Міністр оборони Степан Полторак заявив, що Україна не розглядає варіант повернення окупованих територій Донбасу силовим шляхом. При цьому він анонсував низку важливих рішень уряду, спрямованих на повернення Донбасу й анексованого Криму до складу України, не уточнивши при цьому, яких саме. Якщо виключити військову операцію, то Україна має вкрай мало «мирних» варіантів повернення відторгнутих територій.
Заяви про Крим і Донбас міністр оборони Степан Полторак зробив у інтерв'ю німецьким ЗМІ. «Ми не розглядаємо питання вирішення проблеми захоплення території Донецька і Луганська силовим шляхом. Але кожен громадянин України буде захищати кожен сантиметр своєї землі, якщо Росія ухвалить рішення про відкриту агресію», – запевнив міністр оборони.
При цьому він підкреслив, що Донецьк і Луганськ є територією України, а відповідальність за порушення Мінських угод поклав на російську сторону, оскільки саме вона постачає зброю бойовикам Донбасу.
Також Полторак анонсував низку важливих рішень уряду, спрямованих на повернення анексованого Криму й непідконтрольних Україні територій на сході, не уточнивши при цьому, про які саме заходи йдеться.
Якщо виключити військову операцію, яка в разі протидії РФ може закінчитися провалом, то Україна має не так уже й багато варіантів для повернення Криму і Донбасу. Слід зазначити, що сьогодні території, підконтрольні так званим «ДНР» і «ЛНР» (не кажучи вже про Крим, який Росія вважає своїм) фактично перебувають під управлінням Москви. В обох «республіках» правлять ставленики Кремля Олександр Захарченко й Ігор Плотницький, використовується російська валюта, розташовано окупаційний контингент, що складається з найманців і військовослужбовців російської регулярної армії.
Про ступінь впливу російської сторони на незаконні «республіки» нещодавно повідомило агентство Reuters, посилаючись на свої джерела, серед яких були три колишні лідери бойовиків, а також людина, близька до Адміністрації президента Росії, та людина, яка працювала разом з помічником президента РФ Владиславом Сурковим, що його вважають «куратором» «ДНР» і «ЛНР». За інформацією цих джерел, саме Сурков повністю визначає політику сепаратистів, аж до вирішення кадрових питань.
У такій ситуації перший «мирний» варіант, який могла би запропонувати Україна, лежить в економічній площині, тобто у створенні таких умов життя, які могли би спонукати жителів зайнятих бойовиками територій Донбасу самостійно ініціювати своє повернення в Україну. Передумови до цього є. У травні, після того, як з'явилася визначеність із наданням Україні безвізового режиму, група «Інформаційний спротив» повідомила, що в «Л/ДНР» зросла кількість людей, охочих оформити біометричний паспорт громадянина України (саме біометричний паспорт дозволить вільно їздити до Європи): «Різко зросла кількість «фірм і організацій», які організовують поїздки на неокуповану територію Донбасу – тепер не тільки за покупками, а й з можливістю оформити новий паспорт.
Однак є й серйозні перешкоди. По-перше, Україна поки не може похвалитися високою якістю життя чи динамікою реформ, які дали б змогу цього рівня швидко досягти. По-друге, для того, щоб Донбас почав повертатися, українська сторона повинна ініціювати ті ж процеси, які свого часу призвели до його «відходу». Тобто вести активну інформаційну кампанію, формувати проукраїнське поле на зайнятих бойовиками територіях, готувати власних лідерів, які могли б очолити народний рух, спрямований на реінтеграцію в Україну. Такі процеси поки не простежуються.
Другий «мирний» шлях пов'язаний з виконанням Мінських угод. З-поміж іншого вони передбачають надання непідконтрольним Україні територіям Донбасу особливого статусу, амністію бойовиків, а також проведення там місцевих виборів за українським законодавством. Відновлення контролю над ділянкою державного кордону в Донецькій і Луганській областях має розпочатися відразу після виборів і за умови ухвалення конституційних змін про особливий статус Донбасу.
Послідовність виконання цих пунктів не влаштовує Україну, яка вимагає спочатку передати їй під контроль кордон, а вже потім проводити місцеві вибори. Крім того, у Києві вважають, що Мінські угоди збережуть політичний контроль Кремля над частиною Донбасу через колишніх лідерів бойовиків, які можуть прийти до влади в результаті виборів. Таким чином ці бойовики зможуть впливати на ухвалення важливих рішень у масштабах всієї України, забезпечуючи реалізацію кремлівського порядку денного.
Як наслідок навіть перші два пункти Мінська-2, що стосуються повного припинення вогню і відведення важких озброєнь від лінії розмежування, ніколи до ладу й не виконувалися. Сьогодні, беручи до уваги безперервні обстріли, від яких гинуть українські військовослужбовці, немає підстав думати, що Мінські угоди будуть імплементовані найближчим часом.
Нарешті, третій «мирний» шлях залежить від ситуації в Росії. Окуповані території можуть повернутися в Україну, якщо Москва сама послабить контроль над маріонетковими режимами або взагалі відмовиться від їхньої підтримки. Але цей варіант слід вважати умовно мирним, тому що Україні все одно доведеться застосувати військову силу для приборкання найбільш «ідейних» бойовиків, які можуть чинити опір.
Такі ж варіанти, окрім Мінська-2, актуальні й для Криму. На думку кримськотатарського журналіста Айдера Муждабаєва, в Криму зростає розчарування російською політикою, а ейфорія, пов'язана з приєднанням до Росії, поступово сходить нанівець. Запорукою якнайшвидшого повернення півострова до складу України Муждабаєв вважає визнання Києвом кримських татар корінним народом півострова.
Зараз в українському парламенті зареєстровано законопроект, який передбачає визначення політичного статусу Автономної Республіки Крим як національно-територіальної автономії кримськотатарського народу у складі України. Автори цього документу – голова кримськотатарського Меджлісу Рефат Чубаров і лідер кримських татар Мустафа Джемілєв. Відповідно до законопроекту, автономія є «формою реалізації кримськотатарським народом свого права на самовизначення».
Проте ухвалення цього законопроекту пов'язане із внесенням змін до Конституції України, і перспективи їх розгляду поки незрозумілі.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»