Генпрокурор України Юрій Луценко продовжує підігрівати інтерес до своєї діяльної персони. І якщо його прес-служба не втомлюється підкидати до вогнища PR-кампанії «хмиз» у вигляді хабарників від дрібних до дуже дрібних, то сам генпрокурор власноруч відправляє туди «великі поліна» – народних депутатів. Але якось дуже вже погано вони «горять»...
Минулого тижня в акаунті Facebook генпрокурора з'явилася публікація, яка в будь-якій цивілізованій країні претендувала би на гучний політичний скандал: готується подання на зняття недоторканності відразу з трьох народних депутатів України: Геннадія Бобова, Євгенія Дейдея й Андрія Лозового. Але у нас ніхто не здивувався і навіть не напружився: хто тільки не був у спектаклях Луценка статистом-підозрюваним – від Ріната Ахметова (ще в часи перебування Юрія Віталійовича міністром внутрішніх справ), його найближчого соратника Бориса Колесникова (тоді ж) до нардепів Вадима Новинського й Олександра Онищенка вже в еру генпрокурорства Луценка.
Кандидатури депутатів, думається, ретельно підбирали. Ні, не за статтями КК, а за фракційною приналежністю: Бобов – представник депутатської групи «Відродження», Дейдей – «Народного фронту», Лозовий – «Радикальної партії». А от статті Кримінального кодексу, які інкримінують народним депутатам, підійшли би добрій половині парламенту: 212 (ухилення від сплати податків, зборів), 366-1 (декларування недостовірної інформації), 368-2 (незаконне збагачення). Претензії до цих трьох народних обранців з'явилися, за словами Юрія Луценка, «в ході спільної перевірки поданих електронних декларацій ГПУ, САП і НАБУ». А ось профільне відомство – НАЗК – не може похизуватися оперативністю перевірки декларацій. Але тоді ось що цікаво: якщо це не відомство пані Корчак помітило дивні речі в деклараціях, то за яким принципом саме ці декларації стали предметом колективного вивчення одразу в трьох відомствах (якщо розглядати САП як де-факто окрему структуру, яка лише де-юре є структурним підрозділом ГПУ)? Хто дав «наводку»?
Формально, з точки зору чистого PR, цей хід можна було би вважати сильним, адже двоє з трьох (Бобов і Дейдей) рік тому проголосували за призначення Юрія Луценка генпрокурором. Утім, хто сказав, що колеги «здадуть» усіх трьох депутатів? Але, як, напевне, сподівається Луценко, навіть спробу позбавити цю трійцю недоторканності йому повинні зарахувати за прояв рішучої боротьби з нечистими на руку нардепами. З іншого боку, здали ж колеги Олександра Онищенка – той спокійно втік, і ніхто (тобто Інтерпол) його не шукає. А Вадим Новинський – той і зовсім активно бере участь в антиукраїнських акціях на кшталт «побєдобєсія» в Києві, панахиди в Одесі за загиблими 2014 року сепаратистами, в інших «івентах» – і нічого. Справа викрадення митрополита Олександра (Драбинка), схоже, заглохла. Як мінімум за майже півроку після позбавлення підозрюваного депутатської недоторканності до суду кримінальне провадження не потрапило, і про його перспективи давно нічого не чути. Схоже, колишній (?) росіянин, бізнесмен і радикальний православний активіст Новинський скоро відновить свою недоторканність, як і його колега по парламенту, «радикал» (за партійно-фракційною приналежністю) Ігор Мосійчук рік тому.
Новинський, до речі, за затвердження Луценка не голосував, як і втікач Онищенко. Зате останній заявив, що має докази того, що голоси за затвердження Луценка на посаді генерального прокурора були куплені. Цікаво, Дейдею і Бобову є що сказати з цього приводу? Нардеп Нестор Шуфрич («Опоблок») за призначення Луценка, зрозуміло, не голосував, зате голосували позафракційні депутати Олександр Супруненко і В'ячеслав Костянтиновський. Що об'єднує цю трійцю? У лютому Луценко погрожував їм: «Ми отримали від Державної фіскальної служби відповідь про непланові перевірки трьох народних депутатів із 17 поданих. Встановлена несплата ними податків, відповідно, 60, 50 і 40 мільйонів гривень. Подання на цих народних депутатів я внесу найближчим часом до Верховної Ради». І як, вніс він подання? Ні, звичайно.
Власне, де гарантія, що цього разу подання на Лозового, Дейдея і Бобова будуть? Коротенький екскурс сторінками невиконаних обіцянок Луценка: 29 червня 2016 року генпрокурор обіцяв до осені 2016 року збільшити число подань до Верховної Ради на арешт народних депутатів. Не виконав обіцянку. Не дотримав він і слова, даного 2 вересня 2016 року: обіцяв ближчим часом подати до парламенту подання про притягнення до відповідальності нардепів за підозрою в державній зраді, до того ж запевняв, що «затягувати не збирається» – слідство, мовляв, підбирає останні факти. «Результати» тих обіцянок, як і багатьох інших, ми сьогодні бачимо.
Про «рішучість» народних депутатів у боротьбі зі злочинністю (хоча б відносно попередньої влади) красномовно свідчить провал постанови про санкції щодо найближчого оточення Віктора Януковича. Спостерігачі кажуть, що в ту скандальну постанову автори з «Народного фронту» навмисне не внесли товариша одного з керівників їхньої партії і навіть країни (і за сумісництвом – друга одного президента-втікача), донецького олігарха Ріната Ахметова. Принагідно поставимо питання: а що заважає Юрію Луценку зайнятися економічними, а також політичними «подвигами» пана Ахметова, який не має жодної недоторканності (принаймні, депутатської)? А от провалили постанову фактично депутати з президентської фракції (насамперед представники кличківського УДАРу, адже їхній лідер дружить із Дмитром Фірташем і Сергієм Льовочкіним). Найцинічніше – це заява на кшталт тієї, яку зробив «сірий кардинал» БПП Ігор Кононенко: мовляв, він-то особисто голосував за постанову, а з тими, хто не голосував, обов'язково розберуться на засіданні фракції. Цікаво, як Кононенко розбиратиметься із самим собою?..
Але повернімося до наших поки ще недоторканних обранців. Усі вони вже прокоментували заяву Юрія Луценка. Геннадій Бобов (в минулому – депутат від Партії регіонів, а з 2009 року – власник звання «Герой України») написав: «Подання на зняття з мене депутатської недоторканності – це повернення до практики використання влади і Генеральної прокуратури для «віджиму» бізнесу». Колишній командир батальйону спеціального призначення «Київ-1» Євген Дейдей заявив: «Пан Углава (заступник директора НАБУ – ред.), виконуючи всі доручення Саакашвілі, ініціював усю цю нісенітницю. Я не відчуваю ніякої провини... Готовий з'явитися перед будь-яким судом, парламентом і народом». Заступник лідера «Радикальної партії» Андрій Лозовий запевнив: «У жодному разі я не полишу свою країну, в жодному разі я не бачу складу злочину у своїх діях».
«Генеральним піарником» Юрія Луценка пойменували чи не в день призначення. Минули дві третини терміну, який сам собі відвів на посаді генпрокурора Юрій Віталійович, – рік із півтора, а похвалитися нічим, крім сумнозвісних «грошей Януковича». Не будемо заглиблюватися в питання про те, як міг головний законник країни балотуватися на цю посаду, спершу заявляючи, що планує залишатися на ній лише чверть від конституційного терміну в шість років. За півроку де-факто стартують президентська й парламентська виборчі кампанії, а робити брудну роботу в час виборів на посаді генпрокурора Юрію Луценку дуже не хочеться – це очевидно. Та ж він і сам у майбутніх виборах, напевно, братиме участь. І не факт, що його цікавлять саме парламентські вибори, а претендувати на посаду глави держави з позиції генпрокурора – не в наших традиціях. Чи готується Луценко підсидіти прем'єра Гройсмана – не тема цієї статті.
Отже, заради чого замислена інформаційна спецоперація з посяганням на недоторканність трьох нардепів? Один із них, Дейдей, член нібито існуючої коаліції, другий, Лозовий, колишній член, третій, представник «Відродження» Бобов, ситуативно разом зі своєю депутатською групою підставляє плече правлячій коаліції. Можливо, «полювання» на них влаштували, щоб «урівноважити» переслідування опозиційних Онищенка і Новинського? То їм і без недоторканності нічого не загрожує з нашими прокурорами й слідчими. Може, готуються замахнутися на самого Юрія Бойка, лідера «Опоблоку»? Фантастика! Хоча зробити PR собі та йому, нібито несправедливо переслідуваному владою, вони цілком могли б домовитися. Чи це просто інформаційний фон для гідного відзначення триріччя виборів чинного президента? Хтозна. Але одне можна припускати з цілковитою впевненістю: з реальним правосуддям чергові ритуальні танці довкола депутатської недоторканності не мають нічого спільного.
Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»