«Яструби» і «голуби» - два непримиренні табори, вплив яких є визначальним у зовнішній політиці. Питання визволення Донбасу наразі також не оминула дискусія щодо двох різних за суттю підходів. І хоча у владних кабінетах і суспільстві немає жодних сумнівів у тому, що окуповані території ОРДЛО слід повертати, ключовим питанням залишається «як саме?».
Припинення АТО й пошук нових шляхів протистояння гібридній російській агресії на Сході України стало основним інформаційним меседжем минулого тижня. Його автор, секретар РНБО Олександр Турчинов, вважає, що в питанні звільнення Донбасу варто діяти більш рішуче. «Необхідна ефективна технологія захисту країни, а для цього законодавчо потрібно надати президенту право застосовувати Збройні сили та інші військові формування проти гібридної агресії з боку РФ поза рамками АТО. Потрібно створити постійно діючий в зоні протистояння Оперативний штаб з широкими повноваженнями для комплексного управління ЗСУ, усіма силовими структурами, а також військово-цивільними адміністраціями», - заявив він у своєму інтерв’ю для «Інтерфакс-Україна».
У пропрезидентській команді схильні до більш м’якого підходу. Там повідомили про підготовку законопроекту «Про особливості державної політики з відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованою територією Донецької та Луганської областей України». Однак основною філософією документа є «деокупація та повернення територій». «Ми говоримо в цьому законі про правовий статус військових дій, ми говоримо про визнання правового статусу окремих районів Луганської і Донецької області, ми говоримо про поліпшення соціально-економічного управління з метою вирішення належним чином проблем людей у зоні конфлікту: свідоцтво про народження, нотаріальні довідки і так далі», - розповіла про деякі подробиці документа народний депутат від БПП, представник президента в парламенті Ірина Луценко.
Схоже на те, що йдеться не тільки про різні підходи у звільненні тимчасово окупованих територій, а й про можливість досягнення певних домовленостей на міжнародному рівні. Саме узгодження нового плану дій міг бути присвячений нещодавня зустріч президентів Петра Порошенка і Дональда Трампа. Швидше за все, це не фінальна крапка в найближчих перемовинах щодо мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. Головна дипломатична битва відбудеться у Гамбурзі, де президент США зустрінеться зі своїм колегою з Кремля під час саміту G20.
Які ж варіанти розвитку подій зі звільнення Донбасу можливі у найближчій перспективі?
Модель трансформера
Цей варіант передбачає трансформацію АТО у більш рішучі воєнні дії, які водночас не матимуть на меті повномасштабного наступу на сили бойовиків і російських військ. Головна стратегія – координація різноманітних військових дій у відповідь на застосування сили противником, диверсійна і партизанська війна.
Фактично йдеться про варіант, на якому наголошував Олександр Турчинов, – «гібридна» відповідь супротивнику його ж методами. Звісно, такий сценарій надто небезпечний, адже може спровокувати ще більшу агресію, до того ж постраждають мирні жителі тимчасово окупованих територій.
Утім, приблизно у такому режимі вже довгі роки живуть громадяни Ізраїлю. Абсолютна мілітаризації суспільства, всеохоплююча підготовка громадян до бойових дій та можливості терористичних атак, знання основ громадянської безпеки та оборони у випадку будь-якої агресії. На жаль, це один із можливих варіантів розвитку подій. Щоправда, задля цього потрібно переконати більшість українців, чому саме держава обирає цей шлях. А відповіддю має бути не тільки можливість агресії з боку непрогнозованого сусіда, але й проведення якісних реформ, реальні здобутки в економіці.
Модель «заморожування»
Зниження градусу протистояння і перехід конфлікту в Донбасі у «заморожений» стан. Безумовно, є недоліки і переваги і у цього сценарію. По-перше, зменшується кількість жертв серед солдатів та мирного населення. По-друге, є можливість встановити зрозумілі «правила гри», які передбачатимуть припинення обстрілів та активних бойових дій, дозволять мобілізувати сили і продумати оборону.
Натомість у «замороженого» конфлікту є суттєва вада: у будь-який момент він може знову перейти у «гарячу» фазу. Адже ворог також набиратиметься сил і може використати паузу для нарощування військової потуги.
«Заморожені» конфлікти – такі собі «ракові пухлини» на тілі будь-якої держави. Найбільш схожими за суттю є ситуація в Молдові та Грузії. Однак варто зробити кілька ремарок: політика цих країн щодо невизнаних «республік» на їхніх територіях зазнала суттєвих змін. І стосуються вони переважно різноманітних методів «м’якої реінтеграції» населення в соціально-економічній сфері. Наприклад, не так давно уряд Молдови дозволив підприємцям з Придністров’я реєструватися на підконтрольній території та мати економічні зв’язки із Європою завдяки підписаній угоді про Зону вільної торгівлі із ЄС. При цьому бізнесменам залишили вибір – де саме сплачувати податки. В Грузії ж активно підтримують права внутрішніх переселенців, виплачуючи їм щомісячну допомогу, розвиваючи програму із забезпечення житлом, дозволивши голосувати на виборах за місцем фактичного проживання.
Раніше Петро Порошенко у своїх заявах рішуче критикував варіант «заморожування» конфлікту в Донбасі. Проти такого підходу висловлювалися і західні партнери України. Наразі невідомо, чи пішов би на такий сценарій Кремль, адже йдеться про суттєві видатки на утримання окупованих територій.
Модель реінтеграції
Найбільш складний шлях. Для цього потрібно буде досконало продумати усі законодавчі виклики, запровадити ефективні програми соціальної підтримки громадян на тимчасово окупованих територіях. Йдеться і про права переселенців, можливості для переїзду з ОРДЛО громадян, які не бажають там жити. Перш за все йдеться про великі фінансові витрати, яких в кризових умовах бюджет України може просто не забезпечити.
При цьому, аби впроваджувати дану модель, мають реально запрацювати мирні угоди. Про те, що новий закон після припинення АТО не суперечитиме сенсу Мінських угод, заявив і секретар РНБО, і представники президента. Втім, як саме вони будуть втілені, наприклад, політична частина угод, – залишається незрозумілим. Є ще одна перевага моделі реінтеграції – в такому разі цілком можливо зберігати міжнародні економічні санкції щодо Росії.
Модель «великої угоди»
Найбільш ганебна ситуація для України, яка не передвіщає нічого доброго у майбутньому. Йдеться про те, щоб змусити Росію піти на серйозні поступки щодо Донбасу в обмін на таке собі «напівформальне» визнання Криму частиною російської території.
Чому «напівформальне»? Тому що жодна цивілізована країна не піде на визнання окупації Криму на міжнародному рівні. А от у разі, коли на черговому фейковому референдумі, організованому Кремлем, мешканці півострову «попросять» владу РФ про особливий міжнародний статус, ситуація може змінитися. Тобто Путін і Ко можуть надати світові формальні можливості змістити акценти: наприклад, існування автономного Криму тепер вже у складі РФ. Звісно, це не гарантує визнання факту окупації, однак може зняти напругу довкола Донбасу і водночас міжнародні санкції щодо Росії.
Такий варіант чимсь нагадує ситуація зі створенням НДР у 1949 році та поділом Німеччини на дві частини. Аналогія дещо химерна, однак не слід забувати, чим закінчилася ця історія, – падінням Берлінського муру й об’єднанням Німеччини у жовтні 1990 року.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»