Справжня лавина подань на зняття депутатської недоторканності зумовила чималий резонанс минулого тижня. Першими до Верховної Ради потрапили три подання на зняття недоторканності з Геннадія Бобова (депутатська група «Відродження»), Євгена Дейдея («Народний фронт»), Андрія Лозового («РПЛ»). ГПУ, САП і НАБУ в ході спільної перевірки поданих нардепами електронних декларацій виявили грубі порушення, які можуть свідчити про приховування декларантами своїх статків та їх ухиляння від сплати податків.
Ще два подання на нардепів Борислава Розенблата («БПП») і Максима Полякова («Народний фронт») були подані пізніше. Правоохоронці провели спецоперацію, під час якої були виявлені факти того, що обоє нардепів начебто причетні до «бурштинових схем». За версією слідства, народні обранці через посередника начебто отримали 200 тисяч доларів хабара за обіцянку посприяти у отриманні дозволів на видобуток бурштину.
Головні ньюзмейкери – ГПУ та її очільник Юрій Луценко – обіцяють на досягнутому не зупинятися. Звісно, така активність Генеральної прокуратури викликає захват серед пересічних громадян: нарешті потенційні корупціонери і злодії отримають по заслугах. А в політичних колах не на жарт стурбовані, адже відтепер один з головних привілеїв депутатського мандату – недоторканність – не означає цілковитої захищеності від притягнення до відповідальності.
Щоправда, для зняття недоторканності й передання справ на нардепів до суду потрібні час і згода більшості колег по парламенту. До вироку суду народний депутат не може бути позбавлений свого мандату. Та чи погодяться з таким порядком денним більшість народних обранців? Адже невідомо, чиє прізвище наступного разу може опинитися серед кандидатів на виліт із касти недоторканних. Тим паче що поняття «кругової поруки» ніхто не відміняв.
Небезпечний привілей
За два останні роки своєї роботи Верховна Рада 8-го скликання стала рекордсменом у питанні зняття депутатської недоторканності. Особливо чутливо парламент реагував саме на відповідні подання ГПУ, яку з травня 2016-го очолив Юрій Луценко. Останній випадок зняття недоторканності трапився у грудні 2016 року, коли Верховна Рада 228 голосами «за» ухвалила відповідне рішення щодо нардепа із фракції «Опозиційний блок» Вадима Новинського. Нардепа підозрюють у спробах узурпувати владу в Українській православній церкві Московського патріархату (УПЦ МП).
До цього Верховна Рада влітку 2016-го дала згоду на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і арешт свого колеги від групи «Воля народу» Олександра Онищенка. Втім, затримати і притягти до відповідальності Онищенка правоохоронці так і не змогли.
Ще раніше позбулися депутатської недоторканності Сергій Мельничук, Ігор Мосійчук (обоє від фракції «РПЛ») і Сергій Клюєв («Опозиційний блок»). На притягнення до кримінальної відповідальності останнього Верховна Рада давала згоду двічі: у червні 2015-го і в січні 2016-го. Попри це, Клюєву вдалося втекти, з березня 2016-го він перебуває у базі розшуку Інтерполу. Майже усіх згаданих нардепів звинувачували в корупційних злочинах і завданні масштабних збитків економіці держави.
Нинішній склад Верховної Ради у питанні зняття недоторканності й справді не має собі рівних. Досі за всю історію українського парламентаризму Рада дозволяла притягти до відповідальності всього сімох нардепів: Степана Хмару, Юхима Звягільського, Павла Лазаренка, Віктора Жердицького, Миколу Агафонова, Віктора Лозинського, Олега Царьова. І лише двоє з них відбули покарання у тюрмах – Павло Лазаренко в США і Віктор Лозинський в Україні.
Шанси на вибуття
Генпрокурор Луценко обіцяє ще більше подань на народних депутатів щодо зняття недоторканності і притягнення до кримінальної відповідальності. «Чи кінець очищенню лав у Верховній Раді? Ні, не кінець. Найближчими днями ви почуєте ще одне повідомлення, а багатьох депутатів рахуватимемо по осені», – заявив Луценко під час брифінгу минулої п’ятниці.
Як стало відомо згодом, ще одним кандидатом на позбавлення недоторканності є нардеп від групи «Воля народу» Олесь Довгий. Йдеться про кримінальне провадження щодо незаконного виділення ділянок в Києві у 2007-2009 роки, коли Довгий був секретарем Київради.
Суттєве посилення ГПУ надає САП. Слід відзначити й роботу НАБУ, яка часом діє більш зухвало й сміливо щодо пошуку й затримання «великої риби». Відклавши вбік політичні й процесуальні протиріччя між відомствами, варто зазначити: у правоохоронних органів з’явилися нові інструменти для дослідження корупційних діянь чиновників, суддів, нардепів. Один з потужних – електронні декларації, вивчення яких може змусити хвилюватися не одного нечистого на руку посадовця.
Приміром, у лютому цього року ще один кандидат на подання щодо зняття недоторканності – позафракційний нардеп Олександр Супруненко – в судовому порядку змушений був довести фальсифікацію результатів перевірки його декларації про доходи Державною фіскальною службою щодо несплати 60 млн грн податків.
Окрім того, несподівано для фігурантів можуть закінчитися й розслідування гучних справ. Так, триває слідство за справою про стрілянину нардепа Сергія Пашинського («Народний фронт»), який вже пообіцяв, що не перешкоджатиме зняттю із себе недоторканності, якщо в цьому буде потреба.
Нова сила закону чи політичні розбірки?
Зняття недоторканності не означає автоматичного позбавлення депутатського мандату. Підставою для останнього є рішення суду, який у разі доведення вини нардепа винесе вирок.
Та головним ноу-хау Верховної Ради 8 скликання є те, що мандата народного депутата поки позбавляли не через доведення їхньої вини в суді, а за інших юридичних обставин. У травні цього року парламент позбавив статусу екс-нардепа від «РПЛ» Андрія Артеменка, якого ГПУ звинуватила у державній зраді. Важлива деталь полягає у тому, що слідство довело канадське громадянство Артеменка, що стало підставою для позбавлення його паспорта громадянина України. А отже, і депутатського мандату.
Ще один прецедент стався у березні 2016-го, коли народних депутатів Миколу Томенка і Єгора Фірсова, які вийшли з фракції БПП, згодом позбавили мандатів. На партійному з’їзді БПП було ухвалене відповідне рішення, яке посилалося на ст. 81 Конституції, що передбачає однією з причин дострокового припинення повноважень народного депутата «невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або вихід народного депутата України зі складу такої фракції». Тоді ЦВК визнало це рішення правомірним.
Водночас деякі нардепи, маючи за собою корупційний шлейф, досі лишаються повноправними членами парламенту. І ГПУ поки не має до них претензій. Показовим є випадок з очільником фракції «Опозиційного блоку» Юрієм Бойком, справа проти якого перебуває в департаменті спеціальних розслідувань ГПУ, але офіційної підозри так і не було складено.
Занедбана обіцянка
Зняття недоторканності – особлива тема для українських політиків. Ще 2000-го, під час проведення всеукраїнського референдуму, більшість українців висловилися за обмеження депутатської недоторканності.
Тож політики не втомлюються спекулювати на цій темі, хоча жодного разу не доводили справу до кінця. Загалом про обмеження чи заняття депутатської недоторканності йшлося у 7 законопроектах, починаючи з 2002 року. Втім, жоден з них не проголосований парламентом, адже йдеться про зміни до Конституції України.
Усе, чого вдалося досягти нинішньому складу ВР, – це взимку 2016-го направити законопроект № 1776 «Про внесення змін до Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України і суддів)» на розгляд до Конституційного суду. Чи встигнуть судді КС винести свій вердикт щодо цього питання до завершення каденції Верховної Ради 8 скликання – залишається інтригою. Втім, голосів для ухвалення таких змін до Конституції навіть за схвального висновку суддів може забракнути.
Виходом з юридичного глухого кута може бути спрощення самої процедури позбавлення недоторканності народного депутата. Про це йдеться у двох законопроектах - № 5213 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України» і № 5487 «Про внесення змін до деяких законів України (щодо недоторканності народних депутатів України)». Ці законопроекти покликані пришвидшити процедуру зняття депутатської недоторканності, а також запровадити законне обмеження права народного депутата на виїзд з України на час, коли щодо нього внесене до Верховної Ради подання про зняття недоторканості.
Перший документ був зареєстрований ще восени минулого року й досі перебуває на опрацюванні в комітетах. Другий – внесений у грудні минулого року і в лютому був включений до порядку денного парламенту. Схоже, серіал зі зняттям депутатської недоторканності може стати такою собі гарною казкою, яка не має логічного завершення.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»