Увесь нинішній тиждень, згідно з календарним планом роботи Верховної Ради, народні депутати мають присвятити роботі з виборцями. Вже з 21 липня в парламенті розпочинається період літніх канікул аж до 5 вересня.
Але фактично канікули розпочалися ще 14 липня, адже саме цього дня завершився останній пленарний тиждень поточної 6-ї сесії. Останні два тижні роботи парламенту ознаменувалися гучними скандалами щодо голосувань за позбавлення депутатської недоторканності низки народних депутатів. Найбільш резонансними стали навіть не самі голосування в сесійній залі, а розгляд цих питань у профільному парламентському комітеті. Ситуація вкотре засвідчила: народні обранці йдуть до Ради не заради високих ідеалів та плідної законотворчої роботи, а за особливим статусом, який передбачає низку переваг. Недоторканність – один із вагомих бонусів до депутатського мандата.
Однак якщо залишити політику осторонь та спробувати проаналізувати законотворчу діяльність Верховної Ради за останні півроку роботи, можемо зробити невтішні висновки. Парламент – основний майданчик, який дає законодавчу основу для всіх змін у державі. Якраз очікуваного поступу в реформах українці й не дочекалися від нинішніх парламентарів.
Слід зауважити: законодавчі зміни заснули в летаргічному сні ще на початку другого року каденції Верховної Ради 8-го скликання, коли стало очевидно, що з коаліцією в парламенті серйозні проблеми. Результативність голосувань часто залежить від зовнішніх факторів, а «згуртованість» коаліції – від політичних дивідендів. Особлива роль президентської адміністрації дедалі очевидніша. Тоді як політичне партнерство зразка 2014 року між тодішніми коаліціантами повністю звелося нанівець.
Схоже, нардепи вже забули, за яких умов були оголошені дострокові вибори до Верховної Ради в 2014 році. В парламенті дедалі частіше відбуваються рецидиви неперсональних голосувань, прогули нардепів, скандали та бійки. Красномовним є й той факт, що минулого четверга парламентарі відмовилися закривати поточну сесію заради того, щоб продовжити голосування за необхідні реформи. Голова Верховної Ради Андрій Парубій тричі виносив таку пропозицію на голосування й усі три рази вона не набрала необхідної кількості в 226 голосів.
З реформами на вихід
Втім, не варто сподіватися, що продовження сесії гарантувало б результативні голосування. І 2015-го, і минулого року парламент уже продовжував сесії, але зібрати на них нардепів було вкрай важко. В 2015 році народні обранці зібралися 31 серпня для того, щоб внести зміни до Конституції в частині децентралізації. Тоді події біля Верховної Ради завершилися бійкою та вибухом гранати, що коштувало життя чотирьом нацгвардійцям та поранення десяткам мітингувальників.
Що саме не встигла Верховна Рада за поточну сесію? На жаль, фундаментальних рішень, особливо в довгоочікуваних сферах для реформування, народні депутати так і не ухвалили. На низькому старті так і залишилися пенсійна та медична реформи, на осінь був перенесений і розгляд законопроекту про реінтеграцію та деокупацію Донбасу.
Без змін залишився розгляд питань, пов’язаних із Мінськими угодами. Також парламент до вересня відклав ухвалення змін до процесуального законодавства, без яких неможливо запустити роботу нового Верховного суду. Не вистачило голосів і для призначення парламентського представника до комісії із зовнішнього аудиту Національного антикорупційного бюро.
Не вирішила Верховна Рада й низку інших кадрових питань. Наприклад, парламент не розглянув заяви на звільнення міністра аграрної політики та міністра інформаційної політики, які раніше оголосили про свою відставку. Так і залишилася в статусі в. о. міністр охорони здоров’я.
Натомість Верховній Раді вдалося ухвалити законопроект про зміни до Конституції України в частині правосуддя, в якій визначається порядок організації та діяльності Конституційного суду. Експерти висловлюють припущення, що ухвалення цього закону стало можливим через бажання влади мати вплив на рішення КС. Та це чи ні – стане зрозуміло згодом.
За півроку спікеру Андрію Парубію так і не вдалося виконати обіцянку винести на розгляд низку пропозицій щодо реформування роботи парламенту. Нардепи не хочуть змінювати усталений порядок речей: поки що їм не вдається змусити себе працювати більше та ефективніше.
Запитання без відповідей
Вже традиційними залишаються кілька болючих питань, які парламент зовсім не поспішає вирішувати. Особливої уваги потребують зміни, які можуть вплинути на якість обрання наступного складу Верховної Ради.
Тож дивним виглядає відсутність рішення щодо обрання нового складу ЦВК. Окремої уваги потребують й зміни до виборчого законодавства. Попри те, що існує певний консенсус про перехід до пропорційної системи з відкритими списками, саме процес формування цих списків і викликає найбільше дискусій серед експертів.
Вочевидь, без цих змін навіть гіпотетичне переобрання нового складу Верховної Ради на чергових чи позачергових виборах буде позбавлене сенсу.
Скандали, інтриги, розслідування
Кульмінацією цьогорічних скандалів у Верховній Раді стали подання ГПУ на зняття недоторканності та згоди на притягнення до відповідальності низки нардепів. При цьому кримінальні провадження стосувалися представників різних фракцій та політичних сил.
В ГПУ заявляють, що нинішній перелік народних обранців, яких підозрюють у скоєнні корупційних злочинів, геть не повний, і обіцяють продовження серіалу із зняттям депутатської недоторканності вже восени. Такі заяви стали черговим приводом для обурення серед пересічних громадян, адже зняти недоторканність із депутатів політики обіцяють іще з початку 2000-х років.
Слід припустити, що саме питання щодо зняття депутатської недоторканності стане тим суттєвим подразником, який може спричинити справжній вибух народного обурення вже до кінця цього року. В нардепів цього скликання буде вибір – або дослухатися до вимог громадян і зайвий раз не дражнити їх своїм привілейованим становищем, або знову піти на конфлікт із непередбачуваними наслідками. Позачергові вибори в такому разі стануть найбільш простим виходом зі складної ситуації.
Привид дострокових виборів
Хай там як, а соціологічні опитування фіксують дедалі більшу зневіру громадян у спроможності Верховної Ради бути драйвером у реформаторських процесах. Так, за даними травневого дослідження Центру Разумкова, парламенту як інституту законодавчої влади довіряють лише 9% опитаних, тоді як рівень недовіри становить 86,6%.
Наголошують на негативних процесах у Верховній Раді й західні партнери України. Так, голова представництва Європейського Союзу в Україні Хьюґ Мінгареллі нещодавно наголосив на неефективній законодавчій роботі парламенту, що гальмує процес змін у державі. «Коли ми намагаємося перевірити гармонізацію українського законодавства з ЄС, ми розуміємо, що в профільних міністерствах законопроекти вже створені, вони зареєстровані в Раді, але глава комітету Ради вирішив не просуватися вперед через наявність власних інтересів, і він не хоче сприяти реформам», – заявив він під час однієї з прес-конференцій у Києві. До слова, головною перепоною Мінгареллі назвав якраз не процедурні питання, а брак політичної волі до впровадження реформ.
Окрім гальмування реформ, нинішній склад парламенту демонструє суттєвий супротив і у врахуванні громадської думки щодо тих чи інших процесів у державі. Особливо, якщо йдеться про ті перетворення, яких очікує якщо не більшість українців, то принаймні найактивніша частина суспільства. Яскравий приклад – останні засідання парламенту, присвячені спробам притягнення до відповідальності підозрюваних у злочинах народних депутатів. Попри те, що кількох народних обранців таки позбавили недоторканності, парламент показав повну неспроможність до самоочищення. Вочевидь, саме фактор довіри у ставленні до суспільних потреб та своїх прямих обов’язків може стати визначальним у питанні легітимності нинішньої Верховної Ради. У 2007 році така ситуація з нехтуванням очікувань виборців призвела до розпуску парламенту 5-го скликання.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»