Щорічно наприкінці липня до столиці прибувають десятки тисяч православних, щоб відсвяткувати важливий для християн східного обряду День хрещення Русі. Вважається, що цього дня вже понад тисячу років тому князь Володимир хрестив тодішніх жителів стародавнього Києві в річці Почайна, яка біля сучасного Подолу впадала в Дніпро.
Вже в часи незалежної України свято набуло дещо політичного забарвлення, особливо після подій початку 1990-х років, коли між православними вірянами в Україні відбувся розкол. Відтоді Російська православна церква так і не визнала бажання частини українського духівництва об’єднатися та відокремитися в Єдину помісну церкву. За задумом російського духівництва УПЦ мала й надалі залишатися метрополією із центром у Москві. Так, зрештою, й сталося: в Україні й надалі триває дискусія між двома частинами Української православної церкви – Київського та Московського патріархатів.
Після подій Революції Гідності шальки терезів зрушили на користь посилення впливу УПЦ КП. Річ у тім, що ще під час революційних подій духівництво цієї церкви виступило на захист протестувальників: спочатку в ніч на 1 грудня 2013-го, коли стіни храму Михайлівського Золотоверхого захистили студентів та мітингарів від кийків спецпідрозділу «Беркут». Після цього УПЦ КП та її найвище духівництво надало всю посильну допомогу протестувальникам, створивши на території храму умови для проживання та лазарет.
Тоді як Києво-Печерська Лавра, контрольована УПЦ МП, усіляко підтримувала тодішню владу, надаючи прихисток на своїй території протестувальникам із табору «Антимайдану». Священники та найвище духівництво цієї церкви ніколи не приховували своєї симпатії до Росії та загалом до влади в Кремлі.
Розкол лише поглибився й після початку бойових дій на Донбасі. УПЦ МП хоч публічно не й підтримувала сепаратистів, проте активно просувала ідеї так званого «русского мира». Українські військові підтверджують дані, згідно з якими дехто з духівництва на тимчасово непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей навіть брав участь у бойових діях у лавах бойовиків.
Своєю чергою, саме священики УПЦ КП найчастіше стають військовими капеланами в лавах ЗСУ. Нещодавно командувач Національною гвардією генерал-лейтенант Юрій Аллеров заявив, що до його відомства капеланами не беруть представників Української православної церкви Московського патріархату. Мовляв, зазначене положення прописано в постанові Кабінету міністрів.
За останні 3 роки держава суттєво втручається в справи церковні, хоча це не передбачено в чинній Конституції. Політики та чиновники пояснюють це необхідністю дбати про національну безпеку, адже саме через релігійні лави тієї ж самої УПЦ МП Кремль намагається створити собі додатковий плацдарм для гібридного втручання у внутрішні справи України.
Дві ходи
УПЦ МП досі посідає друге місце за кількістю вірян в Україні: при цьому, за даними опитування Центру Разумкова, в 2011 році вона була першою. Досі, за даними Держкомнацрелігій, за чисельністю парафій та священнослужителів УПЦ МП посідає перше місце.
Щоб не створювати конфлікту між вірянами різних патріархатів, в Києві відбуваються дві Хресні ходи: цього року 27 липня вулицями Києва пройшли віряни УПЦ МП, а 28 липня – УПЦ КП. При цьому, за різними даними, вірян Московського патріархату було в кілька разів більше, ніж Київського. Цікаво й те, що російські телеканали й сайти зазначали, що кількість учасників Хресної ходи під патронатом УПЦ МП була щонайменше 100 тисяч осіб, а українські ЗМІ та силовики начебто навмисно занизили ці дані в 10 разів.
Та скільки б насправді учасників не брали участь у ході, важливим залишаються меседжі, які лунали під час релігійного свята. Так, у своїх проповідях предстоятель УПЦ МП блаженніший Митрополит Онуфрій говорив переважно на суто релігійну тематику, згадуючи історію хрещення Володимира та Київської Русі. Втім, під час самого заходу в розмовах між учасниками ходи лунали слова про необхідність якнайшвидшого пошуку мирного вирішення конфлікту на Донбасі та традиційні образи на адресу невизнаної УПЦ КП.
Своєю чергою, предстоятель УПЦ КП Філарет був більш рішучим у своїх публічних заявах, особливо відзначивши в своїй проповіді стратегічні та світоглядні відмінності з Московським патріархатом у ставленні до питання миру. «Ми за мир справедливий, а вони – за мир в неволі. Ми – за незалежну українську державу, за недоторканність наших територій українських, а вони хочуть приєднати Україну до Росії й знову створити нову Російську імперію. І в цьому є різниця», – відзначив Філарет.
Православна консерва
Звісно, без політики не обійшлося. По-перше, в цьому питанні варто відзначити роботу правоохоронних органів: попри можливість провокацій з боку праворадикальних рухів, сутичок вдалося уникнути. Взагалі питання безпеки 27-28 липня було чи не найважливішим, адже на саму Володимирську гірку потрапити без проходження металодетектора та перевірки було неможливо, а охорону громадського порядку в ці дні забезпечували понад 3 тисячі правоохоронців.
По-друге, в Хресній ході під патронатом УПЦ МП вулицями Києва взяли участь народні депутати з фракції «Опозиційного блоку». Дехто з них перебуває під слідством і не має депутатської недоторканності. Один із лідерів ОБ Вадим Новинський неодноразов зазначав щодо важливості ходи як одного із суттєвих кроків на шляху до встановлення миру в Україні. «Ось ці Хресні ходи, які були протягом кількох років в Україні, показують, наскільки багато людей віддають свої молитви до Господа Бога. І сьогодні на Володимирській гірці ми молилися за мир, за те, щоб швидше в Україні настав мир, за благодать Божу. Віра людей сильніша за все. І віра переможе», – зазначив Вадим Новинський.
Своє слово щодо Хресної ходи сказав і президент Петро Порошенко. Зокрема, на своїй сторінці в Facebook він зазначив про свої очікування з приводу визнання автокефалії Української православної церкви від Константинопольського патріархату. «Володимир Великий 1029 років тому ухвалив доленосне рішення – охрестити Русь-Україну. Він прийняв християнську віру від Константинопольської церкви, яка для нас і дотепер є Церквою-Матір'ю. Саме від неї ми очікуємо визнання автокефалії Української церкви рівною іншим Помісним православним церквам. І, зрозуміло, духовно й адміністративно незалежною від Москви, від країни-агресора», – зазначив Порошенко. Вочевидь, зважаючи на тісні відносини УПЦ МП із російською метрополією, глава держави мав на увазі створення Української церкви саме на базі УПЦ КП.
Дійсно, в своїй заяві президент виступив зі сміливим закликом, адже за Конституцією держава не має права втручатися в церковні справи. Втім, події останніх років свідчать, що закривати очі на очевидні загрози не варто, а саме в ідеологічному сенсі УПЦ МП свідомо чи несвідомо працює на ворожі задуми Кремля.
Час на розгойдування?
Хресна хода для «Опозиційного блоку» – один із дієвих методів нагадати владі про себе. Ходу транслював телеканал «Інтер», а кількість самих вірян мала б справити враження: не часто в останні роки в центрі столиці мобілізовувалася подібна за чисельністю акція.
Тож розрахунок цілком правильний: будь-яка провокація проти учасників ходи може бути розцінена як акт агресії. А за гарного медійного висвітлення така ситуація може мати чималий резонанс. Про це й натякають українській владі в Кремлі. Саме провокації на релігійному ґрунті можуть бути використані як один із імовірних приводів для агресивних дій російської сторони теренах України. За аналогією із «захистом російськомовного населення», про що неодноразово натякало керівництво Кремля, в хід може піти й штучно створене релігійне протистояння. Принаймні передумов для таких сценаріїв є чимало.
Окрім президента, своє слово в «церковному питанні» навесні цього року сказала й Верховна Рада. Так, були зареєстровані 2 законопроекти, які ставлять суттєві обмеження для діяльності УПЦ Московського патріархату. Йдеться про документ «Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких розташовані в державі, визнаній Верховною Радою України державою-агресором». В ньому передбачається узгодження кандидатур митрополитів і єпископів, що призначаються метрополією, лише за погодженням з органами влади. Ще один законопроект «Про внесення змін до закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачає надання парафіянам права змінювати юрисдикцію релігійних громад, центри яких діють в Україні та за її межами. Обидва документи поки що так і не були проголосовані в парламенті.
Звісно, прорахувати наслідки ухвалення обох документів важко, як і стратегію, яку обере Кремль щодо своєї поки найбільш майстерно замаскованої гібридної зброї у вигляді УПЦ МП. Та рано чи пізно всі маски будуть зірвані й православним українцям доведеться визначитися ще з одним непростим для себе питанням церковної приналежності та пов’язаного з ним майбутнього України.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»