Відносини між США і КНДР знову загострилися. Сторони навіть почали розробляти плани превентивних ударів з використанням авіації і балістичних ракет середньої дальності. Безліч чинників вказують на те, що до відкритої війни справа не дійде. Але що буде, якщо вона все-таки відбудеться?
Новий оберт «холодної війни» між США і КНДР ми передбачали ще в квітні, після того, як США пригрозили завдати удару по ядерних об'єктах у Північній Кореї. Приводом до цього стали заходи, присвячені 105-й річниці від дня народження вождя і засновника Північної Кореї товариша Кім Ір Сена. Нинішній правитель КНДР, онук Кім Ір Сена - Кім Чен Ин приурочив до дня народження діда масштабний військовий парад 15 квітня і ядерні випробування, що й спричинило роздратування з боку США. У підсумку, незважаючи на погрози, корейці провели і парад, і ракетні випробування, які, щоправда, вийшли не надто вдалими, що дозволило президенту США Дональду Трампу відступити, зберігши обличчя.
Американська лють
Нині ж ситуація виглядає більш загрозливою. Дональд Трамп пригрозив КНДР «вогнем і люттю, якої ніколи не бачив світ», якщо Пхеньян не припинить погрожувати Штатам. У відповідь в КНДР заявили, що в середині серпня будуть готові завдати ракетних ударів в околицях острова Гуам. Плани завдання таких ударів в даний час «ретельно розробляються», а як зброя можуть бути використані північнокорейські ракети середньої дальності «Хвасон-1» і «Хвасон-2».
Острів Гуам розташований приблизно у двох тисячах кілометрів від Корейського півострова. Він не входить до складу США, але вважається їх власністю. Люди, що народилися на Гуамі, є американськими громадянами, правда, без права голосу. Крім того, на острові розташована велика американська військова база.
У четвер, 10 серпня, стало відомо, що Пентагон розробив план превентивного авіаудару приблизно по двох десятках об'єктів на території КНДР. Основна роль при цьому відводиться стратегічним бомбардувальникам B1B Lancer, які базуються на Гуамі. Ці літаки успішно використовувалися в Іраку і Афганістані, але вони не є носіями ядерної зброї. І хоча американська армія має в своєму розпорядженні дуже ефективні неядерні засоби ураження, вибір B1B Lancer може бути сигналом про те, що американці не хотіли б доводити справу до ядерного конфлікту.
Дійсно, навіть локальна ядерна війна в регіоні може призвести до величезних лих і абсолютно невигідна, перш за все, самим США і їхнім союзникам. У разі обміну ударами, скоріш за все, КНДР застосує ядерну зброю, при цьому велика частина ракет полетить саме на Південну Корею (головного ворога КНДР), Японію, а потім вже на об'єкти, що належать США. Тим часом Японія дуже добре пам'ятає жахи атомних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі у 1945 році. Можливі гуманітарні наслідки нових бомбардувань доведеться «розгрібати» саме американцям. Тому є велика ймовірність того, що до реального конфлікту не дійде. Але що буде, якщо все-таки дійде?
Сили сторін
Головним військовим козирем КНДР є, звичайно ж, ядерна зброя. Будучи країною-парією, КНДР розробила балістичні ракети, здатні виводити супутники на навколоземну орбіту і нести ядерні боєголовки (при цьому використовувалися деякі радянські розробки). Вважається, що в розпорядженні Пхеньяна перебуває до 1000 балістичних ракет різного радіусу дії. Найбільш далекобійними з них вважаються ракети «Хвасон-1» і «Хвасон-2», а також «Мусудан». Радіус дії «Хвасон-1» становить до 2 тисяч кілометрів; «Хвасон-2» - до 6,7 тис. км (цілком достатньо, щоб дістати і до Гуаму, і до Японії, не кажучи вже про Південну Корею), а «Мусудан» здатний вражати цілі на відстані від 3 до 4 тис км.
За даними американської сторони, КНДР також може мати у своєму розпорядженні ракети «Хвасон-3» з дальністю дії до 12 тис. км (це дозволяє обстрілювати вже континентальну частину США). Крім того, у США не виключають, що Північна Корея має в своєму розпорядженні як мінімум 60 ядерних боєголовок, які можуть бути розміщені на цих ракетах.
Цього арсеналу, скоріш за все, не вистачить, щоб завдати шкоди об'єктам, які перебувають безпосередньо на території США. Теоретично американська ПРО здатна відбити значно більш масовану ракетну атаку, тому основні проблеми, як уже говорилося, КНДР намагатиметься створити саме своїм найближчим сусідам - Південній Кореї і Японії.
Утім, попри наявність ядерної зброї, КНДР сильно поступається навіть Південній Кореї. Армія Півночі удвічі більша за армію Півдня - 1,2 млн військовослужбовців у КНДР проти 655 тисяч у Південній Кореї – але ресурси сторін геть непорівнянні. Почнемо з того, що населення Півдня вдвічі більше за населення Півночі - 50 млн проти 25 млн. А це означає, що і мобілізаційний потенціал у Південної Кореї вищий. Що ж стосується економіки, рівня життя і технологій, то відставання Північної Кореї від Південної взагалі видається катастрофічним - сама лише південнокорейська корпорація Samsung витрачає на свої дослідження більше, ніж КНДР на всі свої державні витрати, а доходи держбюджету Південної Кореї за найбільш песимістичними оцінками, у 80-100 разів перевищують доходи держбюджету КНДР.
Виходить, що в разі більш-менш затяжного конфлікту навіть наявність ядерної зброї абсолютно не гарантує Півночі перемогу над Півднем, а участь США і Японії взагалі зводять шанси КНДР до повного нуля.
Північнокорейський Давид і американський Голіаф
Але це залежить від того, що вважати перемогою, а що поразкою. Гіпотетичний конфлікт в регіоні розглядатиметься як сутичка між Давидом і Голіафом, де Голіаф у особі США повинен буде показово покарати карлика, що зарвався, не давши йому жодного шансу. А для цього не можна допустити враження північнокорейською зброєю будь-яких американських об'єктів на Гуамі, а тим більше де-небудь у континентальній частині США. Це завдасть величезного іміджевого збитку Вашингтону і піде в плюс Пхеньяну.
Крім того, заради свого ж іміджу американцям важливо захистити своїх союзників - Південну Корею і Японію. Причому не тільки північнокорейські ракети становлять небезпеку для жителів півдня. Річ у тім, що столиця Південної Кореї - Сеул, розташована в зоні досяжності далекобійної артилерії КНДР. За різними даними, на це місто, де мешкають понад 10 млн осіб, націлені понад 8 тисяч одиниць великокаліберних знарядь і реактивних систем залпового вогню. Можна собі уявити, яких збитків здатний завдати Сеулу хоча б один залп всіх цих артилерійських систем, якщо їх вчасно не знешкодити. Але для цього одним превентивним ударом не обійтися, потрібні значно масштабніші заходи, які й можуть змусити американців застосувати «вогонь і лють» у вигляді своєї ядерної зброї.
А оскільки 80% території КНДР займають гори, що є природною перешкодою для поширення основних вражаючих чинників ядерного вибуху, то й вона може виявитися не надто ефективною. І в цих же горах зручно займати оборону, відбиваючи сухопутне вторгнення. Значить, американцям і їхнім союзникам невигідно доводити ситуацію до сухопутних операцій на території КНДР, тому що це може призвести до непотрібних втрат: показового шмагання не вийде.
Зрозуміло, якщо США візьмуться за справу серйозно, то Голіаф розчавить Давида, але чи варта така гра свічок? Саме тому в разі обміну ударами американці, швидше за все, діятимуть дистанційно, вражаючи важливі військові об'єкти Північної Кореї за допомогою високоточних неядерних засобів і захищаючи власні об'єкти і об'єкти союзників. Якщо в результаті цих дій через нетривалий час Пхеньян благатиме пощади, то війну можна буде вважати переможною для США. З іншого боку, затягування конфлікту з руйнуваннями і жертвами у Південній Кореї і Японії абсолютно небажані для США і грають на користь Пхеньяну.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»