Напередодні та під час свята Дня Незалежності Україну відвідали чимало впливових американських високопосадовців. Йдеться про активізацію американців у знаходженні способу вирішення конфлікту на Донбасі та безпосередню місію спеціального представника Держдепартаменту США з питань України Курта Волкера. Не менш значущим став і візит міністра оборони США Джеймса Меттіса. Очільник Пентагону мав перемовини з президентом та міністром оборони України й відвідав урочистий військовий парад до Дня Незалежності.
Стурбованість американців є зрозумілою: з початку 2017 року мирні перемовини у форматі Мінських угод зайшли в глухий кут, а українська армія продовжує утримувати ворожі наміри сепаратистських угруповань на сході України, яких неприховано підтримує Кремль. Тим не менш після обрання президентом США Дональда Трампа серед представників естеблішменту цієї впливової країни не припиняються дискусії, як саме надалі можливо вирішити «українське питання».
Сумнівів у партнерській підтримці в української сторони немає. Втім, серйозність намірів керівництва США може бути поставлена під питання, враховуючи президентські ініціативи щодо скорочення фінансування військових програм за кордоном. Дональд Трамп робить акцент на посиленні саме американської армії: власне, цей пункт був у його передвиборчій програмі.
Тож невизначеність та нерішучість західних партнерів може стати додатковим стимулом для агресивних намірів Кремля. Серед іншого варто згадати й відсутність нової безпекової стратегії на зміну гарантіям Будапештського договору, який був повністю знехтуваний Росією й проігнорований ще двома державами – Великобританією та США.
Невиконаний договір
Історичне рішення про відмову від ядерного озброєння Україна підписала 1994 року, долучившись до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. З точки зору політичної доцільності, такий крок викликав позитивну реакцію в світової спільноти. Тим паче, що в безпековому питанні Будапештський меморандум мав цілком серйозні гарантії, надані відразу трьома впливовими державами.
Після нахабного порушення гарантій меморандуму Росією США та Великобританія вдалися до асиметричних дій, кульмінацією яких стало рішення про економічні санкції проти РФ та персональні санкції щодо її високопосадовців. Водночас західні партнери збільшили фінансову та гуманітарну допомогу Україні для удосконалення її армії та озброєння. До того ж Україна отримала суттєву допомогу від НАТО. Втім, поки ці кроки виглядають радше як половинчасті заходи на шляху до створення справжніх міжнародних гарантій безпеки. Виглядає так, що в більшості питань Україні таки доведеться самотужки створювати інструменти для посилення своєї безпеки.
На заваді рішучим діям ставала політична доцільність правлячих кіл у США. Окрім симпатиків України, в США працює потужне російське лобі. Одним із наслідків такої системної роботи й став результат президентських виборів у США восени 2016 року, коли перемогу здобув Дональд Трамп. Спочатку його сприймали як імовірного «друга» Росії, однак скандали довкола можливого втручання Кремля в президентські вибори та несприйняття «дружнього ставлення» до перших осіб РФ навіть серед соратників Трампа зробили свою справу. Відтепер новий президент США робить дуже обережні кроки в зовнішній політиці щодо Росії, а в Конгресі все ж переважають антикремлівські настрої.
Щоправда, за останній місяць з’явилося й інше свідчення того, чому не варто недооцінювати дані колись безпекові гарантії. Йдеться про кричущий приклад Північної Кореї, яка таки змогла створити свій ядерний арсенал, попри всі міжнародні санкції та фактичну ізоляцію в світі. Звісно, не йдеться про жодні можливі порівняння в ситуації з Україною, однак саме після провалу зі стримуванням Північної Кореї безпекові виклики відтепер на собі може відчути ледь не кожна держава Тихоокеанського регіону, включаючи США.
Не самі, але без НАТО
Альтернативою безпековим викликам для України міг би стати її вступ до НАТО. Втім, час минає, однак із повноцінним членством, скоріш за все, доведеться чекати ще довго. Йдеться про надання гарантій безпеки, відповідно до яких напад на одну з країн-членів Альянсу означає напад на всіх членів НАТО (сьогодні до НАТО входять 26 країн). Славнозвісна 5-та стаття договору про колективну безпеку включає й надання «ядерних гарантій», відповідно до яких напад на одну з країн-членів із застосуванням ядерної, хімічної чи бактеріологічної зброї означатиме адекватну відповідь з боку ядерних держав-членів НАТО (США, Велика Британія, Франція).
Під час своєї промови до Дня Незалежності Петро Порошенко вкотре підкреслив про необхідність набуття повноцінного членства в Європейському Союзі та Північноатлантичному альянсі. «Дорога в нас одна: широкий євроатлантичний автобан, що веде до членства в Європейському Союзі та членства в НАТО», – підкреслив глава держави.
Ще в липні цього року президент, говорячи про необхідність вступу до НАТО, заявив, що не вважає за необхідне невідкладну подачу заявки на вступ до НАТО, запропонувавши сконцентруватися на реформах.
Вже цими днями спецпредставник Держдепартаменту США з питань України Курт Волкер вкотре дав зрозуміти: керівництво Альянсу не готове навіть розглянути заявку України на її вступ до НАТО. «І США, і ЄС, і Росія – всі мають зрозуміти, що Україна – це незалежна країна, й насправді ніхто не може сказати, коли Україна стане членом НАТО. Це повністю рішення України, але це не означає, що Україна близька до того, щоб отримати запрошення до НАТО», – заявив Волкер під час свого інтерв’ю українському телеканалу.
Тому, попри підтримку українцями ідеї щодо членства в НАТО, яка поступово зростає, і позиція президента, і рішення Верховної Ради щодо курсу на членство України в Альянсі залишаються політичними заявами.
Двосторонні гарантії безпеки?
Натомість більш дієвими можуть стати укріплення двосторонньої військової співпраці України з іншими державами, адже така стратегія жодним чином не суперечить безпековій доктрині того ж НАТО. Так, Верховна Рада ухвалила проект постанови №6111 про «Звернення Верховної Ради України до Конгресу Сполучених Штатів Америки щодо гарантій безпеки», в якій обґрунтовується необхідність надання Україні статусу основного союзника поза НАТО й укладення двосторонньої оборонної угоди між Україною та США.
Можливо, саме такий формат є найбільш бажаним і для України, і для решти країн-членів Альянсу. Закріпити такі домовленості в окремому безпековому документі навряд чи вдасться без відчутного супротиву з боку Росії.
Красномовним свідченням такої двосторонньої співпраці є участь міністрів оборони та представників армій держав-партнерів України під час урочистого військового параду. Не менш переконливою є позиція міністра оборони США щодо надання оборонної зброї Україні.
В серпні стало відомо й про те, що адміністрація президента Дональда Трампа серйозно розглядає питання надання летальної зброї Києву. Попри розмови про скорочення фінансування військових програм, у проекті федерального бюджету на 2018 фінансовий рік по лінії Міністерства оборони США передбачено надання Україні допомоги у сфері оборони та безпеки на 150 мільйонів доларів. До слова, в самому проекті йдеться про формулювання «летальна зброя оборонного характеру».
Можливість того, що президент США Дональд Трамп ще може скасувати відкритий тендер на нелетальну зброю для України існує до кінця вересня цього року. Втім, зважаючи на напругу з боку Росії у вигляді підготовки до військових навчань «Захід-2017», навіть у Білому домі в Трампа залишається дедалі менше союзників його «прихильної» позиції щодо Росії.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»