На сьогодні кримінальної відповідальності безпосередньо за факт перетину державного кордону немає. Річ у тім, що в 2004 році була вилучена стаття 331 Кримінального кодексу, яка саме й передбачала кримінальну відповідальність за відповідні дії. Разом із тим у Кримінальному кодексі передбачена відповідальність за незаконне переправлення осіб через державний кордон України. Ця норма Кримінального кодексу встановлює відповідальність за організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод. При цьому мотив незаконного перетину кордону (корисливий чи особистий) значення не має. Втім, основна складність у притягненні до відповідальності за цією статтею полягає в тому, що вона передбачає необхідність доведення низки фактів: починаючи від умовного плану, за допомогою якого мало відбутися незаконне переправлення осіб через державний кордон України, закінчуючи необхідністю встановлення організаційних зв’язків із тими, хто здійснював відповідні дії. Теоретично це, звісно, можливо, втім, практично – навряд. Значно перспективніше з точки зору кримінальної відповідальності говорити про опір працівнику правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків (стаття 342 Кримінального кодексу).
Щоправда, тут багато хто з публічних коментаторів цієї ситуації говорить про те, що Саакашвілі діяв в умовах крайньої необхідності, що виключає кримінальну відповідальність. Згідно зі статтею 39 Кримінального кодексу, крайня необхідність – це заподіяння шкоди інтересам охорони для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій ситуації не можна було усунути іншими засобами та якщо при цьому не було допущене перевищення меж крайньої необхідності.
І тут я хотів би звернути увагу на виділене мною. Річ у тім, що в разі, коли відбувається перевищення меж крайньої необхідності, особа несе відповідальність на загальних підставах. При цьому, згідно з частиною другою статті 39 Кримінального кодексу, перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Як на мене, факт масового порушення громадянами України правил перетину кордону в нинішніх умовах є більшою шкодою, ніж забезпечення прав Саакашвілі. Тим паче, враховуючи той факт, що замість того, щоб через судові інстанції домагатися відновлення своїх прав, він вирішив іти напролом.
Є ще один аргумент на користь того, що крайня необхідність у цій ситуації відсутня. Ну, скажімо, можна уявити ситуацію, коли, борони Боже, близькій для Саакашвілі людині необхідно було б провести операцію з ризиком для життя, умовно кажучи, 11 вересня, при цьому Саакашвілі є єдино можливим донором. І якщо така операція не відбудеться, то станеться смерть людини. Розуміючи цю обставину, він міг би діяти дійсно рішуче. І тоді дійсно таку ситуацію можна було б розглядати як крайню необхідність. А так, за великим рахунком, час прибуття в Україну для Саакашвілі жодного значення не мав, окрім, звісно, політичних мотивів та зведення особистих рахунків. Відтак, про жодну крайню необхідність говорити не можна.
Хоча, хто знає, може, Саакашвілі як відомий альтруїст дійсно поспішав в Україну для того, щоб пожертвувати комусь свою печінку чи нирку, але зважаючи на природню скромність, і для того, щоб зайвий раз не потрапляти під софіти камер, про це нікому не розповів.
(Продовження буде завтра)