Президент України на весь наступний робочий тиждень відбуває до США. Але конспірологи цього разу вже не будують фантастичних версій про приховані сенси цього візиту, на відміну від першої (після обрання президентом США Дональда Трампа) поїздки Петра Порошенка до Вашингтона в червні цього року. Коло тем майбутніх обговорень очевидне, символізму ніякого вже немає (як 3 місяці тому, наприклад, було знаковим, що раптова зустріч президентів України і США відбувається ДО першого офіційного спілкування господаря Білого дому з господарем Кремля).
Власне кажучи, офіційно президент України їде до Нью-Йорка для участі в Генеральній асамблеї ООН. І там головна тема – ініціатива України щодо введення на Донбас миротворців ООН. Але й з американськими чиновниками зустрічі в нашої делегації будуть. І ці розмови будуть для Петра Порошенка непростими.
«Блакитні каски»
Миротворча місія ООН, яку президент країни офіційно запросить в Україну з трибуни Генасамблеї 20 вересня, це одночасно і погано, і добре для нас. Позитив: сама ця ініціатива може виходити лише від тієї сторони, якій нема чого приховувати від світової спільноти і яка однозначно хоче миру. Ця ініціатива обговорювалася керівництвом України на спеціальному засіданні РНБО ще на початку 2015 року, але лише зараз вона виноситься на найвищий міжнародний рівень. Добре також те, що введення «блакитних касок» ООН означатиме завершення активних бойових дій на Донбасі (а за активної фази конфлікту ніяких миротворців ніхто вводити не стане).
Умовно добре й те, що на це нібито згоден президент РФ. Але всі чудово розуміють, що слово Володимира Путіна нічого не варте й майже завжди він говорить і робить прямо протилежні речі. Але якщо це все ж станеться, і миротворці матимуть доступ на всю окуповану територію (включаючи й непідконтрольну Києву ділянку російсько-українського кордону), то можна буде говорити не лише про стабільний мир, але й про розмінування територій. І навіть почати обговорювати місцеві вибори за українськими законами й говорити про можливе поступове повернення біженців.
Блакитні далі
А тепер про погане. Ну, про перший аспект ми вже згадали: озвучена на словах згода президента РФ на миротворчу місію в ОРДЛО (до того ж не лише на лінії зіткнення) може бути лише грою з метою домогтися ослаблення санкцій, мовляв, Москва підтримує мирний процес на сході України. Кремль максимально затягуватиме розгляд цього питання в Раді безпеки ООН – це очевидно. То він буде торгуватися за склад місії – вимагати включення туди росіян, то про чисельність, то про мандат миротворців у плані їхніх повноважень. Все це можливо лише тому, що Росія чомусь досі не визнана агресором, а тому має право голосу й, відповідно, право вето в Раді безпеки ООН. Справжньою перемогою було б затвердження цього питання в обхід Ради безпеки – на Генасамблеї ООН. Але це фантастичний варіант, оскільки там процеси проходять ще складніше й набагато повільніше, ніж у Радбезі. І ще два потенційних негативи. Перший: Росія наполягає на узгодженні питань щодо миротворців із ватажками так званих «республік». Її розрахунок зрозумілий – затягнути нас за стіл переговорів зі своїми маріонетками, а значить, домогтися їх визнання Києвом як сторони переговорного процесу. Це означатиме визнання конфлікту суто внутрішньоукраїнським, цивільним.
А другий негатив – миротворці можуть виявитися свого роду «консервантами» і їхня присутність на Донбасі дозволить розтягнути цю історію на довгі роки. Нагадаю: країни з громадянськими конфліктами, що жевріють, і з територіальними претензіями до них (або їх самих до третіх країн) не можуть навіть говорити про членство в НАТО – наша європейська і євроатлантична мрія відправиться із введенням «блакитних касок» в блакитні далі. І ще: різко та несподівано для всіх погодившись на присутність миротворців на всій окупованій території, Путін вибив козирі з рук тих, хто домагався надання Україні летальної зброї. На тлі «мирних» ініціатив Путіна позитивне рішення Трампа щодо зброї буде виглядати недоречним.
Два Дональди
Навіть посол України в США говорить: американці будуть активно цікавитися в нашої делегації про успіхи в тих питаннях, які обговорювалися три місяці тому під час робочої поїздки Петра Порошенка до Вашингтона. Днями президент із прем'єром отримали сувенірні пакети з американським вугіллям. «Через Роттердам» нашим керівникам купувати вугілля у бойовиків було, звичайно, набагато вигідніше, але від американської пропозиції вони просто не мали права відмовитися. Як цілком справедливо зазначив президент Порошенко, налагодивши поставки вугілля зі США, ми позбавляємо Росію ще одного елемента шантажу України. Тепер потрібно налагодити безперебійне постачання американського зрідженого газу. Саме тому зустріч Петра Порошенка з міністром енергетики США вже офіційно заявлена.
Але ось із приводу всіх інших планів нашої делегації в США – ті ж самі ігри в мовчанку, як і три місяці тому. Значить, можливі сюрпризи. З одним Дональдом – Туском, президентом Європейської ради – Петро Порошенко зустрінеться 19 вересня. А зустріч з іншим Дональдом – Трампом – знову не анонсується, хоча він приїде до Нью-Йорка й спілкування президентів «на полях» цілком можливе. Тим більше в Трампа є багато питань до Порошенка. В основному – неприємних.
Як я провів літо
Головним домашнім завданням на літо для Києва були боротьба з корупцією та рішучі реформи. Що Порошенко пред'явить? Ну добре, пенсійну та земельну нібито збираються ухвалити восени, а з корупцією що? А тут ще торги про об'єднання БПП з «Народним фронтом», заради якого (об'єднання) начебто як президент обіцяв закрити очі на грішки того ж Мартиненка. А це гра з вогнем, оскільки можливий розвал «справи Мартиненка» загрожує не лише «двійкою» з боротьби з корупцією. Є давній і дуже заплутаний конфлікт з американськими інвесторами, яких образили в бізнесі, підім'ятому під себе цим спонсором НФ. Вашингтон же завжди ревно підтримує інтереси свого бізнесу за кордоном.
А ще до Петра Олексійовича буде багато запитань з приводу позбавлення громадянства Міхеіла Саакашвілі. У цивілізованих країнах якось не прийнято то дарувати громадянство, то потім забирати його за «погану поведінку». Адже всім очевидно, що Петро Порошенко знав абсолютно все про свого університетського товариша і навіть у недавньому минулому – друга Міхеіла, коли давав йому громадянство й призначав губернатором Одеської області. У казки про те, що йому відкрив очі на Саакашвілі депутат-радикал Лозовой, ніхто ані в нас, ані тим більше в США не повірить. Єдиною пом'якшувальною обставиною можуть стати агресивні акції прихильників Саакашвілі під ВР та АП (кажуть навіть про сценарії зі спробами прориву кільця держохорони – адже з прикордонниками вийшло). Якщо протягом відсутності Петра Порошенка, який вирішуватиме в ООН долю України, в Києві відбудуться заворушення під прапорами Саакашвілі, то на його затримання навіть у Вашингтоні відреагують адекватно – охочих прорватися через кордон США й тим більше охочих увірватися до Білого дому безжально нейтралізують, якщо інші методи не спрацьовують. Команді Міхеіла є про що замислитися.