В 2017 році більшість країн ЄС, Канада, США, Австралія та Нова Зеландія підтримали продовження економічних санкцій проти Росії. Причина очевидна – відсутність прогресу у вирішенні конфлікту на сході України та анексія Криму. Деякі сумніви щодо можливості зміни такого вектору з’явилися після того, як президентом США став Дональд Трамп. Й справді: можливість продовження чи послаблення санкційного зашморгу обговорюється політиками та урядами країн щороку. Поки що сумнівів немає: наразі Україна має більше партнерів, аніж ворогів у цьому питанні. Однак чи дійсно санкції такі дієві?
Влітку цього року Конгрес США підтримав законопроект «Протидія супротивникам Америки шляхом запровадження санкцій», в якому посилив економічні обмеження щодо Росії та підтримав суверенітет та територіальну цілісність України. В документі також заклали норму, яка унеможливлює вирішення питання щодо ослаблення санкцій одноосібним рішенням президента США. Тобто главі держави потрібно погоджувати такі дії із Конгресом.
Пізніше Дональд Трамп таки підписав цей документ. Щоправда, в Мінфіні США повідомили про те, що санкції набудуть чинності з 28 листопада. Низка сенаторів заявили, що адміністрація Білого дому саботує виконання законодавчих норм щодо запровадження санкцій. Та навряд чи процес можна буде бодай якось заблокувати: антиросійські санкції йдуть «у пакеті» з обмеженнями проти Північної Кореї та Ірану.
Втім, питання ефективності обмежувальних дій проти економіки Росії не сходить з порядку денного. Прорахувати запас міцності Кремля вкрай важко, адже йдеться не лише суто про економічні чинники, а ще й про ідеологічне підґрунтя самої російської державності. Економісти наголошують: щоб бодай трохи змусити Росію поступитися своїм геополітичним амбіціям, нинішній рівень санкцій доведеться зберігати щонайменше 10 років.
В барлозі у ведмедя
Росія ні на мить не зупиняє власний супротив, запроваджуючи дзеркальні санкції щодо України, ЄС, та США. Влітку російський уряд повідомив про продовження власного пакету санкцій до 31 грудня 2018 року. «Продовжена з 1 січня до 31 грудня 2018 року забороа на ввезення до Росії окремих видів сільськогосподарської продукції, сировини та продовольства, країною походження яких є Сполучені Штати Америки, країни Європейського Союзу, Канада, Австралія, Королівство Норвегія, Україна, Республіка Албанія, Чорногорія, Республіка Ісландія та Ліхтенштейн», – йдеться в повідомленні на сайті уряду РФ.
Торгувати Росія і ЄС справді почали значно менше. Так, наприклад у 2014–2015 роках експорт товарів з ЄС до Росії скоротився на 39,5%, а імпорт – на 47,2%. У 2016-2017 роках тенденція поглибилася. При цьому для ЄС такі обмеження хоч і відчутні, але не критичні, адже частка Росії в загальному експорті ЄС до 2014 року становила лише 5-6%, а в імпорті – 12-13%.
За даними ООН, економіка Росії з 2014 року втратила понад 56 мільярдів доларів. Торгівля й справді мала свій ефект на ділову активність в РФ, утім, це не надто вплинуло на зміну агресивного зовнішньополітичного вектору Кремля. Самі російські економісти вказують на те, що в кількісному вираженні збиток від санкцій можна оцінити в 1-1,5 відсоткового пункту ВВП на рік. Мовляв, насправді російський ринок капіталу та промисловість більшою мірою залежать від цін на енергоносії, ніж від економічних обмежень.
З одного боку, якщо аналізувати наведені вище цифри, втрати Росії від санкцій і справді поки не надто суттєві. Щоправда, в Світовому банку вважають інакше: за підрахунками їхніх експертів, приріст ВВП Росії у 2017 році складу у кращому разі +1,7%, а в гіршому – вийде на нульові показники. А от якщо проаналізувати рівень ВВП в обсягах, то ситуація й справді не виглядає занадто оптимістичною для росіян: у 2014 році ВВП становив 2,064 трильйона доларів, в 2015року – вже 1,366 трильйона доларів, у 2016 році – 1,283 трильйона доларів. Фактично, за останні 3 роки російська економіка скинула оберти майже вдвічі.
Непередбачувана нафта
Та поки основною причиною таких втрат і справді є зниження цін на енергоресурси – нафту та газ. Цього товару Росія експортує найбільше, тож і її економіка відчуває будь-які коливання цін на ці види сировини.
З 2014 року на світовому ринку ціна на нафту впала зі 110 до 50 доларів за барель. Звісно, крім такого суттєвого зниження ціни, додалися ще й секторальні обмеження, які частково змусили іноземних інвесторів вийти зі спільних із російськими компаніями проектів із видобування нафти й газу. Щоправда, поки що саме зниження ціни на нафту подіяло більш суттєво на російську економіку. А от санкції, навпаки, змусили мобілізуватися. В російському уряді взяли курс на імпортозаміщення у технологіях видобування та реалізації власної сировини на внутрішніх ринках. Наскільки ця стратегія виявиться вдалою – покаже час.
Детонатор уже працює?
Та найбільший детонатор, який заклали санкції, – це зменшення іноземних інвестицій в економіку Росії. Безумовно, це чинник довготривалої дії, його результати можна буде оцінити лише через багато років, коли економіка почне втрачати значно швидше через фактор технологічної ізоляції.
Динаміка відтоку іноземного капіталу була найбільшою в 2014-2015 роках. У 2016 році зафіксований рекордно низький за останні 10 років рівень прямих іноземних інвестицій у російську економіку – близько 5 мільярдів доларів. Для порівняння: в 2013 році ця цифра становила понад 69,2 мільярда доларів, у першому «санкційному» 2014 році – 22 мільярди доларів.
І хоч ефект на економіку Росії від запровадження санкцій відчутний, не варто забувати: потужності нашого північного сусіда співставні із країнами «Великої сімки». Росія мала увійти до клубу найрозвиненіших країн світу вже до 2014 року: в червні мав відбутися саміт вже «Великої вісімки» в Сочі. Він був скасований саме через агресію Росії та анексію Криму.
Звісно, економічні санкції – це один із небагатьох реальних заходів солідарності міжнародної спільноти з Україною в боротьбі з агресією Росії. Втім, саме українцям та нинішньому керівництву держави потрібно зробити найбільше висновків з приводу таких дій: аби захистити свій суверенітет, потрібно бути підготовленою та економічно потужною країною.
Якщо порівнювати економічну потужність України та Росії, наприклад, за фактором приросту іноземних інвестицій, то варто зазначити, що навіть під час запровадження санкцій в економіку РФ заходило більше іноземних грошей, аніж в українську. Ба більше, запас міцності у валових національних заощадженнях у російській економіці значно більший, аніж у вітчизняній. Тобто за необхідності знайти внутрішній мобілізаційний ресурс для уряду Росії буде легше, аніж зробити те саме в Україні. Це при тому, що в ідеологічному аспекті російське суспільство тримається на 2 стовпах – пропаганді та страху.
Україні варто не лише зміцнювати власну військову потужність для стримування ворога, але й замислитися, як саме використати режим санкцій собі на користь. Що уряд міг би зробити ще «на вчора»? Принаймні два рецепти очевидні: сприяти встановленню довіри всередині суспільства та залучити більше іноземних інвестицій, аніж це зробила за останні роки Росія. Обидві стратегії потребують успішних дій у низці сфер, які ми звично вже охрестили «реформами». Маємо із сумом констатувати: ані довіри, ані інвесторів в українському суспільстві та економіці більше не стало.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»