У середу, 4 жовтня, президент України Петро Порошенко вніс до Верховної Ради законопроект «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях». Текст законопроекту узгоджувався із зарубіжними партнерами України. Результатом цих погоджень, очевидно, стала поява в тексті законопроекту статті 7, яка впроваджуэ в законодавче поле України Мінські угоди саме в тій інтерпретації, яка влаштовує російську сторону.
Власне кажучи, в середу, 4 жовтня, до парламенту були внесені два законопроекти про реінтеграцію Донбасу з однаковою назвою. Ініціатором першого став президент Петро Порошенко, а другого – група депутатів фракції «Самопомочі». І хоча обидва документи присвячені одній і тій самій темі, абсолютно зрозуміло, що в центрі уваги виявиться саме президентський законопроект.
Як раніше повідомляли в Адміністрації президента, текст документа народився після консультацій із країнами-учасниками Нормандського формату (Німеччина, Росія, Україна, Франція), а також із представниками США. Головною особливістю цього документа є чітке визначення окупованих територій. Відповідно до законопроекту, такими вважаються «сухопутна територія та внутрішні води в межах окремих територій міст і сіл Донецької та Луганської областей», де збройні сили та окупаційна адміністрація РФ встановили окупаційну владу.
Окупованими також вважаються внутрішні морські води й територіальне море, що прилягає до захоплених противником земель, а також повітряний простір над ними.
Особливо вказується, що діяльність Збройних сил РФ та окупаційної адміністрації на зазначених територіях є незаконними й будь-який нормативний акт, виданий цими структурами, вважається недійсним і не створює жодних правових наслідків.
Як раніше пояснював член парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони Дмитро Тимчук, ухвалення закону про окуповані території дозволило б надати Росії статус агресора й заявити про те, що саме РФ несе повну відповідальність за все, що відбувається в ОРДЛО. Також, на думку Тимчука, це дозволило б вийти з «глухого кута Мінських угод» і розпочати переговори саме з Росією як із головною винуватицею конфлікту.
І на цьому тлі найбільшої уваги заслуговує стаття 7 президентського законопроекту. У ній пропонується «забезпечити пріоритетність» виконання положень Мінських угод у сфері безпеки (безпекові положення). Йдеться про документи, підписані в рамках мінського процесу – 5 та 19 вересня 2014 року, а також 12 лютого 2015 року.
Саме виконання пунктів «Мінська-2» від 12 лютого 2015 року спричиняє найбільше суперечностей. Цей документ виписаний таким чином, що дозволяє Росії вимагати від України в першу чергу виконання всіх політичних умов врегулювання конфлікту на Донбасі. А вони передбачають не лише припинення вогню й відведення озброєнь від лінії зіткнення, але й помилування бойовиків, а також проведення місцевих виборів у ОРДЛО за українським законодавством. І лише наступного дня після цих виборів має розпочатися процес відновлення українського контролю над державним кордоном у всій зоні конфлікту.
Останній пункт не влаштовує українську сторону, яка справедливо вважає, що місцеві вибори за українським законодавством не можуть проходити на території, яка контролюється проросійськими бойовиками. А значить, спочатку необхідно взяти під контроль кордон, відновивши суверенітет над захопленим Донбасом, а вже потім проводити там вибори.
Примітно, що цю позицію підтримував і сам Петро Порошенко, неодноразово підкреслюючи, що вибори на Донбасі «неможливі під російським дулом», тобто поки в ОРДЛО перебувають російські війська, будь-який політичний процес у регіоні проводити не можна. Положення Мінських угод у сфері безпеки, згадані в ст. 7, якраз і можуть стосуватися виведення російських військ. Однак у законопроекті не уточнюється, про які саме положення йдеться й не обговорюється послідовність їх виконання. А тому створюється враження, що визнаючи у власному законопроекті пріоритетність Мінських угод, глава української держави висловлює готовність грати за російськими правилами.
Не дивно, що суперечності, закладені в п. 7, одразу ж спричинили дискусію серед депутатів Верховної Ради. «Цим пунктом ми вперше вводимо в українське правове поле Мінські домовленості, які не є джерелом права, оскільки не підписувалися суб'єктами міжнародного права й не були ратифіковані українським парламентом», – зазначив народний депутат Мустафа Найєм. Він також заявив, що між першим і другим читанням має намір внести поправку про вилучення цього пункту з тексту документа.
Забігаючи наперед, можна припустити, що вилучення цього пункту буде вкрай складним завданням. Судячи з усього, саме він і став результатом усіх узгоджень, які проводилися з міжнародними партнерами України під час підготовки документа (Росія, нагадаємо, також є учасницею Нормандського формату). Кремль надзвичайно зацікавлений у тому, щоб Мінські угоди в цікавій для нього інтерпретації набули статусу обов'язкового до виконання законодавчого акту. А швидке ухвалення цього документа (президентський законопроект внесений як невідкладний) саме в тій формі, в якій він поданий, очевидно, є ключем до подальшого обговорення формату миротворчої місії на території України.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»