Когнітивний дисонанс: дуже дивні люди, які ночують під стінами ВР і галасують там вдень (іноді навіть б’ючи декого з депутатів), виявляється, роблять усе це тепер заради ухвалення закону про Антикорупційний суд. Справа, звичайно, потрібна, але до чого тут вони?
Повноцінний суд у корупційних справах повинен існувати. Президент України, що довго впирався, на початку місяця все ж здригнувся і змінив публічну риторику: суду бути! І тут через кілька тижнів під парламент прийшли кілька сотень людей саме з такою ж вимогою. (З депутатською недоторканністю була схожа історія). Не погодимося, втім, із порівнянням, яке озвучив кореспондент британської The Guardian Шон Уолкер – йому події під ВР навіяли асоціації з «Колгоспом тварин» Джорджа Оруела. Все-таки він працює в Москві, а звідти важко об'єктивно дивитися на нашу реальність. А мітингувальникам усе ж спасибі за привід поговорити про такий важливий етап судової реформи та боротьби з корупцією, як створення АС.
Важкі пологи
Ця тема лише на перший погляд нуднувата, але не дарма ж навколо неї ламається стільки списів (ми не натякаємо на вуличні акції – там списи учасникам поки не видавали). Захід, котрий прекрасно знає звички і слабкості нашої «еліти», одразу ж після Майдану разом з матеріальною допомогою висунув і ряд вимог. Найголовніша з них – боротьба з корупцією. Під цю справу пішло чимале фінансування, і хто спритніший, той встиг зайняти цю нішу, оголосивши себе громадськими активістами-антикорупціонерами і отримавши щедрі гранти.
Але біда наша, звичайно, не в них, а в тих, з ким вони як би борються. Адже говорити про розгул корупції може кожен, кількість викривальних програм і статей про корупційні схеми навіть із документами й достовірними фактами просто зашкалює, але хіба це боротьба? Викорінити це зло могла б система спеціальних державних органів: превентивне Національне агентство протидії корупції (створене, сяк-так діє), а також караюча трійка: Національне антикорупційне бюро, Спеціалізована антикорупційна прокуратура і Антикорупційний суд.
Створення перших двох виконавча влада гальмувала щосили, роботу комісій з відбору керівників намагалася перетворити на фарс, але з горем навпіл (а головне – під шаленим тиском Заходу) НАБУ і САП таки з'явилися на світло. Все, що могла зробити влада – це створити максимум суперечностей між відомствами й персонально їх главами. А також, наприклад, не надати НАБУ законодавче право на прослуховування (від цієї вимоги Заходу поки вдається відмахуватися без особливих наслідків). А ось антикорупційний суд на Банковій думали взагалі не створювати. Цього наші партнери стерпіти вже не могли й запустили Берлагу. Ой, тобто Саакашвілі.
Тихим САПом
Маючи хороший політичний нюх, Петро Порошенко у випадку з АС спритно перехопив ініціативу. Як, наприклад, вчинив напередодні і з законом про скасування повної депутатської недоторканності, а ще раніше вирішив очолити блокаду Криму (потім і Донбасу) коли зрозумів, що прорвати її не зможе. Можна, звичайно, вважати, що президент діє під тиском громадськості. Але можна на це подивитись і з іншої точки зору: він не робить те, що йому невигідно, до самого останнього моменту, але момент цей не пропускає – вміє в останню секунду зробити спритний маневр у потрібний бік.
Три з половиною роки «життя по-новому» Порошенку не вистачило на створення повноцінної антикорупційної системи. Хоча боротьба з корупцією була одним із його головних гасел. Леонід Кучма, який ішов у 1994 році на вибори з цим же гаслом, принаймні створив у МВС управління з боротьби з організованою злочинністю й корупцією. Щоправда, всі називали його скорочено тільки УБОЗ, а про завдання боротися з корупцією пам'ятали тільки в самому департаменті. Пам'ятали, але практично нічого з цим не робили.
Сьогодні ж найближче оточення президента (зокрема, генпрокурор Юрій Луценко) виправдовує відсутність антикорупційних судів дуже своєрідно: «Обмежувати компетенцію цього суду 30 справами НАБУ по 10000 корупційних справ всієї правоохоронної системи – профанація». Профанація, Юрій Віталійович, це коли ГПУ хапається за справи, підслідні НАБУ, а потім вони розвалюються з однієї простої причини: всі докази, зібрані неналежним органом слідства, в суді вже такими не вважаються. Ви думаєте, що цього ніхто не розуміє? І переконувати нас, що в Україні для НАБУ не більше, ніж 30 справ – це навіть не смішно, хоч ви й любите часто пожартувати. До речі, давно хочеться запитати: ваші невиконані обіцянки – це теж були жарти? А про успіхи ГПУ в боротьбі з корупцією ми чули.
НАБУ і САП, хоч і потихеньку, але прополюють чиновницькі грядки. «Бур'янів» поки вирвали не так уже й багато, але багато хто вже засовався і в ДФС (привіт Насирову), і в Міноборони (як там генерал Павловський?), І в парламенті і т. д. Але навіть санкцію на арешт отримати в суді загальної юрисдикції цим органам не так уже й просто: почнемо з того, що гучна торішня судова реформа – це лише димова завіса, покликана приховати від очей громадськості розпад судової системи. Але не потрібно бути Міхеілом Саакашвілі або навіть Єгором Соболєвим, щоб розуміти: без антикорупційних судів справи не буде. Водити людей під АП – це не найефективніший спосіб створення спеціалізованого суду, а ось те, що відповідний законопроект Соболєва та компанії автори вчора відкликали – це крок у правильному напрямку, оскільки відкриває дорогу появі нового документа, з урахуванням висновків Венеціанської комісії. Внести його повинен буде президент найближчим часом як невідкладний. Але відкликання документа – крок тихий, красивої картинки з нього не вийде, ось і повів цієї ночі Єгор людей під АП в супроводі телекамер. Добре хоч прізвище його Соболєв, а не Сусанін.
З Венеції видніше?
Президент України як міг тягнув зі створенням АС – це єдина теза його опонентів, з якою не можна не погодитися. Дійсно, зробити це Україна пообіцяла і МВФ, і ЄС, і персонально кожному з західних партнерів. Ще в квітні у представництві Європейського Союзу в Україні заявляли, що очікують від України ухвалення закону про Антикорупційний суд менш ніж за два місяці і ще тоді це виглядало як ультиматум: «Відповідно до взятих Україною зобов'язань перед МВФ, закон про створення Антикорупційного суду повинен бути ухвалений до середини червня 2017 року». Більше того, створення вищого спеціалізованого антикорупційного суду передбачене законом «Про судоустрій і статус суддів». Але диявол, як завжди, крився в деталях: президент уперто стояв на тому, що такий суд повинен бути не більше ніж палатою в Верховному суді, тоді як Захід («громадські активісти» в Україні, які споживають його гроші) вимагали створення повноцінної системи антикорупційних судів першої інстанції до касаційної. І правильно вимагали.
Але ось іще за тиждень до початку акцій Петро Порошенко в Страсбурзі, виступаючи перед ПАРЄ сказав: «Можна справедливо запитати, є антикорупційний стакан наполовину порожнім чи наполовину повним. Моя відповідь буде така: поки він заповнений рівно на половину». Він, ратував раніше лише за антикорупційну палату (а не повноцінний АС), тоді раптом заявив, що... у Венеціанській комісії підтримали ініціативу створення антикорупційного суду: «Зараз ми розглядаємо найкращі шляхи створення цього інституту». Так вона не просто підтримала, вона цього вимагала! Але Петро Олексійович акуратно видозмінив дійсність і виставив себе фактично локомотивом процесу створення АС. А все для того, аби вимоги протестувальників до нього з приводу відповідного закону виглядали дивно, адже він над цим якраз і працює! Ніби як.
Є така теза, яку акуратно просувають помірні порохоботи: Порошенко просто не може собі дозволити зараз трощити прогнилу систему, оскільки має забезпечити собі другий президентський термін, але вже тоді не минути лиха всім корупціонерам, сепаратистам та іншим негідникам. І ось нібито тому він тягне з початком повноцінної боротьби з корупцією. Що ж, про казкове «потім» міркувати навіть не беремося, а ось тягнути час йому вдається дуже ефективно! Отже, навіть якщо закон в осяжному майбутньому президент все ж внесе до парламенту, то, по-перше, його можуть дуже довго погоджувати в запропонованій президентом робочій групі з представників усіх політичних сил. По-друге, його в ВР можуть довго «мурижити» (як було з тією ж медреформою). Але навіть коли ухвалять, то формування АС ризикує розтягнутися на необмежений час. Верховний суд же досі не запрацював у штатному режимі, а вже як довго формувався – і згадати страшно!
Але парламентський шлях створення й ухвалення закону про АС – єдиний. Навіщо ж я пишу очевидні речі? Та тому що, виявляється, вони зовсім не очевидні для «активістів», які заявляють зовсім уже неймовірне: «Ключові рішення щодо судової реформи ухвалювалися в Адміністрації президента, тому розробка законопроекту в парламенті буде означати лише нескінченні дебати без участі міжнародних і вітчизняних експертів, представників громадськості та донорської спільноти»! Вам не подобається, що закони у нас ухвалює парламент ?! Тобто доля закону, а потім і самого АС повинна бути в руках цих самих грантових активістів?! Так, відповідають вони: «Венеціанська комісія дала дуже чіткі рекомендації щодо структури антикорупційного суду й відбору антикорупційних суддів за вирішальної участі міжнародних донорів».
Венеціанська комісія (ВК) забракувала проект закону про АС не тільки авторства Сергія Алексєєва (БПП), але і групи депутатів на чолі з Єгором Соболєвим. Хочеться запитати у Єгора: що ж ти повів людей обурюватися під стіни АП, а не під свій будинок? Адже це ж ти у своєму проекті написав, що суддів АС відбирає комісія, а формують її «1) три людини, яких призначає Президент України; 2) три людини, яких обирає Верховна Рада України; 3) три людини, яких призначає Міністр юстиції України» – саме це положення в вщент розкритикувала ВК. Принцип політичних квот при формуванні антикорупційних судів неприпустимий. Тепер-то Єгор про це знає, але не знають протестувальники під ВР. Організатори акцій говорять, що пробудуть на Грушевського ще як мінімум тижнів зо два, але заради чого? І з сьогоднішнього дня ж починається похолодання...
Президент раніше пообіцяв оперативно представити новий проект закону про АС і навіть сказав: «у жодному разі я не хотів би, щоб цей процес загальмувався. І саме тому в проекті бюджету на мою настійну вимогу вже передбачені витрати на антикорупційний суд. І що для цього потрібно? Тільки спокійні умови роботи Верховної Ради. Бо принцип матроса Железняка в парламенті в демократичній країні не проходить». Але «матроси» Саакашвілі, Найєм, Семенченко та інші розходитися не поспішають. Адже зрозуміло, що їх «стояння під Радою» не прискорить написання і прийняття закону про АС. Так може вони сподіваються таким чином продавити будь-новий виборчий закон (про відкриті списки)? Про цю, третю вимогц «великих політичних реформаторів» поговоримо в заключній частині нашої трилогії вже дуже скоро.
Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»