У п'ятницю, 10 листопада, стало відомо, що США готуються запропонувати Росії план із розміщення на окупованих територіях 20 тисяч миротворців ООН. Особливо наголошується, що в США розраховують на те, що Росія дійсно хоче врегулювати ситуацію на Донбасі. Якщо інформація про американський план правильна, це може означати, що США нарощують дипломатичний тиск на Росію з метою змусити її прийняти американський і український сценарій розміщення миротворців в Україні.
Про те, що влада США «найближчими днями» збирається запропонувати Росії план із розміщення на Донбасі 20 тисяч миротворців ООН, повідомило американське видання The Wall Street Journal з посиланням на дипломатичні джерела. Пропозиція зумовлена надіями на те, що президент РФ Володимир Путін дійсно готовий врегулювати конфлікт на Донбасі.
Нагадаємо, що у вересні 2017 року Путін сам запропонував розмістити миротворців на Донбасі, причому дав зрозуміти, що «блакитні каски» зможуть діяти на всій території ОРДЛО. Але лише в ролі своєрідних «охоронців» для представників моніторингової місії ОБСЄ, які працюють на окупованих територіях.
Український і американський варіант розміщення місії ООН на Донбасі полягає в тому, щоб миротворчий контингент взяв під контроль ту ділянку державного кордону, яка розташована між ОРДЛО й територією РФ. Саме через цю ділянку російська сторона здійснює постачання незаконних «ДНР» і «ЛНР», перекидаючи бойовикам зброю, боєприпаси, а також підкріплення у вигляді найманців. Якщо миротворці візьмуть під контроль кордон, це означатиме швидку ліквідацію обох «республік».
Проте американський план щодо розміщення на Донбасі 20 тисяч миротворців ООН (звичайно, якщо інформація WSJ достовірна) означає, що США збираються допомогти Україні реалізувати вигідний для Києва сценарій розміщення «блакитних касок» на окупованих територіях. Річ у тім, що 20 тисяч військовослужбовців – це забагато для того, щоб просто забезпечувати безпеку 700 працівникам ОБСЄ, але може виявитися цілком достатньо для того, щоб узяти під контроль кордон.
Реакції РФ на інформацію WSJ поки не було головним чином тому, що інформація в ЗМІ має неофіційний характер. До того ж російська сторона в будь-який момент може скористатися своїм правом вето в Радбезі ООН, який, власне кажучи, й ухвалює рішення про розміщення миротворчих контингентів у будь-якій точці планети.
Але думається, що торг триватиме й обіцянка спеціального представника Держдепартаменту США у справах України Курта Волкера щодо резолюції про розгортання в Україні миротворчого контингенту ООН набуває реальних обрисів.
Річ у тім, що в Кремля залишається дедалі менше часу для того, щоб грати в свою гру. Нагадаємо, відповідно до закону «Про протидію противникам Америки за допомогою санкцій», який набув чинності 2 серпня, американським урядовим структурам необхідно не пізніше ніж 2 лютого 2018 року підготувати й представити Конгресу США доповідь про доходи російських олігархів. У Росії всерйоз побоюються, що інформація в цій доповіді може спричинити експропріацію активів російської еліти, тому великий бізнес може спробувати натиснути на Путіна для того, щоб він пішов на поступки з українського питання. Своєю чергою президенту РФ вкрай невигідно сваритися зі своїми олігархами, особливо напередодні президентських виборів, намічених на 18 березня 2018 року. Відомо, що Володимир Путін розраховує залишитися на своій посаді ще на шість років.
Друга проблема, для вирішення якої залишається дедалі менше часу, – це доставка російського газу до Європи. Ще в 2015 році «Газпром» оголосив, що після 2019 року перекриє транзит «блакитного палива» через територію України. Однак це можливо лише в тому разі, якщо російська сторона побудує газопроводи в обхід нашої країни. Таких проектів на сьогодні існує лише два. Це «Турецький потік» і «Північний потік-2».
Тим часом цього тижня Єврокомісія повідомила про те, що не має потреби в проекті «Північний потік-2», який мав доставляти газ із Росії до Німеччини дном Балтійського моря. В Єврокомісії впевнені, що через скорочення внутрішнього виробництва та споживання палива імпорт газу до ЄС до 2030 року буде стабільним. А в сукупності з уже наявною інфраструктурою з імпорту газу й зростанням конкурентоспроможності поставок зрідженого природного газу «будівництво такої системи, як «Північний потік-2», стає безглуздим».
Доля ж «Турецького потоку», який мав доставляти газ із Краснодарського краю РФ до Південно-Західної Європи дном Чорного моря й через територію Туреччини, також поки невідома. Тому якщо Росія не зможе побудувати обхідні шляхи до 2019 року, їй знову доведеться мати справу з Україною. Переговори за умовами транзиту можуть виявитися вкрай некомфортними для російської сторони, особливо якщо Київ вирішить висунути Кремлю політичні вимоги, що стосуються деокупації Донбасу.
Досить цікаві сигнали надходять і з території ОРДЛО. Кілька днів тому так званий «в. о. міністра закордонних справ ЛНР» Владислав Дейнего заявив про те, що «території «ЛНР» і «ДНР» повинні мати повну самостійність в рамках держави Україна». Поняття абсолютно взаємовиключні, бо не можуть частини однієї держави володіти водночас «повною самостійністю в його рамках». Але навряд чи така заява була зроблена без попередніх консультацій із Кремлем. А це означає, що США нарощують дипломатичний тиск на РФ, а в Росії, своєю чергою, поступово готують ґрунт для поступок.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»