Про те, що Славка Вакарчука готують до запуску у велику українську політику, відомо давно. А цю осінь він проводить у Стенфордському Центрі з питань демократії, розвитку та утвердження верховенства права – і сам вчиться, і іншим читає лекції. У 2015 році він уже брав участь у подібній програмі Єльського університету. Це кумедно, оскільки в Україні Вакарчука-політика досі не знає ніхто.
Тобто, звичайно, знають про його похід до Верховної Ради в 2007 році, з якої він утік швидше, ніж за рік. І це, мабуть, найбільш виразний політичний акт у виконанні музиканта. Що думає Святослав Вакарчук щодо найгарячіших питань поточного порядку денного в Україні та світі, нам невідомо. Втім, ні, він у себе в твіттері підтримав медреформу, створення Антикорупційного суду й привітав із Днем захисника Вітчизни тих, хто її захищає. Медійно-політична активність на рівні малопросунутого користувача соцмереж і не найуважнішого та дуже віддалено включеного спостерігача за суспільними процесами на батьківщині.
Але ось з'являється всеукраїнське соціологічне дослідження, проведене силами відразу чотирьох компаній – «Соцісом», КМІСом, «Рейтингом» і Центром Разумкова, а в ньому не просто згадується Вакарчук як можливий кандидат в українські політики взагалі, а відразу в президенти. І, за опитуванням, він посідає в рейтингах третє місце, слідом за головною парою Порошенко-Тимошенко. Відрив від чинного гаранта смішний: серед усіх опитаних 9,8% бачать Петра Порошенка переможцем президентських виборів, якби вони відбулися найближчої неділі, а Славка – 7,4%. Юлія Тимошенко взагалі поряд: у неї 8,8%. Зрозуміло, коли йдеться про тих, хто визначився, і тих, хто точно піде голосувати, там розрив виростає на користь ветеранів української політики, вони якимось ядром прихильників усе-таки встигли обзавестися, але й тут Вакарчук не йде з третьої позиції: 16,1% у глави держави і БПП, 14,4% у керівниці «Батківщини», а в лідера «Океану Ельзи» – 12,1%.
При цьому, зверніть увагу, Петро Олексійович, не покладаючи рук, ріже стрічки на нових об'єктах, підписує важливі державні папери, рукопотискає іноземні делегації, Юлія Володимирівна не зникає з інформпростору, а Святослав Іванович взагалі не з нами, навіть концерти заради американського навчання відклав, при цьому рейтинг он який надихав. Це що ж буде, коли він повернеться, заспіває-заговорить, як його навчили за океаном мудрі вчителі?
З відомою часткою ймовірності, не станеться нічого. Не можна в людині включити політика, немов за клацанням тумблера, після завершення навчального семестру. Був би Вакарчук по суті політичною твариною, в найкращому сенсі, він не дав би нам цього не помітити за ці найважчі в сучасній українській історії роки. Поки ми тут з вами на землі борсаємося між надією та відчаєм, Славко десь вічно «на небі» намагається порозумітися з якоюсь панянкою, що розриває йому серце. Багатьом подобається, комусь подобається дуже, при цьому Вакарчук, без жодного сумніву, щирий патріот, що ніяк не перетворює його не те що на державну фігуру – навіть рядовий політичний активіст із нього не виходить. Коли він почне регулярно відкривати рота щодо гострих проблем, банальність манер і суджень співака, який ніколи не дивував до цього нешаблонним мисленням і зухвалою поведінкою, багатьох розчарує.
І тим не менш Вакарчук – це серйозно. Саме тому, що люди готові віддавати свої голоси новій людині в цьому рейтинговому списку, що вже набив оскомину, просто через його новизну. Ну, зрозуміло, що це новизна широко відомої фігури національного масштабу, яку загалом позитивно сприймають. Не діями – однією присутністю поруч він відсуває одних кандидатів і сильно підтискає інших. Отже, так можна? Отже, якби на його місці був дійсно цікавий та енергійний політик, нехай і без музичного слуху, результат міг би сильно всіх здивувати. «Отже, – подумав, можливо, хтось, дивлячись на результати опитування, – потрібно ризикувати».
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»