Народні депутати вже другий рік поспіль готують закон про регулювання ринку таксі в Україні. Головним лобістом у медіа щодо необхідності змін у цій сфері є Міністерство інфраструктури на чолі із міністром Володимиром Омеляном.
Тема ринку таксі виникла не на порожньому місці. Дійсно, держава ніяк не може контролювати ринок, який завдяки недосконалому законодавству та сучасним технологіям показує дуже непогані результати зростання. Справді, багато посередників на ринку не несуть жодної відповідальності перед споживачами. Самі таксисти здійснюють свою діяльність без належного оформлення та ліцензування, а водієм популярних онлайн-сервісів із замовлення таксі може стати будь-хто. Головне – мати авто, яке їздить, водійське посвідчення та документи на транспортний засіб.
Що ж пропонують змінити народні депутати? Чому важливо реформувати сферу так, щоб і справді не нашкодити ринку, врахувавши при цьому й права споживачів.
Мінінфраструктури vs. ринок таксі
Наразі йдеться про врегулювання ринку таксі в двох важливих напрямках: приведення до ладу діяльність посередників та виведення з тіні чи «сірих» зон діяльності самих водіїв, які таксують.
Самі посередники поділяються на дві категорії – таксопарки та інформаційні сервіси. Вони платять податки, проте мають дуже обмежений перелік сфер відповідальності. І перші, і другі готові розвивати свій бізнес у співпраці з державою. Ось тільки ціна питання різна. Таксопарки можуть поступово й справді перейти до повністю легальної діяльності з ліцензуванням водіїв та матимуть вищий рівень відповідальності перед споживачами. Посередники, яких зараз на ринку більшість, готові на часткові зміни, завдяки яким зможуть покращити свій сервіс, із перекладенням більшої відповідальності на водіїв. У кожному разі, збільшення контролю державою підвищить тарифи на послуги.
Щодо водіїв, то тут ситуація значно складніша. Деякі з них працюють, оформлюючи ФОП. Втім, більшість співпрацюють із посередниками, які й сплачують податки. Така співпраця обопільна: посередники отримують велику кількість таксистів, які сплачують їм відсоток за надані замовлення, а водії начебто не мають проблем із законодавством, адже частина податків уже включена в тариф.
Утім, міністр Мінінфраструктури в одній зі своїх статей написав, що 95% таксі в Україні є нелегальними. Більше того, він звинуватив таксистів ледь не у всіх бідах: мовляв, саме за їхньої участі частіше за все трапляються ДТП, серед таксистів є особлива каста «євробляхерів», які взагалі ні за що не несуть відповідальності, ну й найбільший гріх – вони майже не платять податків.
На думку міністра, цю ситуацію потрібно змінити. Реформувати сферу таксі покликаний законопроект №3107 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання роботи таксі, легкових автомобілів на замовлення та інформаційно-диспетчерських служб». Цей документ має встановити чіткі правила гри: одночасно зменшивши зарегульованість процедур із отримання ліцензій і надавши право правоохоронним органам контролювати здійснення господарської діяльності суб’єктами або фізичними особами, які не отримали відповідних ліцензій на перевезення таксі.
Законопроектом пропонується низка нововведень. По-перше, пропонується взагалі ввести у законодавче поле поняття «організатор перевезень на таксі», «інформаційно-диспетчерська служба» та «перевезення на таксі». По-друге, надати повноваження Нацполіції контролювати наявність ліцензій у таксистів (щоправда, на яких підставах поліція зможе зупинити авто, щоб пересвідчитись у наявності ліцензії та самого факту здійснення перевезення, поки що не зовсім зрозуміло). По-третє, контролюватимуться сама діяльність диспетчерських служб шляхом проведення планових та позапланових перевірок. По-четверте, врегулювання ринку через спрощення процедури ліцензування, що має сприяти офіційному працевлаштуванню водіїв.
Низка змін торкнеться й самих водіїв та їхніх транспортних засобів. Таксистів, які хочуть працювати офіційно, змусять регулярно проходити медогляд, а їхні авто – техогляд. Самі автомобілі, які працюють в таксі, планують перевести на жовті номерні знаки. Місцеву владу законом хочуть зобов’язати створити спеціальні парковки для таксі та дозволити їм користуватися смугою для громадського транспорту.
Нарешті, перше, що кидається у вічі, це те, що і в Мінінфраструктурі, і у Верховній Раді не можуть оцінити масштаби ринку. Володимир Омелян наголошує, що легалізація сфери таксі дасть додаткових 20 мільярдів гривень надходжень до бюджету. В пояснювальній записці до законопроекту народні депутати вказують, що весь оборот ринку перевезень на таксі становить 20 мільярдів гривень. Тож хто з них правий? І як тоді підрахувати можливий позитивний ефект для держави?
Що робити з «шеринговими» сервісами?
Та держава навряд чи зможе суттєво проконтролювати частину ринку, яка для перевезень використовує сучасні технології. Йдеться про «шерингові» онлайн-сервіси, які за допомогою спеціальних додатків дозволяють контактувати водію та пасажиру й здійснювати перевезення, домовляючись напряму. Тобто сервіс діє як посередник, але процедура повністю автоматизована, всю роботу диспетчерів тепер виконує комп’ютерний код.
Ці інформаційні сервіси змогли швидко завоювати монопольні позиції на ринку таксі завдяки спрощеній процедурі укладення угод з водіями. Із впровадженням закону вони мають звітувати про свою діяльність і працювати за новими правилами. Проте чи будуть?
Як урегулювати таку сферу та чи взагалі держава здатна це зробити – питання дискусійне. Проект закону передбачає офіційну реєстрацію та ліцензування всіх інформаційних сервісів із надання послуг таксі. Втім, як проконтролювати діяльність таких компаній, як Uber чи «Яндекс.Таксі» (діяльність цього додатку вважається нелегальною в Україні через санкції щодо російських сайтів)? Адже якщо сервери цих компаній розташовані не на території України, та й самі вони зареєстровані в інших державах, то як здійснювати ліцензування та контролювати їхню діяльність?
Чи потрібен спеціальний закон?
Окрім позитивних новацій, закон про регулювання ринку таксі може мати й цілком негативні наслідки, причому для всіх учасників ринку. Споживачів нові правила також не оминуть.
По-перше, сама вартість перевезень може зрости. Наскільки – залежатиме від умов ліцензування діяльності посередників та самих водіїв.
По-друге, там де є державне регулювання, можуть з’явитися й додаткові можливості для корупції. Адже не всі потенційні таксисти зможуть відповідати вимогам ліцензування. Не всі матимуть повністю справний та обладнаний автомобіль (до того ж ще не зовсім зрозуміло, які саме вимоги до транспортних засобів висуне законодавець). Ще один нюанс – можливі зловживання на ринку місцевих перевезень. Адже багато перевізників є одночасно депутатами місцевих рад, вони точно матимуть можливості для не зовсім добросовісної конкуренції з рештою учасниками ринку. Особливо, якщо з’явиться можливість здійснювати перевірки та контроль з боку правоохоронних органів.
По-третє, багато хто з водіїв не вважає таксування основним видом заробітку. Тож оформлюватися, платити податки та звітувати перед державою вони точно не захочуть. А для цього сегменту таксистів знайдеться низка нових онлайн-сервісів на кшталт «шерингових» мобільних додатків. Перевірити діяльність таких «сірих» перевізників залишатиметься складним завданням і навряд чи буде можливо здійснити в системному ключі.
Тож перш ніж ухвалювати закон, варто було б ретельніше вивчити сам ринок і зрозуміти його логіку. Можливо, держава могла б і справді більше наповнити бюджет за рахунок таксистів та посередників, якби запровадила більш гнучкі правила гри та перехідний період. А сам контроль здійснювала б іншими методами – не лише шляхом перевірок диспетчерських та водіїв.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»