Україна посідає третє місце в світі за забрудненням території вибухонебезпечними предметами й перше – за кількістю людей, які загинули від них. Про це повідомляють в ООН. Така ситуація склалася через військові конфлікти на території України та, звичайно, війну на Донбасі. Фахівці стверджують, що навіть після завершення бойових дій на Сході знадобляться десятиліття для того, щоб очистити українську землю від мін. Це ще одна серйозна проблема, яку нашій країні доведеться вирішувати в разі успішної реінтеграції тимчасово окупованих територій.
Про те, що Україна посідає третє місце в світі за забрудненням території вибухонебезпечними предметами й перше – за кількістю загиблих від них людей, заявив гуманітарний координатор ООН Ніл Вокер. Як раніше повідомляло «Слово і Діло», за інформацією Міноборони, мінні поля й снаряди ми отримали «у спадок» від двох світових воєн, діяльності армії СРСР, а також від бойових дій на Донбасі. Крім того, російська сторона замінувала адміністративний кордон між анексованим Кримом і територією України.
За підрахунками Міноборони, на територіях, підконтрольних Україні, вибухонебезпечними предметами забруднені 7 тисяч квадратних кілометрів. На цих землях проживають 1,5 мільйона людей. Ще 15 тисяч квадратних кілометрів заміновані на непідконтрольній території.
Проблема розмінування в Україні виникла вже в 2014 році, щойно на території нашої країни розгорілися воєнні дії. За інформацією військових, за три з половиною роки проведення АТО групи розмінування Збройних сил, ДСНС і Державної спеціальної служби транспорту знешкодили на Донбасі до 300 тисяч вибухонебезпечних предметів, очистили понад 1000 кілометрів доріг, понад 650 кілометрів залізничних колій та понад півтори тисячі різних об'єктів.
Проте, за попередніми розрахунками ООН, один рік війни призводить до десяти років розмінування територій. Існує досвід Хорватії, де через 20 років після завершення війни процес розмінування ще триває.
Варто зазначити, що кожен наступний обстріл на Донбасі лише погіршує ситуацію, оскільки змушує знову розміновувати одну й ту саму ділянку. Крім того, в так званій «сірій зоні» між позиціями протиборчих сторін розгорілося те, що військові називають «мінною війною». Йдеться про встановлення «розтяжок» та інших вибухонебезпечних пристроїв. Наприклад, російська сторона використовує різні протипіхотні пластикові міни. Серед них зустрічається протипіхотна уламкова загороджувальна міна ОЗМ-72. Такі пристрої підскакують на 70-80 сантиметрів над землею, розлітаючись на величезну кількість елементів ураження, які вбивають і калічать людей.
Використання Росією протипіхотних мін, як і поставки їх бойовикам «ДНР» і «ЛНР», пов'язані з тим, що РФ не є учасником Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін. Ця міжнародна угода була укладена в 1997 році й підписана Україною в 1999 році. Крім Росії, до договору не долучилися також Китай, США, Індія, Північна та Південна Кореї, Ізраїль і Польща (остання підписала, але не ратифікувала Конвенцію).
Стали хитрішими й звичайні «розтяжки». Зазвичай їх слід шукати під ногами, але на Донбасі бойовики почали їх встановлювати над головою. Така міна може складатися, наприклад, із гранати РГД-5 із рибальськими гачками. Якщо зачепити один із таких гачків, то граната може вибухнути на рівні обличчя, не залишивши людині жодного шансу вижити. За словами учасників АТО, особливо уважним потрібно бути в міській забудові, де українські військові неодноразово виявляли такі «винаходи».
У цих же забудовах слід побоюватися й мін-пасток, які можуть спрацювати, якщо випадково наступити на якусь дошку або відкинути ногою якийсь предмет, що лежить на підлозі. Військові також не радять зачіпати пластикові пляшки, книги, іграшки та інші предмети, що лежать на землі.
Таким чином, після завершення бойових дій на Донбасі й у разі успішної реінтеграції тимчасово окупованої території Україна буде змушена витратити десятиліття на очищення своєї землі від небезпечних «подарунків» розв'язаної проти нас війни.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»