Рік, що минає, мабуть, став найбільшим розчаруванням для українців щодо політиків. Такої кризи довіри до всіх інститутів влади, політичних партій та їхніх лідерів соціологи не пам’ятають уже давно. Одночасно з’явився запит на «нові обличчя» та соціальні ліфти, й водночас опитування фіксують масштабне розчарування українців у реформах.
Тож кожному учаснику внутрішнього політичного життя в Україні є над чим замислитися. Перш за все над наслідками своїх вчинків, заяв та намірів, що впливають на майбутнє співгромадян. Почуття відповідальності бракує не лише політикам, але й пересічним громадянам, які часто-густо потопають у власних політичних ілюзіях з ухилом до патерналізму чи месіанства.
На жаль, у 2018 році не варто розраховувати на те, що ситуація кардинально зміниться. Всі учасники політичного процесу готуватимуться до електоральних жнив у 2019 році. Одні мобілізовуватимуть ресурси, інші – працюватимуть над нейтралізацією опонентів ще напередодні президентських та парламентських виборів.
А нам час згадати, які 10 основних подій та тенденцій 2017 року були визначальними у внутрішньому політичному житті країни.
Торгівельна блокада Донбасу
Акція протесту активістів та ветеранів АТО, яка почалася ще наприкінці 2016 року, вже в січні-лютому переросла в масштабний політичний конфлікт. В українському суспільстві й справді актуалізувалося цілком слушне запитання: чому в зоні АТО триває конфлікт, в якому гинуть українські солдати та мирне населення, й водночас триває торгівля та економічні відносини з окупованими територіями ОРДЛО?
Зрештою, початковою метою акції протесту було звільнення українських полонених. Втім, попри гарячі дискусії та спротив влади, на офіційному рівні акція протесту таки досягла своєї мети – в березні РНБО таки заборонила переміщувати вантажі через лінію розмежування на Донбасі.
«Антикорупційні» війни
Цей рік запам’ятався високим ступенем ескалації в підходах до роботи між новими антикорупційними органами та ГПУ. Загалом, всі події довкола НАБУ, НАЗК та САП нагадували системні дії щодо дискредитації та спроби створити важелі впливу на ці організації з боку зацікавлених політичних сил.
Справжнім камінг-аутом стала заява однієї з працівниць НАЗК про те, що цей нещодавньо створений орган контролюється з боку чиновників АП. До цього варто згадати затримання детективів НАБУ, викриття агентурної мережі бюро заявами генпрокурора Юрія Луценка, маніпулювання з призначенням аудитора НАБУ, нарешті відставку голови парламентського комітету з питань протидії корупції Єгора Соболєва, який був останньою перепоною на шляху до визначення кандидатури найбільш сприятливого аудитора НАБУ від Верховної Ради.
Запуск Державного бюро розслідувань та антикорупційний суд
Лише в листопаді цього року завершився конкурс на обрання керівного складу Державного бюро розслідувань. Закон про створення надпотужного слідчого органу, який здатен виявляти, розслідувати і розкривати небезпечні злочини та злочини, що скоюються специфічними суб’єктами, був ухвалений ще наприкінці 2015-го.
Втім, і до самого нового очільника відомства, і до його заступників у громадських активістів є багато запитань щодо майбутньої самостійності в ухваленні відповідальних рішень. Наскільки ефективно працюватиме ДБР – покаже час.
А от ще одна довгоочікувана подія року – законопроект про створення антикорупційного суду – відбулася лише цими днями, наприкінці грудня. Документ вніс на розгляд парламенту президент. Після оприлюднення його тексту в експертів вже виникла ціла низка зауважень щодо майбутньої самостійності суду та відповідності норм документа рекомендаціям Венеційської комісії. Як далі розвиватиметься ситуація довкола створення нового суду, стане зрозуміло вже в наступні місяці. Втім, не варто забувати, що створення цього суду є однією з умов подальшої співпраці з МВФ та загалом від нього залежатиме кінцевий успіх усіх антикорупційних реформ.
Реінтеграція Донбасу – вже наступного року
В жовтні Верховна Рада в першому читанні ухвалила важливий закон про реінтеграцію та деокупацію Донбасу. Норми документу є важливими з огляду на те, що нарешті за більш ніж 3 роки на законодавчому рівні визнані цілком очевидні речі. Росія – агресор, на територіях Донецької та Луганської областей діє окупаційна влада, діяльність та норми якої українська сторона не визнає, надається згода використовувати ЗСУ для «стримування й відсічі російської збройної агресії».
Втім, одразу після ухвалення законопроекту нардепи взялися за його вдосконалення – на розгляд були внесені не менш ніж 2 тисячі правок. Законопроект так і не був розглянутий до канікул і до його голосування в другому читанні парламент повернеться вже, скоріш за все, наприкінці січня 2018-го.
Невдале об’єднання «Народного фронту» та БПП
Найбільша подія в партійному житті, яку довго прогнозували політологи саме в 2017 році – об’єднання «Народного фронту» та «Блоку Петра Порошенка» в єдину партію – так і не відбулася. Навпаки: попри демонстрацію єдності в парламентській коаліції, керівництво двох найбільших провладних партій будуть окремі плани в подальшому політичному позиціонуванні. І плани ці геть не про злагоду: всі готуються до справжньої «електоральної війни».
Щоправда, в парламенті обидві політичні сили, скоріш за все, зберігатимуть нейтралітет та намагатимуться домовитися про спільні голосування та підтримку ініціатив уряду. Все заради того, щоб формально зберегти коаліцію й не дати підстав для невигідних і для БПП, і для НФ дострокових виборів.
Партійні процеси
Цього року виникло багато нових партійних проектів, були здійснені нові спроби об’єднань та ребрендингу вже наявних партій. Загалом, розчарованих українців у нинішніх парламентських політичних силах чимало, саме тому наступного року триватиме запекла боротьба за виборців.
Ми станемо свідками цілої низки скандальних заяв та гучних викриттів, нових альянсів та партійних «розлучень», несподіваних політичних рішень та спроб діяти в оригінальний спосіб. Усе заради прихильності виборців напередодні виборчих перегонів у 2019 році.
Боротьба з корупцією
Також цікаво було спостерігати за гучними затриманнями й такими ж гучними провалами розслідувань у справах корупціонерів. Мабуть, найрезонанснішим випадком, який особливо запам’ятався українцям цього року, стало затримання та подальший розгляд справи проти голови ДФС Романа Насірова. У листопаді відбулося лише перше засідання суду в справі відстороненого очільника ДФС, якого підозрюють у завданні збитків державі на суму в понад 2 мільярди гривень.
Міхомайдан
Справжній калейдоскоп політичних подій року, що минає, зав’язаний на прізвищі екс-президента Грузії та екс-голови Одеської ОДА Міхеіла Саакашвілі. Саме дії влади зумовили неконтрольовані наслідки та зростання популярності грузинського політика. Він начебто остаточно побив горщики з колишнім близьким другом та соратником президентом Петром Порошенком, через що й виникли всі ті проблеми, з якими зіткнувся Саакашвілі за останні півроку.
Як би там не було, протестна активність Саакашвілі буде одним із впливових чинників нового політичного сезону.
Вибори до громад
Впродовж усього року в Україні проходили вибори до об’єднаних територіальних громад. Найбільш масштабними та знаковими були вибори 29 жовтня, які відбулися одразу в 201 ОТГ. На першому місці, згідно з даними ЦВК, опинилася партія «Батківщина», від якої були обрані 911 депутатів. На другому місці – БПП з результатом 667 мандатів. Далі з великим відривом серед парламентських партій ідуть РПЛ зі 154 мандатами та «Самопоміч» із 125. Від «Опозиційного блоку» обралися лише 83 депутати – це найгірший результат серед парламентських партій.
А ось серед непарламентських вкотре вражаючий результат показала Аграрна партія, зумівши отримати 391 депутата в ОТГ і посівши 3-тю позицію серед лідерів у виборах. Ще однією тенденцією, яка красномовно свідчить про девальвацію ставлення громадян до партійного життя, став рекордний результат самовисуванців. Їх до територіальних громад було обрано більше за всіх – 1224 депутати.
Кволі реформи
Згідно з дослідженням Центра Разумкова, більшість опитаних респондентів виступають проти реформ, які були ухвалені або заплановані в 2017 році. Так, найкраще українці оцінили реформу освіти – 26% опитаних. Водночас «здобутки» пенсійної та медичної реформ негативно оцінили майже 57%, земельної – 52,3%, судової – 49,1%, до масової приватизації держпідприємств негативно ставляться майже 50% українців.
Вочевидь, за цими цифрами стоїть розчарування громадян у діях політиків, урядовців, президента та народних депутатів. Загалом темпами та ефективністю реформ в Україні не задоволені не лише громадяни, але й західні партнери. І що далі, то більш критичними стають заяви. Згадати лише, який резонанс викликала одна зі статей нового закону «Про освіту» в низці європейських країн.
Вже котрий рік поспіль до держбюджету не закладені необхідні пункти для тектонічних змін у структурі економіки. Підняття рівня мінімальної зарплати з рештою «перекосів» у фінансах не працює. Проте майже в кожній потенційній галузі для залучення інвестицій прориву не спостерігається: навпаки, ситуація близька до занепаду. Наприклад, Верховна Рада більшістю голосів вкотре відтерміновує земельну реформу, продовжуючи мораторій. Процес масштабної приватизації державних підприємств, що також міг би принести не лише додаткові кошти до бюджету, але й інвестиції, так і не розпочався.
Рух «євробляхерів»
Справжнім викликом для уряду та парламенту стала проблема нерозмитнених авто на іноземній реєстрації, які просто заполонили вулиці українських міст. «Євробляхери» об’єдналися в свій громадський рух й не збираються здавати позицій, обіцяючи акції протесту в разі, якщо влада наважиться на активні каральні дії щодо тих, хто не захоче розмитнювати свої транспортні засоби.
Поки що народними депутатами в комітетах розглядається низка законопроектів, які мають створити певні консенсусні умови для врахування інтересів як громадян, які ввезли й не розмитнили авто з Європи, так і держави, яка недоотримала податки. Загалом же, ситуація із рухом «євроблях» ризикує стати черговою «вибуховою» темою нового політичного сезону. На жаль, такі ситуації аж ніяк не сприятимуть об’єднавчим процесам у самому суспільстві, адже ставлення до «євроблях» серед самих українців неоднозначне.
Виборчий кодекс загрози мажоритарки
Маємо серйозну кризу довіри й до інституту політичних партій: про це красномовно свідчать інші соціологічні заміри щодо намірів українців голосувати за ту чи іншу політичну силу, якби вибори відбулися найближчим часом. Згідно з останніми даними, соціологи фіксують високий рівень так званого пасивного й активного протестного електорату – близько 30% громадян взагалі не хочуть іти на вибори, ще близько 15% проголосували б проти всіх, а ще 20-25% – не визначилися зі своїми вподобаннями.
Пожвавити та повернути довіру до партійного життя має зобов’язання до повернення до 100% пропорційної системи виборів за відкритими списками, яке було закладене ще в коаліційній угоді 2014 року. Верховна Рада хоч і ухвалила в першому читанні Виборчий кодекс, в якому йдеться зокрема й про перехід до пропорційної системи з відкритими списками, втім, уже в грудні група нардепів зареєстрували законопроект про вибори до Верховної Ради за 100% мажоритарною системою.
За якою виборчою системою відбуватиметься наступні вибори до парламенту, залишається інтригою вже наступного року.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»