Колись був популярним анекдот про два шляхи збірної Росії (власне, те саме стосується й збірної України) виграти чемпіонат світу з футболу: реальний та фантастичний. Реальний – прилетять інопланетяни і допоможуть. Фантастичний – збірна Росії саме виграє. Інколи мені здається, що цей анекдот легко можна екстраполювати і на діяльність вітчизняного парламенту. Для того, щоб він належно працював, є два шляхи: приліт марсіан або ж самі депутати візьмуться до справи. Втім, на відміну від анекдоту, обидва варіанти видаються фантастичними. І все ж я вирішив помріяти й уявити, що можна зробити для покращення ефективності в роботі парламентарів.
Внести зміни до статті 76 Конституції України, в якій додати частину шосту: «Одна і та сама особа не може більше, ніж двічі поспіль бути обрана народним депутатом України». Нагадаю, що нині можливість обиратися до парламенту законодавством не обмежена. Не обмежена вона і в більшості країн світу. Втім кілька прикладів все ж можна знайти.
Метою обмеження можливості обиратися є, по-перше, створення передумов для циркуляції еліт. Кількість мастодонтів явно не сприяє продуктивній роботі. Звісно можна заперечити, вказавши що остання Верховна Рада оновилася на 56 відсотків, а повне оновлення може призвести до колапсу парламенту. Однак слід не забувати, функціонування парламенту забезпечують не стільки парламентарі, як апарат парламенту. До того ж, обмеження кількості перебувань в стінах законодавчого органу спрямоване на ліквідацію відчуття у депутата його богообраності, яке часто можна побачити на виразі обличчя наших небожителів.
Ну і є ще один важливий аспект. Може чи не найважливіший: Пафосна і популістична риторика нардепів, яка часто заважає приймати важливі, хоча і непопулярні рішення, автоматично втрачає будь-який смисл. Яка необхідність бити себе в груди і боротися за звання найпатріотичнішого, якщо все рівно не будеш обраний. Заради справедливості треба щоправда треба сказати, що така норма в окремих країнах призвела до збільшення корупції в кінці каденції парламентарів, які керувалися принципом: а після нас хоч потоп. І все ж, можливі переваги від запровадження такого рішення, як на мене, більші, ніж мінуси.
Ще одна важлива зміна, яка мала б відбутися – це зменшення строку повноважень українського парламенту. Нині він становить 5 років. Початково парламент обирався на чотири роки, пізніше парламентарі вирішили, що чотирьох років очевидно недостатньо для зміни країни на краще, внісши зміни до Конституції та збільшився термін повноважень. Втім в умовах швидких політичних, соціальних і економічних змін існує потреба більш часто обирати парламент. Суспільні настрої в суспільстві швидко змінюються. Як наслідок обраний парламент досить швидко втрачає свою легітимність.
Знову ж таки можна казати, що часті вибори збільшують популістичну риторику парламентарів. І безумовно це так. Однак, якщо парламентар не може бути переобраний, то тоді втрачається і сенс в надмірному бажанні «дбати про інтереси українського народу», а значить і продуктивність парламенту збільшується. Ну і саме головне, особа, яка обрана депутатом має відчувати, що невдовзі їй доведеться спуститися з небес на землю, а значить втрачати відчуття грунту під ногами все ж не варто.
Зрозуміло, що наші обранці на такі зміни ніколи не підуть. Адже ухвалення подібних змін для них все рівно, що рубати гілку, на якій сидиш. При цьому в публічних чи приватних бесідах, я кілька разів помічав, що від таких пропозицій їхні очі наливалися непідробленою образою і обуренням, ніби я посягнув на святе. Тож такий варіант змін, які покращили б діяльність парламенту так само фантастичний, як і приліт марсіан, стурбованих українською політичною дійсністю.
Далі буде