Найближчими тижнями Верховна Рада має розглянути питання оновлення складу ЦВК. Йдеться про 13 із 15 членів Центрвиборчкому. Термін повноважень 12 сплив ще 1 червня 2014 року, 13-го – 3 лютого 2017-го року. Весь цей час вони обіймали свої посади завдяки внесеним змінам до закону «Про Центральну виборчу комісію», згідно з якими старим членам комісії дозволено виконувати свої повноваження до призначення нових.
Уже зараз зрозуміло, що питання оновлення складу ЦВК стане ще одним полем для баталій у парламенті. Адже на кону президентські та парламентські вибори в 2019 році, підрахунком результатів яких і займатимуться вже нові обрані члени ЦВК.
Ще восени 2017 року депутати більшості прагнули досягти консенсусу в питанні збереження старого складу Центрвиборчкому, щоб не порушуваи гострої дискусії довкола нових прізвищ і не провокувати опонентів з опозиції на чергові «розбірки». Звісно, логіка таких дій полягала в єдиному – зберегти вплив на старий склад ЦВК, залишивши їх у «підвішеному» стані.
Однак уже в грудні минулого року основним політичним елітам стало зрозуміло, що питання зміни складу ЦВК просто так не залишать у спокої саме західні партнери України. Тож президент на початку нового року вніс подання на оновлення 14 членів Центрвиборчкому. Спочатку на сайті президента з'явився список із 13 кандидатів у члени ЦВК. Однак 24 січня список був доповнений кандидатурою Олега Конопольського. Очевидно, змагання за «свого» представника в комісії між політичними силами лише починається.
Непроста арифметика
Найбільший подив у експертів викликає той факт, що серед запропонованих 14 кандидатур більшість становлять представники БПП та «Народного фронту», натомість деякі парламентські партії взагалі не мають жодного представника. Раніше в Адміністрації президента говорили про те, що процес узгодження кандидатур навмисно затягувався парламентськими фракціями, натякаючи на представників опозиції.
У рекомендаціях Венеційської комісії, а саме в Кодексі належної практики у виборчих справах (у пункті 75), йдеться про те, що до складу колегіального органу, який адмініструє вибори, мають входити бодай по одному представнику кожної парламентської сили. У поданні глави держави відразу 5 кандидатур від пропрезидентської фракції БПП, троє – від «Народного фронту», який наразі має найменшу електоральну підтримку серед усіх політичних сил, представлених у парламенті й до наступної Верховної Ради, згідно із соціологічними опитуваннями, просто не потрапляє. Ще по одному представнику може бути в Радикальної партії Олега Ляшка та «Самопомочі».
Серед запропонованих кандидатур до списку подання потрапили по одному представнику депутатських груп «Відродження» та «Воля народу», які взагалі не мають окремих фракцій у парламенті.
Натомість не були представлені жодним кандидатом фракції «Батьківщини» та «Опозиційного блоку» – дві найбільш опозиційні до влади політичні сили. Крім того, обидві ці партії об’єднує те, що вони є найбільш рейтинговими конкурентами пропрезидентської БПП.
До слова, в «Батьківщині» вже зробили різку заяву з цього приводу. Адже, за словами її лідерки Юлії Тимошенко, «Батьківщина» вчасно запропонувала свого кандидата в члени ЦВК. Президент Петро Порошенко пообіцяв відреагувати на заяву й не виключив, що «допускає можливість додаткового включення» до подання кандидата від «Батьківщини».
Між молотом та ковадлом
Загалом, майже всі кандидати в члени ЦВК є юристами найвищого рівня й мають чималий досвід роботи в галузі права. Та в конфігурації, закріпленій у поданні президента, є ризик виникнення можливості маніпуляцій із результатами виборів. Адже в разі позитивного голосування за подання на членів ЦВК більшість у колегіальному органі отримають БПП та «Народний фронт».
До того ж невідомо, згідно з якими домовленостями до списку подання потрапили двоє кандидатур від депутатських груп «Відродження» та «Воля народу». Є ймовірність, що вони за необхідності стануть таким собі «страхувальним» тросом для пропрезидентської команди в разі уявної «сварки» з «Народним фронтом».
Ще одна інтрига, яку важко залишити поза увагою, полягає у відсутності представників «Батьківщини» та «Опозиційного блоку» в новій ЦВК. Таким чином, у цих партій буде відсутній навіть умовний «рупор» для повідомлення щодо можливих фальсифікацій виборів чи порушень у роботі ЦВК. Чи варто нагадувати, що саме кандидати в президенти від цих опозиційних сил мають найвищі шанси потрапити до 2-го туру президентських виборів разом із чинним президентом Петром Порошенком.
Нарешті, не надто вирішальною, але все ж цікавою подробицею залишається наявність у складі ЦВК 2 членів партії «Свобода». Цій політсилі після Революції Гідності вдалося наполягти на представництві своїх членів у цьому органі. Однак списку партії не вдалося подолати 5% бар'єр на дострокових виборах 2014 року й отримати свою парламентську фракцію. Як саме поведуть себе ці двоє членів комісії, поки що важко передбачити.
І експерти, і громадські активісти вже вкотре розкритикували квотний принцип представництва в ЦВК. Адже він створює простір для маніпуляцій на користь правлячих політичних сил. І хоч формально після входження до складу ЦВК кандидати стають незалежними від керівництва тих партій, які їх делегували, спростовувати відсутність жодного впливу на їхні рішення було б наївно.
Натомість експерти в галузі виборчого права наполягають, що до виборчого законодавства мають бути внесені зміни, які б унеможливили будь-який людський фактор у процесі підрахунку голосів. Це можна зробити за допомогою системи електронного голосування, що діє в багатьох країнах Європи. Якби процес підрахунку голосів вдалося б автоматизувати, тоді значення членів ЦВК було б не таким критичним. Адже вони б тоді займалися адмініструванням виборчого процесу та оприлюдненням результатів голосування. Однак поки що сама ЦВК та процес її укомплектування залишається суттєвим чинником, який може серйозно вплинути на результати виборів.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»