На початку тижня був запропонований план розміщення миротворчої місії ООН на Донбасі. Він передбачає формування контингенту чисельністю не менш ніж 20 тисяч осіб. Ще чотири тисячі працівників мають представляти поліцейський персонал. Миротворчі сили мають складатися з представників європейських країн, які не є членами НАТО. План передбачає реалізацію Мінських угод за російським сценарієм, але особливих заперечень від української сторони поки не викликав.
Фонд колишнього генсека НАТО Андерса Фога Расмуссена, який наразі, до речі, є радником президента Петра Порошенка, 12 лютого оприлюднив доповідь, у якій уперше міститься конкретика щодо розміщення миротворчої місії ООН на Донбасі. Так, згідно з доповіддю, миротворчі сили мають отримати посилений мандат і включати 20 тисяч персоналу з європейських країн, які не є членами НАТО. «Зокрема, ключову роль мають грати представники таких країн, як Швеція, Фінляндія чи Австрія», – стверджується в документі. Ще 4 тисячі працівників представлятимуть поліцейський персонал.
Співавтор звіту й експерт із питань ООН Колумбійського університету Роберт Гован також зазначив, що миротворча діяльність в Україні потребує залучення країн, що мають відповідний досвід і яким довіряє Росія. Зокрема, Бразилію та Білорусь. Очолити місію могла б Швеція. «Якщо вдасться досить швидко розгорнути присутність (миротворців) на місцях, добре було б перейти до місцевих виборів за 12 місяців, а потім залишити миротворців, скажімо, на два роки загалом», – заявив Гован.
Деталі доповіді Расмуссена мають бути представлені 16 лютого під час Мюнхенської конференції з безпеки. Вже зараз зрозуміло, що вона є продовженням домовленостей, досягнутих під час останньої зустрічі 26 січня в Дубаї між помічником президента РФ Владиславом Сурковим і спецпредставником Держдепу США з питань України Куртом Волкером. За словами Суркова, США запропонували план поетапного розгортання місії «у зв'язці з реалізацією політичних пунктів Мінських угод».
Нагадаємо, що ідею розмістити миротворців на Донбасі подав президент Росії Володимир Путін 5 вересня минулого року. Однак спочатку президент РФ розглядав «блакитні каски» як певних охоронців для представників ОБСЄ. За початковим задумом президента РФ, миротворці мали розміщуватися саме на лінії розмежування. Пізніше Путін дав згоду розширити мандат майбутньої місії на всю окуповану територію Донбасу. При цьому українська сторона хотіла б, щоб миротворці ООН одразу перекрили неконтрольований ділянку кордону між Україною та РФ і на Донбасі. Це викликало розбіжності, оскільки означало б швидку ліквідацію незаконних «республік» «ДНР» і «ЛНР», які існують за рахунок негласної військової допомоги з Росії.
Після зустрічі в Дубаї Волкер уточнив, що зона діяльності миротворців має поширюватися на всю окуповану територію Донбасу, включаючи межі РФ. Однак розміщення місії може початися й із лінії розмежування. Представник Держдепу США також наголосив, що на першому етапі необхідне «досягнення довгострокового перемир'я», при цьому Україна зобов'язана виконати всі свої зобов'язання з Мінських угод.
Останні тези означають, що двадцятитисячний контингент спочатку буде розміщений саме на лінії розмежування, забезпечивши припинення вогню, тобто виконання найперших пунктів Мінських угод, які ніколи повною мірою не виконувалися. Потім має настати реалізація політичної частини Мінських угод. Вона полягає, серед іншого, в оголошенні амністії всім особам, які брали участь у подіях на території ОРДЛО, відновленні соціально-економічних зв'язків та відновленні соціальних виплат жителям ОРДЛО, а також проведенні місцевих виборів. Відновлення повного контролю над державним кордоном має розпочатися в перший день після місцевих виборів і завершитися після всеосяжного політичного врегулювання конфлікту на Донбасі.
Черговість виконання Мінських угод завжди викликала протести з боку України. В Києві вважали, що місцеві вибори на Донбасі за законами України не можуть проводитися, поки цю територію займають проросійські бойовики. Саме тому спочатку необхідно перекрити кордон, а вже потім братися за виконання політичної частини Мінських угод. Українська сторона також відзначала, що проведення місцевих виборів у перспективі означає появу вчорашніх ватажків бойовиків вже у Верховній Раді, а це значить, що Росія через своїх маріонеток зможе впливати на ухвалення найважливіших політичних рішень у парламенті.
Однак «план Расмуссена» поки не викликав жодних заперечень, хоча він означає виконання Мінських домовленостей якраз за тим сценарієм, який не влаштовує Україну й особисто Петра Порошенка. По-перше, він означає відсутність перемоги у війні, яка була розв'язана проти нашої країни. По-друге, Україна буде змушена за свої гроші відновлювати зруйнований агресором регіон, а також мати на увазі можливу появу колишніх лідерів бойовиків у Верховній Раді, де вони просуватимуть російські порядки. А оскільки «план Расмуссена» зовсім не враховує подальшу долю Криму, виходить, що він повністю відповідає лише російським інтересам, за яких РФ іде з Донбасу «без втрати обличчя», тема анексії Криму забувається, санкції знімаються, а російський вплив на українську політику зберігається в повному обсязі. Все це практично гарантує Петру Порошенку поразку на президентських виборах із перспективою нового Майдану.
Для того, щоб цього не сталося, «план Расмуссена» має включати опцію «маленької переможної війни», яка могла б підтримати рейтинг Петра Порошенка. Наприклад, це може означати можливість проведення «силового зачищення» «ДНР» і «ЛНР» уже після того, як Росія піде з Донбасу без «втрати обличчя», всі ключові вимоги Мінських угод будуть дотримані, а кордон узятий під контроль миротворцями. В такому разі українське керівництво зможе заявити, що домоглося перемоги, провівши на Донбасі якийсь аналог хорватської операції «Буря». Однак чи піде на таке російська сторона – велике питання.
У кожному разі, абсолютно зрозуміло, що Україна втрачає самостійність на переговорах щодо Донбасу й зможе зробити лише те, що їй дозволять ті, хто за неї домовляється. Часу для маневрів залишається дедалі менше - до нових президентських виборів в Україні трохи більш ніж рік.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»