Американський щотижневий журнал Time у своєму недавньому випуску повідомив, що президент РФ Володимир Путін під час свого нового терміну хотів би врегулювати проблему Донбасу. Він готовий передати окуповані райони під контроль тимчасової міжнародної адміністрації. Для України це означає так званий «боснійський» або «косовський» варіант вирішення конфлікту, який абсолютно не враховує інтересів нашої країни.
За інформацією Time, Путін у свій наступний термін готовий виступити «миротворцем» і сприяти врегулюванню конфлікту на Донбасі. З посиланням на джерела в МЗС Росії видання повідомило, що Путін може віддати Донбас «під контроль тимчасової адміністрації, як це було в Боснії і Герцеговині або в Косово».
Особливо наголошується, що на «поступки» щодо Криму Путін іти не готовий. Нібито високий рівень його підтримки на півострові під час недавніх президентських виборів (понад 90%) говорить про правильність обраного курсу, а значить, нічого змінювати не потрібно.
В Україні люблять говорити лише про «хорватський варіант» вирішення конфлікту на Донбасі, в рамках якого виділяють блискавичну військову операцію «Буря», що призвела до фактичної ліквідації сепаратистського анклаву Сербська Країна, створеного на території Хорватії. Однак в історії югославських воєн були й інші сценарії, які набагато менш прийнятні для України. «Боснійський» і «косовський» – один із них.
Війна в Боснії, що розгорілася навесні 1992 року, стала одним із конфліктів, якими супроводжувався розпад Великої Югославії (СФРЮ). У ньому брали участь серби, боснійські мусульмани та хорвати. Це був жорстокий конфлікт, що супроводжувався обстрілом мирних міст, а також етнічними чистками. Громадянська війна була припинена наприкінці 1995 року підписанням Дейтонських угод. Як зазначила експерт Центру досліджень проблем громадянського суспільства Марія Кучеренко, рішення, яке було ухвалене щодо Боснії і Герцеговини (БіГ), «створило вкрай громіздку структуру, що погано піддається управлінню». «Це все та ж історія про федералізацію, яка залишається таємною мрією Путіна щодо України», – уточнила експерт із питань Балкан.
На сьогодні БіГ складається з Федерації Боснії і Герцеговини та Республіки Сербської. Своєю чергою Федерація Боснії і Герцеговини утворилася в результаті підписання Вашингтонських угод 1994 року. Ці угоди об'єднували території, що перебували під контролем протиборчих боснійських і хорватських збройних формувань. При цьому Федерація була розділена на 10 кантонів, щоб запобігти пануванню однієї етнічної групи над іншою. У складі сучасної БіГ є також округ Брчко, який формально належить як Федерації, так і Республіці Сербській, але фактично ними не контролюється. Реально округом Брчко управляє американський дипломат Брюс Бертон.
Не менш складна ситуація й із Косово. Серйозні протиріччя між сербським та албанським населенням Косово супроводжувалися зіткненнями ще за часів існування СФРЮ. А після розпаду Великої Югославії в регіоні розгорілася війна. З одного боку, в ній брали участь сербська міліція та Югославська народна армія, а з іншого – так звана Армія визволення Косово (АВК), яка представляла собою албанську організацію, що боролася за моноетнічність і незалежність Косово. Цей конфлікт також супроводжувався кривавими етнічними чистками. В 1999 році під час війни втрутилася НАТО, після чого в Косово була розгорнута місія ООН і введений багатонаціональний миротворчий контингент НАТО KFOR. До складу цього контингенту входять і українські військовослужбовці.
У лютому 2008 року парламент Косово проголосив незалежність краю. При цьому серби, як і раніше, вважають цю територію своєю, адже, згідно з конституцією Сербії, Косово є частиною цієї країни як Автономний край Косово і Метохія. На сьогодні Косово є лише частково визнаною в світі державою. Зокрема, Україна не визнає незалежності Косово. Звісно, незалежність Косово не визнає й Сербія.
За словами Марії Кучеренко, вчорашні лідери АОК зараз є політичними лідерами Косово. Наприклад, один із видних польових командирів АОК Рамуш Харадінай є прем'єр-міністром Республіки Косово. При цьому, як зазначила експерт, за підтримку безпеки в регіоні й реальне недопущення зіткнень сторін на міжетнічному та релігійному ґрунті відповідає KFOR. «Апелюючи до «косовського сценарією», Путін, очевидно, має на увазі саме роль ООН як сторони, що дозволяє легалізувати квазідержавне утворення, а зовсім не введення миротворців під командуванням НАТО», – пояснила Кучеренко.
Вона також зазначила, що у випадку з Боснією і Герцеговиною та Косово «мали місце надзвичайно серйозні міжетнічні конфлікти, що містять, до того ж, релігійний компонент». «Але російсько-українська війна не є вні міжконфесійним, ані міжетнічним, ані громадянським конфліктом, і спроби переносити підходи до врегулювання на Балканах на український ґрунт приречені на крах», – підкреслила Кучеренко. За її словами, якщо розглядати приклад Косово, то введення міжнародних адміністрацій не принесло врегулювання. Роль місії UNMIK, яка, згідно з резолюцією Радбезу ООН №1244, вводилася для встановлення самоврядування в Косово, трансформувалася в поступову передачу повноважень «косовській владі».
І все ж виходячи з логіки Путіна боснійсько-косовський «вінегрет» цілком можна застосувати до ситуації в Україні. В разі реалізації Мінських угод і проведення місцевих виборів в ОРДЛО, вчорашній бойовик «ДНР» Олександр Захарченко подібно до Рамуша Харадіная цілком може отримати легальну політичну посаду. При цьому самі ОРДЛО перетворяться на такий собі аналог округу Брчко, який формально належатиме Україні, але в реальності управлятиметься третьою стороною. Але такий сценарій розвитку подій дуже важко назвати «поступкою». Він абсолютно не відповідає національним інтересам України й не буде прийнятий українським суспільством.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»