Днями віце-прем’єр-міністр України визнав: від 3 до 6 мільйонів українців постійно, аби тимчасово перебувають за кордоном на заробітках. Це лише дуже приблизні підрахунки Павла Розенка, які навряд чи дають повну картину ситуації з трудовою міграцією.
На думку чиновника, переживати поки що не варто. Адже ситуація не нагадує початок 1990-х років, коли українці масово їхали на заробітки або й емігрували. Зараз, за словами Розенка, ситуація дещо інша: лише 11% українців, які виїжджають на заробітки, не пов’язують своєї подальшої долі з Україною. Більшість, навпаки, хочуть повернутися. За яких обставин це відбудеться й коли – в уряді поки що не прогнозують.
Натомість експерти мають іншу точку зору. По-перше, масштаби трудової міграції українців набирають обертів із початку 2017 року, коли запрацював безвізовий режим з Євросоюзом. По-друге, виїжджають найактивніші громадяни, які зароблять гроші й працюють на добробут інших держав.
Нарешті, з точки зору демографії, дуже важко без офіційних цифр підрахувати, як саме вплине трудова міграція на подальшу долю української економіки. Дані відрізняються.
Так, згідно з даними дослідження Центру економічних стратегій, в період із 2001 до 2018 року з України виїхали й не повернулися близько 6 мільйонів громадян. Ще близько 4 мільйонів становлять заробітчани (близько 16% від усієї кількості українців працездатного віку).
Ситуацію міг би прояснити всеукраїнський перепис населення, втім, його запланували лише на 2020 рік. А до того часу і емігрантів, і заробітчан може стати ще більше.
Їдуть найактивніші?
Українські заробітчани стали не просто феноменом, а в дечому опосередковано є рушійною силою й вітчизняної економіки. Річ у тім, що працюючи на економіку інших країн, гроші українці передають своїм рідним додому. А це значні суми у валюті.
За даними польських урядовців, у 2017 році українці переказали додому близько 100 мільярдів гривень, або майже 4 мільярди доларів. Ця сума еквівалентна 4% ВВП України. І це ще не все: загалом українські заробітчани переказують валюти більше, аніж усі іноземні інвестори разом взяті вкладають в економіку України. За даними НБУ, ця сума минулого року складала 9,3 мільярда доларів.
Експерти також зазначають, що з 2014 року змінилася географія заробітчанства. Українці стали менше їздити на роботу до Росії, натомість частіше – до європейських країн. Якби там не було, за попередніми підрахунками, в Росії на заробітках перебувають від 2 до 3,5 мільйонів українців.
Звісно, в більшості своїй українці їдуть за більшими заробітками. Рівень українських зарплат нині є найнижчим у Європі. За даними Держкомстату, незважаючи на підвищення соціальних стандартів та поступове відновлення економіки, середня заробітна плата в Україні в 2017 році становила 8777 гривень, або, за нинішнім курсом, лише 337 доларів. Тоді як у Польщі в середньому можна заробляти від 600-700 доларів на місяць.
Поновлення рівня заробітної плати на рівні від 15 тисяч гривень стане стимулом для багатьох українців повернутися додому, вважають експерти. Адже не варто забувати, що в основному більшість українців їдуть на заробітки за кордон у пошуках некваліфікованої роботи, за яку самі європейці платять найменше. За даними опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», 77% українців у Польщі переважно виконували фізичну роботу, 16% – працювали у сфері послуг, 3% – мали працю, пов’язану з інтелектуальною діяльністю, й лише 1% працював на керівних посадах.
Тому не дивно, що більшість українських заробітчан усе ж хочуть повернутися додому в разі наявності більш сприятливих економічних перспектив.
Українцям раді
Поки Україна переживає скрутні часи, сусідні європейські країни користуються цією ситуацією. Поляки, чехи, словаки та угорці, користуючись мобільністю трудових ресурсів усередині ЄС, їдуть на більші заробітки до заможніших країн – передусім до Німеччини, Австрії, Франції. Натомість їхні місця займають українці. І уряди сусідніх європейських держав не бачать в українцях тієї загрози, яку вбачають у мігрантах із Близького Сходу. Тож лише збільшують квоти на працевлаштування та спрощують можливості для доступу на їхній ринок праці.
Так, Польща з 2018 року збільшила для українців термін офіційного працевлаштування й змусила польських роботодавців краще дбати про трудові права для мігрантів з України. Ба більше, віднедавна Польща взагалі запланувала запустити проект із безкоштовного працевлаштування українців.
Своєю чергою уряд Чехії також планує вдвічі збільшити кількість дозволів на роботу для українців. Поки що, за офіційною інформацією, планується видавати до 7 тисяч дозволів на рік. Однак і це не межа.
То #зрада чи #перемога?
Сам факт трудової міграції не може свідчити про хороші чи погані тенденції в українській економіці. Активні люди, не лише в Україні, завжди намагаються знайти кращі умови праці, більші заробітки. Втім, збільшення кількості охочих заробляти за кордоном є сигналом про суттєві економічні дисбаланси у вітчизняній економіці.
Західні експерти в своїх звітах за 2016-2017 роки вже кілька разів вказували на те, що значний відтік робочої сили в підсумку робить Україну біднішою та загрожує економічному зростанню в майбутньому.
Теза про те, що заробітчани переказують гроші у валюті й це має сприятливий ефект для української економіки, має подвійне дно. Так, благополуччя окремих родин зростає, але водночас більше грошової маси призводить до зростання інфляційних очікувань. З іншого боку, надії на те, що українські роботодавці, щоб утримати справді кваліфікований персонал, почнуть платити більші зарплати, також не мають достатнього економічного обґрунтування. Зарплати й справді можуть збільшитися, втім, одночасно впаде конкурентоздатність українських товарів, особливо тих, які експортуються.
Також не достатньо правильною є теза про те, що українці на заробітках набираються більше досвіду, а потім застосують його вже в українських реаліях. Як уже згадувалося вище, більшість українців працюють на роботах, які не потребують кваліфікації. Тобто особливих конкурентних переваг вони не здобувають.
Значно гіршою для української економіки є ситуація з тим, що дедалі більше українських абітурієнтів вступають до польських вишів. Адже саме молодь є не лише найбільш мобільною верствою населення, але й, скоріш за все, більше схильна до настроїв емігрувати за кордон після навчання. Адже крім більших заробітків, молодь отримує додаткові бонуси у вигляді набагато кращого доступу до іпотечного кредитування, ліпші умови для ведення власного бізнесу. І загалом – доступу до соціальної інфраструктури. Це і медицина, і краща освіта для дітей, і можливості самому спланувати собі гідну пенсію.
Демографи попереджають, що якщо негативні тенденції в українській економіці збережуться, стагнації не уникнути. А заробітчани замість того, щоб повертатися чи перераховувати кошти в Україну, просто почнуть поступово забирати свої родини до тих країн, в яких вдалося знайти роботу.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»