Одна із найочікуваніших політичних подій червня – рішення Верховної Ради про створення Антикорупційного суду. Про необхідність прийняття відповідного закону заявили фракції більшості, а президент пообіцяв, що рішення по даному питанню буде наприкінці червня.
Варто зазначити, що майже піврічне затягування часу зі створення Антикорупційного суду розпочалося із внесення відповідного законопроекту президентом. Його версію проекту нормативного акту жорстко розкритикували як представники західних партнерів, так і вітчизняні політики й громадські активісти. Профільний парламентський комітет напрацював більше 2 тисяч правок, на розгляді яких і застрягли народні депутати останні два пленарні тижні.
Вочевидь, прогнози щодо голосування за проект закону до 7 червня навряд чи справдяться – скоріше за народні депутати якщо і зможуть узгодити текст нового закону, то не раніше останнього пленарного тижня наступного місяця.
Так чи інакше, без ухвалення відповідного рішення, Україну чекає гучний міжнародний скандал і дуже суттєві репутаційні виклики. Один із найбільш суттєвих політико-економічних наслідків – зрив програми співпраці із Міжнародним валютним фондом. Це один із найгірших сценаріїв для української економіки, але, вочевидь, не для вітчизняних політиків у владі.
Та навіть якщо закон про Антикорупційний суд буде ухвалено, залишиться ще багато інших варіантів розвитку подій довкола створення нової інституції. Яких саме – спробуємо спрогнозувати.
Підконтрольний суд
Впритул до створення Антикорупційного суду Верховна Рада підійшла у грудні минулого року. Втім, через недосконалість президентського законопроекту, його вирішили доопрацювати. Цей процес триває і досі.
При цьому усі кінцеві терміни створення нового суду, обіцяні у так званих «структурних маяках» співпраці із МВФ, давно зірвано. Антикорупційний суд мав би запрацювати ще у березні цього року, втім досі немає рішення щодо його створення. При цьому антикорупційні органи (НАБУ, САП, НАЗК) вже готові передати на розгляд суду матеріали близько 100 резонансних корупційних злочинів.
Що ж так лякає вітчизняних політиків? За задумкою, Антикорупційний суд має стати особливою ланкою вітчизняної судової системи. Ключова цінність – незалежність від будь-яких політичних чи особистих впливів. Досягти подібного ефекти мали б вже на етапі створення інституції, адже відбором суддів мала би займатися Міжнародна рада експертів. Головний козир – непереборне право вето для тих суддів, яких експерти запідозрять у недоброчесності. Натомість у президентському проекті пропонується віддати цю роль Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (за участю представників Громадської ради міжнародних експертів, яка має бути створена для цього конкурсного відбору. Звісно, ні про яке право вето для експертів у президентському варіанті законопроекту не йдеться.
Саме процес відбору суддів знаходить найбільший супротив нинішньої політичної системи. Українські політики та народні депутати слушно зауважують, що подібна процедура – ніщо інше, як втручання у внутрішню політику нашої держави. Втім, усі добре розуміють, що без подібного «втручання», українська судова система просто таки відтворить свої традиції у новому органі. В такому випадку процес створення Антикорупційного суду перетвориться на фарс.
Є й інші запобіжники для створення прогнозованої рамки діяльності Антикорупційного суду, які заздалегідь встановили у президентському законопроекті. Це, насамперед, критерії для відбору на посаду антикорупційних суддів. Так, претендувати на посаду може громадянин України у віці не менше ніж 35 років, який вже працював на посаді судді не менш ніж 5 років, має бездоганну репутацію, науковий ступінь у сфері права чи пропрацювавши в науковій галузі щонайменше 7 років, обов’язково маючи адвокатський досвід. Крім того, кандидат повинен мати досвід роботи в міжнародних міжурядових організаціях, або у міжнародних судових установах за кордоном у сфері права, з питань протидії та боротьби з корупцією. Таким ґрунтовним вимогам відповідають одиниці. Саме тому це звужує коло осіб, яких можна було б заздалегідь підготувати до роботи в Антикорупційному суді. А значить, в подібному випадку впливів на конкретних кандидатів не уникнути.
Питання часу
Час – це головна категорія, за яку тримаються ідейні противники створення Антикорупційного суду. Скоріше за все, уникнути прийняття законопроекту не вдасться, а от як слід загальмувати його – дуже реальний сценарій.
Припустимо, навіть якщо закон про Антикорупційний суд буде прийнято наприкінці червня, його ще має підписати президент. Після цього – пройде певний час, допоки закон вступить у силу. А потім, якщо уважно ознайомитися із текстом нинішнього законопроекту, який розглядається парламентом, розпочнеться довготривала процедура створення самого складу антикорупційних суддів.
Так, в законопроекті пропонується надати 12 місяців для створення всієї структури Антикорупційного суду. Левова частина часу піде на конкурсний відбір. «Вищий антикорупційний суд розпочинає роботу за умови призначення за результатами конкурсу, проведеного відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та цього закону, щонайменше, тридцяти п’яти суддів Вищого антикорупційного суду, у тому числі щонайменше десять із яких мають бути суддями Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду», - йдеться в тексті законопроекту.
Не важко передбачити, що реальний розгляд корупційних справ по суті суд розпочне не раніше осені 2019-го року. Коли чекати перших вироків – питання риторичне.
А що з апеляцією?
Та ключове запитання, яке залишається поки що в тіні – чи буде існувати можливість оскарження рішень Антикорупційного суду? Адже корупційні справи розглядатимуться судом вже не загальної юрисдикції, що передбачає іншу процедуру розгляду. Тому і в даному питанні залишається можливість для різноманітних варіантів розвитку подій.
Якщо припустити, що апеляції розглядатимуться не Апеляційною палатою Антикорупційного суду, а, скажімо, іншими апеляційними інстанціями, тоді шанси залишитися безкарними у злочинців зростуть. До слова, ще остаточно не відомо, за якою саме процедурою формуватиметься Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, адже поправки у законопроект ще вносяться.
Найголовніше, що у народних депутатів завжди існує можливість відіграти ситуацію у зворотній бік. Адже рішення про створення нового Антикорупційного суду може бути розтлумачено як таке, що не відповідає Конституції – а саме статті 125. Основний закон дозволяє створення вищих спеціалізованих судів, але чи підпадатиме під цю категорію новостворений Антикорупційний суд?
На це запитання може відповісти Конституційний суд. Наприклад, за поданням народних депутатів вже наступного скликання парламенту. Якщо зважити на великий часовий проміжок для створення суду і реального початку його роботи, то може вийти так, що він так і не встигне виконати свою головну функцію – покарати корупціонерів.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»