Увечері 23 червня у Львові кілька юнаків напали на ромську табір, у результаті чого один із ромів загинув і четверо постраждали. Нападники визнали свій зв'язок з одним з ультраправих угруповань. Інцидент у Львові став продовженням серії атак на поселення ромів за участю українських націоналістів, які почалися наприкінці квітня в Києві з розгрому табору на Лисій горі. Сформована тенденція серйозно підриває імідж України в очах закордонних партнерів.
Напад у Львові вчинили молоді люди віком від 16 до 20 років, які відносять себе до угруповання «Твереза і зла молодь», пов'язаного з ультраправим націоналістичним рухом Misanthropic Division. Цікаво, що учасники Misanthropic Division у жовтні 2016 року сторони заявили, що є виконавцями вбивства відомого бойовика «ДНР» Арсенія Павлова («Моторола»). Деякі з представників Misanthropic Division вступили до батальйону «Азов».
У результаті інциденту один із ромів був убитий і ще четверо отримали поранення. Поліція затримала нападників. У зв'язку з атакою вісім юнаків були затримані, а організатор, 20-річний хлопець, отримав повідомлення про підозру у вчиненні умисного вбивства.
Львівський погром став продовженням серії атак на поселення ромів, які почалися наприкінці квітня з нападу на табір на Лисій горі в Києві. Тоді «відзначилися» бойовики з ультраправої організації С14, яка в Європі та США вважається неонацистською. Потім на початку травня невідомі спалили табір ромів у селищі Рудне під Львовом. Через два тижні, 22 травня, хулігани з бейсбольними битами напали на циганський табір у Тернополі. На місце події прибули 12 патрульних машин. Повідомлялося, що поліція затримала принаймні 12 осіб, які могли бути причетні до цієї атаки. Втім, жоден із цих інцидентів не закінчувався людськими жертвами. Кров пролилася лише 23 червня.
Суспільство бурхливо відреагувало на погром у Львові. Зокрема, прозвучали звинувачення на адресу держави в тому, що вона не проводить соціалізацію ромів. Потрібно визнати, що ці звинувачення не мають під собою реального підґрунтя. Адже ті представники ромського народу, які хочуть жити в суспільстві, давно живуть у ньому й дотримуються його законів. Кочові ж цигани добровільно обрали життя в «сірій зоні». Вони не потребують ані захисту, ані допомоги держави, й узагалі вважають за краще не зв'язуватися з владою.
Тим часом саме кочові роми об'єднуються в циганські табори, що славляться своєю антисанітарією. Мешканці цих поселень промишляють дрібними крадіжками, жебрацтвом та незаконною торгівлею, в тому числі й наркотичними речовинами. Наприклад, жителі київської Русанівки неодноразово скаржилися на ромів, які грабували людей прямо на вулиці. Коли в червні на Русанівці влаштувався черговий циганський табір, місцеві звернулися до поліції, яка допомогла відправити ромів назад до Слов'янська, звідки ті й приїхали.
Відомий також факт нападу великої групи ромів на 16-річного хлопця в районі столичного Південного вокзалу. Потерпілий отримав удар пляшкою в голову.
Звісно, такі дії викликають агресію з боку місцевих жителів, які не бажають терпіти таке сусідство. Тому циганські погроми – звичайна справа для України, й відбувалися вони задовго до «втручання» в них націоналістів. Так, у серпні 2016 року в селі Лощинівка в Одеській області була убита й зґвалтована восьмирічна дівчинка. У скоєнні цього злочину підозрювали 20-річного рома. Інцидент викликав обурення місцевих жителів, які вигнали ромську громаду із села.
Циганські погроми відбуваються й у Європі. Наприклад, 23 вересня 2011 року в Болгарії автомобіль циганського барона Кирила Рашкова збив у селі Катуніци поблизу Пловдива 19-річного Ангела Петрова. Юнак помер, а Рашков зник із місця ДТП, викликавши бурхливу реакцію місцевих жителів, які, до всього іншого, підозрювали барона в зв'язках зі злочинним світом. Натовп підпалив особняк Рашкова, а також автомобілі, що стояли поруч із ним. Винуватця смертельної ДТП взяли під варту, але 25 вересня, в день похорону Ангела Петрова, заворушення охопили кілька міст Болгарії, включаючи столицю Софію. Стихійні виступи супроводжувалися зіткненнями з поліцією й погромами ромських кварталів.
Оскільки кочові цигани не збираються змінювати свій спосіб життя, то напади на них триватимуть. Причому в цих дій знайдеться чимало прихильників, адже ніхто не захоче миритися з циганським «бізнесом» у своєму районі. Однак українська специфіка полягає в тому, що поліція не завжди вчасно реагує на безчинства циган, а суспільний попит на «депортацію» ромів дедалі частіше починають задовольняти ультраправі організації із сумнівною репутацією.
І в цьому громадян складно звинуватити. Адже якщо поліція не завжди ефективна, то набагато простіше самоорганізуватися й самостійно спалити ромський табір або ж звернутися за допомогою до бойовиків, які швидко вирішать проблему. Але не можна забувати, що саме роми разом з євреями стали головними жертвами нацистського терору в роки Другої світової війни. З цієї причини міжнародні організації, правозахисники та сотні мільйонів звичайних людей у всьому світі надзвичайно нетерпимо ставляться до різних проявів ксенофобії та расової ненависті.
Адже саме до цих проявів і можна віднести серію циганських погромів в Україні. Не дивно, що в Раді Європи вимгають швидко й прозоро розслідувати кровопролиття у Львові. Якщо Україна не відреагує на цей заклик, а ромські погроми за участю націоналістів триватимуть, то звинувачення в систематичних порушеннях прав людини, а також імідж держави, в якій відроджується нацизм, для нас не за горами.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»