Чинний президент Росії Володимир Путін неодноразово згадував про найбільшу, на його думку, трагедію XX сторіччя – розпад СРСР. У березні цього року, коли журналісти запитали його, чи є щось, що б він хотів змінити в минулому, Путін вкотре дав чітку відповідь – «розпад Радянського Союзу».
І справді, нинішня російська владна верхівка не сходить із націленого курсу й методично дотримується власної стратегії – бути противагою Заходу. Інша річ, чи вистачить для цього ресурсів, чи вдасться зберегти монолітність всередині російського суспільства, відтворити міф про «сильну державу» й владу, які здатні навести порядок не лише в себе вдома, але й у світі.
Низка геополітичних подій, які відбулися останнім часом, окреслили дуже небезпечну тенденцію: що б не робила Росія, світові лідери просто не здатні ефективно протидіяти її методам досягнення цілей. А інколи й самі стають її жертвами чи навіть союзниками.
Футбольне свято з кривавим підтекстом
Наразі більшість згадок із Росією пов’язані з проведенням Чемпіонату світу з футболу. Потрібно визнати: увсі спроби бодай якось бойкотувати цю подію з боку України закінчилися лише дискусіями на рівні соцмереж.
Українські телевізійні канали транслюють футбольні матчі, деякі українці без зайвих докорів сумління поїхали до російських міст, щоб безпосередньо долучитися до свята мундіалю. І навіть успіхи збірної Росії з футболу, згадки про які виникають у стрічці соцмереж чи то з гумором, чи то з відкритим негативом, активно обговорюються українцями.
Та найбільший успіх Кремля щодо проведення Чемпіонату світу з футболу на своїй території полягає в наступних моментах.
По-перше, всі ці події відбуваються на тлі гучних закликів світової спільноти звільнити українських бранців. Зараз четверо бранців – Володимир Балух, Олег Сенцов, Олександр Шумков та Станіслав Клих – голодують на знак протесту проти незаконного утримання українців у тюрмах Росії. Загалом зараз 21 українець був незаконно засуджений і відбуває покарання в Росії. Ще 46 осіб перебувають під слідством. Усіх цих людей затримали за різних обставин та під різними приводами, втім, це не злякало інших українських громадян утриматися від поїздок до Росії. Не рятують ситуацію ані заяви українського президента, ані МЗС, ані резолюції ПАРЄ, ані акції протесту.
Все інше робить російська пропаганда, яка для внутрішнього глядача створює дуже сприятливу «картинку». Наприклад, красномовними є результати російської соціологічної компанії «Левада-Центр»: під час опитування 63% росіян уперше чули про голодування політв’язня, українського режисера Олега Сенцова.
По-друге, світ поступово звикає до того, що поки в дипломатичному вимірі загрози не здаються такими очевидними, на Донбасі досі гинуть українські військові. Не врятувало ситуацію так зване «хлібне перемир’я», про яке домовилися в Мінську – бойовики продовжують порушувати режим тиші, за останній тиждень червня загинули шестеро українських військових.
По-третє, незважаючи на різкі заяви та продовження дії санкції щодо Росії, лідери західних держав відвідують Чемпіонат світу й щиро вболівають за свої збірні. Все це лише легітимізує думку про те, що в Росії зовсім безпечно, а з нинішнім російським керівництвом можна й у подальшому вибудовувати вдалі зовнішні відносини.
Внутрішні демони
Звісно, для постійної масштабної протидії Заходу, метою якої є геополітична впливовість Росії, потрібні значні ресурси. Їх у Кремля вдосталь. Втім, минулого тижня відбулася одна подія, яка змушує дещо задуматися про реальний стан речей у нашого північного сусіда.
Влада Росії вдалася до різкого збільшення пенсійного віку для своїх громадян. Для жінок пенсійний вік підняли відразу на 8 років – із 55 до 63 років. Для чоловіків – із 60 до 65 років. Таке рішення пояснюється тим, що, мовляв, середня тривалість життя росіян збільшилася, до того ж це загальносвітова тенденція.
Імовірно, справжня причина підняття пенсійного віку – економічні проблеми. За даними Світового банку, середня тривалість життя в Росії становить 71,6 року. Російські економісти вже підрахували, що збільшення пенсійного віку для росіян призведе до критичних показників. Росія опиниться на найнижчому рівні за різницею між тривалістю життя й пенсійним віком.
Та це ще не все. Всередині травня в Росії почали різко зростати ціни на бензин. Якщо до президентських виборів ціна в середньому становила 38,2 російських рубля за літр, то вже в червні досягала подекуди 43 рублів за літр. Експерти паливного ринку прогнозують, що до кінця цього року ціна за бензин марки А-95 зросте щонайменше до 53 рублів за літр. ІЙ погоджуються з тим, що до цього часу ціну на паливо утримували штучно. Виходить, після президентських виборів – хоч потоп, а паливні можливості Росії не такі вже й безмежні?
Усі ці події вже призвели до того, що рейтинг Володимира Путіна зазнав суттєвого зниження. Російські соціологи, щоправда, небезпідставно аргументують це тим, що такого зниження було не уникнути відразу після закінчення президентських виборів. Втім, зниження впродовж одного місяця відразу на 8 пунктів – із 62 до 54% – є, за даними фонду «Громадська думка», одним із найнижчих рейтингів президента Росії Володимира Путіна за останні кілька років.
Підвищення пенсійного віку викликало хвилю протестів у багатьох містах Росії. Однак назвати їх масовими навряд чи можливо. По-перше, мітинги проводилися за ініціативи прихильників опозиційного лідера Олексія Навального й були узгоджені з владою. По-друге, в деяких акціях брали участь до 5 тисяч осіб. Тож поки що Кремлю вдається цілком успішно контролювати ситуацію.
Протриматися на заявах
Вже в середині липня російський президент Володимир Путін матиме особисту зустріч з американським колегою Дональдом Трампом. Найгірше те, що саме позиція України на тлі зустрічі виглядає вкрай млявою.
Попри те, що США залишаються одним із найвпливовіших союзником України в протистоянні з Кремлем, саме президент Дональд Трамп, здається, згоден піти на певні кроки назустріч росіянам. Яким чином і що може стати «розмінною монетою», поки що не зовсім зрозуміло. Втім, наміри «домовитися» з РФ про подальшу співпрацю в американського президента є. Згадати хоча б його заяви про необхідність повернення Росії до складу «Великої сімки».
Українським політикам, поки Захід домовляється з Путіним, залишається лише робити гучні заяви та сподіватися на диво. Адже, за останніми даними соціологів, 78% українців заявили, що вважають головною проблемою своєї країни війну на Донбасі. А це означає, що рейтинги чинної влади й можливість переобратися на другий термін Петру Порошенку дуже суттєво залежать від того, як вдасться вирішити конфлікт на сході України.
Похвалитися чимось, окрім Мінських домовленостей, які давно не діють, чинному главі держави нічим. Не працює навіть програма з обміну полоненими, а український омбудсмен Людмила Денісова так і не змогла потрапити до в’язнів Кремля.
Росія ж навмисно підвищує ставки, щоб виторгувати для себе найбільш вдалі умови. Це може бути і повернення до складу «Великої сімки», і скасування санкцій. Натомість найбільше, на що згоден Кремль, – це обміняти українських полонених та погодитися на зручний для них формат миротворчої місії на Донбасі. Та навіть такі поступки здаватимуться для української сторони суттєвим досягненням. Особливо, коли йдеться про вибори, перед якими потрібно бодай про щось звітувати українським громадянам.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»