Якщо порівнювати результати турецьких партій за округами та районами, а також залежність результатів від віку, статі й рівня освіти виборця, то можна зрозуміти, як політичні маркетологи ділили виборчий ринок. Тенденції чітко помітні. Відкриті дані результатів турецьких виборів добре структуровані.
На політичному ринку Республіки майже завжди працюють одні й ті самі партії. Тому легко вирахувати, з чого народжуються новачки й куди зникають невдахи.
Республіканській народній партії – 94 роки, Партії націоналістичного руху – 49 років, Партії справедливості та розвитку – 17, (курдській) Партії демократії народу – 6 років, але вона є спадкоємицею всіх попередніх курдських партій. Хороша партія з лідером жінкою Мераль Акшенер стала новим товаром на ринку.
Її партія набрала 10% і стала п'ятою фракцією турецького парламенту. Від третини до половини голосів хорошисти отримали від партнерів із блоку РНП, які вважаються соціал-демократами. Решту партія правоцентристського спрямування відкусила в ідеологічно близької влади – своїх колишніх однопартійців націоналістів – від 30% до 40%, а залежно від регіону Туреччини від 10% до 20% її виборців стали колишні прихильники Партії справедливості і розвитку президента Ердогана.
Що західніший географічно, багатший і освіченіший регіон, то більше голосів Партії справедливості і розвитку пішли пані Мераль. Все це з точними даними й діаграмами можна знайти на https://secim.haberler.com/2018/.
Перші дні після виборів прихильники опозиції впали в стан «турецької зради», нібито найстаріша партія країни РНП багато років не може вирватися з пастки 25%, до якої потрапила ще в 2007-му, а зараз іще гірше – набрала 22%, ставши донором нового бренду – Хорошої партії.
Якщо дивитися трохи глибше, то гра ататюркістів зрозуміла. Вони зробили все, щоб бар'єр подолали і курдські соціалісти, і праві турецькі центристи (Хороша партія). Забезпечивши опозиції 43% крісел у парламенті, вони все одно зберегли за собою статус головної опозиційної сили. Та ще й допомогли Хорошій партії долучитися до розподілу бюджетного ресурсу.
У Туреччині партія, що набрала не менш ніж 7% на виборах, фінансується з бюджету залежно від кількості отриманих голосів. Хороша партія може розраховувати на 30 мільйонів лір, починаючи з наступного року. Це приблизно 7 мільйонів доларів на рік.
Про республіканців Ататюрка можна не турбуватися. Їхній справжній результат становить майже 31% – ті голоси, які за 50 днів кампанії отримав Мухаррем Індже. Значить, партія не просто вирвалася з пастки 25%, а показала, на що вона здатна з новим динамічним лідером.
Ривок ататюркістов склав 20%. Кращий результат, ніж зараз, вони востаннє отримали в 1977-му – 41%.
Натомість партія Ердогана втратила 16% порівняно з листопадом 2015 року, а якщо порівнювати навіть із найнижчою базою Ердогана – з червнем 2015-го, то Партія справедливості і розвитку наростила лише 5%. Їхні партнери націоналісти й курди поки перебувають у застої. І навіть сам Ердоган як кандидат у президенти збільшив свій особистий результат лише на півтора відсотка порівняно з 2014-м роком.
Картина стає ще цікавішою, якщо взяти результати досліджень виборчого профіля за віком. Щорічно в країні додається від одного мільйона ста тисяч до одного мільйона двохсот тисяч нових громадян із правом голосу: приблизно півтора мільйона осіб досягають 18 років, вмирають 400 тисяч турків.
У матеріалі Deutsche Welle на турецькому є дані дослідження соціологічної компанії КОНДА за 2015 рік. Її генеральний директор Бекір Агирдир наводить такі дані – виборець-новачок на кожних виборах становить приблизно 8% від загальної кількості турків, які мають право голосу. Правляча партія отримує лише чверть нових голосів, тобто майже вдвічі менше, ніж загальний результат партії в країні.
Така ж ситуація в світській Республіканській народної партії – 10% голосів 18-річних проти 22-25%. Зате націоналісти та курдські соціалісти в 2015-му отримали по 20% голосів новачків, у той час як загалом у країні кожна з цих двох партій ледь набрала по 11%. Така ж тенденція була на референдумі: за ердоганівські зміни проголосували 51,5% турків, але серед молоді, яка голосувала вперше, за даними французької соціологічної компанії IPSOS, 58% проголосували «проти».
Нинішня перемога Ердогана, можливо, розчарувала тих, хто чекав кардинальних змін у трупі політичних акторів 24 червня. Дострокові вибори тому й відбулися, щоб більше нічого не відбулося.
Режим надзвичайного стану, контроль над громадським каналом, покупка олігархом Деміререном, лояльним Ердогану, медіахолдингу «незалежного» олігарха за кілька місяців до виборів навряд забезпечили Ердогану потрібний результат.
Не кажучи вже про рекордну кількість «зіпсованих бюлетенів», які цього разу складали більш ніж 2% вмісту виборчих урн.
Ердоган контролював телевізор і вулицю, але інтернет для нього поки не підвладний, а ботоферми (в Туреччині вони називаються АК троллер) дедалі менше справляють враження на публіку. Опозиція стає молодшою, креативнішою й сильнішою.
Проведи Туреччина вибори як годиться в листопаді 2019-го, за нинішньої тенденції Ердоган мав би ще менше шансів їх виграти просто через природню зміну поколінь.
Для нього важливо зберегтися на троні до 29 жовтня 2023 року. На 100-річчя республіки він планує затьмарити її засновника – Мустафу Кемаля Ататюрка.
Ердоган не дотягує до них кілька місяців, а значить, до закінчення терміну придатності 27-го складу Меджлісу й 12-го президента перевибори можуть відбутися ще раз. Можливо, підготовка до них розпочнеться відразу після місцевих виборів 2019 року, де завдання влади зберегти за собою Стамбул та Анкару.
Осман Пашаєв, спеціально для «Слова і Діла»