Питання надання автокефалії Українській православній церкві начебто вийшло на фінішну пряму. Про це зазначають як самі священнослужителі, так і джерела в Константинополі. До того ж політики переконують: рішення вже ухвалили, залишилося почекати голосування на Священному Синоді.
Так, предстоятель УПЦ КП патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет зазначив, що довгоочікуваний томос буде ухвалений наприкінці серпня чи на початку вересня. Речник УПЦ КП архиєпископ Євстратій (Зоря) на своїй сторінці в Facebook зазначив, що загальні збори всього єпископату Константинопольської церкви відбудеться з 1 до 3 вересня. Перед цим зібранням має відбутися чергова сесія Священного Синоду.
Згідно з інсайдерською інформацією архімандрита УПЦ Московського патріархату, колишнього керівника відділу зовнішніх церковних зв'язків цієї церкви Кирила, сам текст томосу про автокефалію Української православної церкви вже написаний та відповідає всім канонам. А от чи ухвалять відповідне рішення, залежатиме від голосування на Священному Синоді.
У політичному таборі, де головним провайдером питання надання автокефалії виступив президент Петро Порошенко, також впевнені у позитивному рішенні Синоду. Мовляв, ідеться про дотримання всіх процедур, а на це потрібен час. Про те, що Константинополь зацікавлений в об’єднанні всіх православних в Україні, говорить і послання Вселенського патріарха Варфоломія, яке зачитав його представник під час зустрічі з Петром Порошенком, присвяченій участі делегації патріарха під час святкування 1030-річчя Хрещення України-Русі. У зверненні фактично йдеться про те, що Константинополь насправді вважає історичною несправедливістю неканонічну передачу в підпорядкування до Російської православної церкви Української православної церкви, яка відбулася наприкінці 17-го століття. Мовляв, наразі прийшов час виправляти ситуацію й надати автокефалію УПЦ.
Що ж, на перший погляд виглядає так, що рішення про томос уже ухвалили. Втім, не варто списувати самі церковні процедури, які можуть стати на заваді й значно відтермінувати це рішення. До того ж на Константинополь чинить тиск потужне лобі Російської православної церкви. Так, із Кремля лунають дуже войовничі заяви з приводу недалекоглядності рішення Константинополя. До того ж напередодні Синоду, 31 серпня, до Стамбула завітає московський патріарх Кирило, де на його ж прохання матиме зустріч зі Вселенським патріархом Варфоломієм.
Проте надання томосу про автокефалію ще не означає, що процес об’єднання УПЦ буде швидким і безболісним. А ще можливі не лише суто церковні «палки в колеса», але й ескалація конфліктної ситуації і серед самих вірян, чим точно захочуть скористатися в Кремлі для чергової дестабілізації ситуації в Україні. Тож розглянемо три ймовірних сценарії, як церковний процес може позначитися на внутрішньополітичній ситуації.
Оптимістичний сценарій
Згідно з цим сценарієм, УПЦ отримує автокефалію, церковники в Україні швидко знаходять спільну мову щодо визначення нового керівництва єдиної помісної церкви. Необхідність скликання Об’єднавчого собору виникне відразу, коли стане відомо про позитивне рішення Священного Синоду щодо надання автокефалії УПЦ.
Головним драйвером у цьому процесі хоче стати предстоятель УПЦ КП патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет. Він сподівається, що всі архієреї Київського патріархату, Української автокефальної церкви та Московського патріархату, які зверталися до Вселенського патріарха з проханням про автокефалію, зможуть зібратися на Об’єднавчий собор і визначити предстоятеля Української помісної православної церкви.
Поки що складно собі уявити, що такий сценарій пройде без будь-яких складнощів. Сам Філарет сподівається на те, що в процесі об’єднання допоможе владний істеблішмент. А саме об’єднання пройде поступово й без гучних конфліктів між духовенством і вірянами.
Попри те, що Україна – світська держава, нинішні події з наданням автокефалії та створенням єдиної помісної церкви – це справді історичний момент, який без допомоги влади здійснити навряд чи вдасться. Принаймні наразі в церковні справи вже неодноразово втручалася Верховна Рада. Народні депутати готують до ухвалення низку законів, які вносять зрозумілість у певні аспекти діяльності церков в Україні, які стосуються національної безпеки. Існує й суттєвий ризик участі політиків у церковних справах – це маніпуляції та свідомі дії, спрямовані розкол суспільства.
Песимістичний сценарій
На жаль, імовірність того, що навіть після визнання Константинополем автокефалії Української православної церкви в Росії (як на церковному, так і на державному рівнях) не визнають цей крок, є дуже високою.
За такого сценарію частина духовенства УПЦ МП, орієнтованої на РПЦ та вірна ідеям «русского мира», може в будь-який спосіб заблокувати об’єднання православних церков у Єдину помісну церкву. Щоправда, говорити про агресивні дії чи навіть громадянський конфлікт поки що зарано. Але не виключено, що Кремль захоче використати «церковну тему» для чергової дестабілізації внутрішньополітичної ситуації в Україні.
Можливо, за песимістичного сценарію, очевидного спротиву об’єднанню церков не чинитиметься, але прихований саботаж не виключається. Особливо чутливими будуть питання розподілу церковного майна. Так, проросійські сили в Україні навмисне почали поширювати інформацію про майбутні агресивні дії Української помісної православної церкви, спрямовані на примусове вилучення майна. Щоправда, в середовищі прихильників автокефалії дотримуються іншої думки: за українськими законами всі храми та майно належать громадам – або на правах власності, або на правах користування, або на правах оренди. Тож долю храмів та іншого майна вирішуватимуть їхні приходи та священники. Своєю чергою представникам світської влади додасться головного болю – доведеться подбати про додаткові заходи безпеки й чітко стежити, щоб таки не відбувалося силових захоплень церковних об’єктів.
Звісно, в разі негативного сценарію розвитку подій основний негатив відчує на собі Петро Порошенко. Це не додасть йому електоральних балів на президентських виборах. Однак сильно драматизувати не слід – песимістичний сценарій у частині громадянського конфлікту на тлі віри також малоймовірний. Хоча б тому, що близько 40% українців, за даними соцопитувань, узагалі байдужі до цього питання або просто навіть не сформували своєї думки щодо єдиної помісної церкви. Ще 35-50% громадян (за різними даними соцдосліджень) цілком підтримують ідею надання томосу. Звісно, є й противники, але наразі їх меншість.
Нейтральний сценарій
Нейтральний сценарій передбачає ситуацію, коли Священний Синод так і не вирішить остаточну долю автокефалії для створення Української помісної православної церкви. Річ у тім, що питання може бути заблоковане завдяки діям лобі Російської православної церкви.
Адже крім самого рішення під час засідання Синоду, автокефалію мають визнати решта 15 православних церков. Поки РПЦ змогла поширити свій вплив на дві з них, однак це не означає, що вони не спробують провести перемовини з рештою автокефалій. Мета – щонайменше заблокувати на певний час саме рішення про надання томосу.
А вже далі події можуть розвиватися по-різному. Можливо, РПЦ навіть вдасться домогтися й кращих позицій для себе. Вони можуть спробувати торпедувати ситуацію в самому духовенстві в Константинополі або просто ізолюватися й припиняти зв’язки з материнською церквою, як це вже було в історії – після надання митрополії Естонській православній церкві в 1996 році.
Цікаво й те, що достеменно ніхто досі не знає остаточної думки з приводу томосу й самого Вселенського патріарха. Так, на словах Варфоломій виступає за об’єднання православної церкви, однак поки що здається, що він не бачить істинних мотивів діяльності орієнтованих на Росію священнослужителів в Україні й щиро сподівається, що процес возз’єднання усіх православних церков відбудеться шляхом мирних перемовин.
Який би зі сценаріїв не здійснився, всім українцям потрібно зрозуміти: крім того, що ми стали свідками справді історичних подій для України, ми ще й свідомо порушили дуже важливе питання: а чи справді ми світська держава, чи намагаємося мімікрувати за ціннісними установками під ту ж таки Росію? Адже питання церкви, хоч би яким визначальним для державності воно не здавалося б, у 21-му сторіччі навряд чи матиме такий потужний вплив на свідомість більшості українських громадян. А ось для політиків задля здобуття додаткових електоральних балів, навпаки, церковні питання можуть стати рятівною соломинкою.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»