Немає нічого дивного в провалі кримінальної справи, порушеної колись щодо харківського мера. Те, що Кернеса ніхто не чіпатиме, стало зрозуміло, загалом, давно.
Восени 2015 року він без проблем переобрався на посаду мера, відірвавшись від найближчого неконкурента більш ніж на 50%. Справжніх спроб дати бій за Харків не було. В нього у ворогах одна з найвпливовіших в країні осіб – Арсен Аваков, але в Геннадія Адольфовича свої внутрішні справи, могутньому міністру вони не по зубах. Домовитися з господарем важливого мегаполісу центру виявилося простіше, ніж вести тут повноцінну політичну роботу.
Та ж ситуація й в Одесі, де ніхто не хоче зрушити Геннадія Труханова. А навіщо? Зрозуміла людина, зрозумілі правила взаємовигідного співіснування. Щоб по-справжньому відвоювати непросту Одесу в бандитів і ватників, потрібні серйозні систематичні зусилля, а головне – воля. Волі немає. Розуму вистачає лише на те, щоб відправити дружину президента повишивати рушник в чотири руки з пройдисвітом-мером. Всі кримінальні справи виявляються жалюгідною імітацією загрози, лише підкреслюючи реальні обставини співіснування центру та окремих, особливих міст і регіонів.
Наскільки Кернес і Труханов символізують Антимайдан, настільки можна стверджувати, що щонайменше в їхніх вотчинах він нікуди не подівся. Демонстративна кримінальна безкарність і політична невразливість цих діячів є найяскравішим свідченням характеру й можливостей післямайданної влади. Ми від неї так і не домоглися головного: нехай не справедливості, але хоча б відчуття, що справедливість можлива. Якщо влада одночасно і безсила, і несправедлива, навіщо вона потрібна? З наближенням дня виборів це питання стає дедалі гострішим.
Розповіді про те, ніби «правильні» мери забезпечать, з огляду на домовленості, правильний результат, – втіха для найдовірливіших. Тому що кернеси самі вирішуватимуть, кого і як підтримати на виборах, а не хтось за кернесів. Умови диктує найсильніший. Хоча пообіцяти Банковій, безумовно, вони можуть що завгодно, не шкода. Будь-який наступний президент усе одно піде домовлятися до тих, у кого в руках реальна влада й чия звірина воля до влади була доведена неодноразово, як і готовність битися за неї, не добираючи засобів. На відміну від тих, хто її безбожно розтринькав.
Будь-яким заявам про те, що Україна вже не та, що вчора, мав передувати тест-аналіз: наскільки не такі, як учора, Харків і Одеса, ключові міста, зупинені за півкроку від «русского мира». На жаль, ніщо не вказує на те, що вони й завтра будуть помітно іншими.
Особливі вітання Юрію Луценку, 19 прокурорів якого просто в якійсь точці стали ігнорувати судові засідання в Полтаві, що дало формальний привід судді закрити справу «в зв'язку з відмовою сторони обвинувачення від підтримки обвинувачення у справі». Зараз у ГПУ стрепенулися й обіцяють рішення оскаржити, а суддю, який клацнув звинувачення по носі, притягти до відповідальності. Мовляв, прокурори не з'явилися на засідання, оскільки не були про нього поінформовані.
Геннадій Кернес, який у молодості мав справу з правоохоронними органами, виніс із того періоду не лише прізвисько «Гепа», а й потрібні уроки, оточивши себе досить грамотними, звісно, високооплачуваними юристами. Не полінувався й сам отримати юридичну освіту, чим неприховано пишається. І це працює, хай йому грець, як би ми до нього не ставилися: Кернеса важко взяти, навіть якщо хтось цього дійчно захоче.
Але не хочуть. І, здається, не можуть.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»