Справжні масштаби трудової міграції українців за кордон оцінити справді важко. Офіційні дані дуже різняться. Так, у Державній службі статистики зазначають, що в 2015-2017 роках за кордон на заробітки виїхали близько 1 мільйона 300 тисяч громадян. За оцінками Держслужби зайнятості, яка опирається на дані МЗС, на заробітках за кордоном у 2017 році перебували близько 5,5 мільйонів наших співвітчизників.
Та ці дані навряд чи можна вважати вичерпними. Офіційної статистики, скільки саме українців вже давно працюють за кордоном, а скільки – виїхали в конкретний період, немає. Ситуацію міг би прояснити всеукраїнський перепис населення, однак його планують провести лише в 2020 році.
А поки що в експертній спільноті немає єдності в питанні, чого більше – загроз чи можливостей – в швидких темпах трудової міграції українців за кордон. Очевидним є лише один факт – трудова міграція вже зараз відіграє суттєву роль у соціальних та економічних процесах нашої держави, докорінно змінюючи їх.
Попри стриманий оптимізм представників уряду щодо зростання української економіки, маємо ще дуже багато факторів, які стимулюватимуть трудову міграцію в наступні роки. То яких небезпек варто очікувати та чи варто зважати на тренд самої міграції? Можливо, це явище минеться саме собою, а українці згодом повернуться додому?
Хиткий валютний баланс та неминуча кадрова криза?
Економісти вагаються в однозначних відповідях щодо впливу трудових мігрантів на фінансову систему України. З одного боку, українці переказують великі обсяги своїх заробітків у валюті рідним, а це додає стабільності курсу вітчизняної валюти.
За даними НБУ, в 2017 році українці загалом переказали близько 9,3 мільярда доларів власних коштів з-за кордону. Це майже вп’ятеро більше, ніж річний обсяг усіх прямих іноземних інвестицій в Україну – минулого року ця сума становила 1,8 мільярда доларів. Лише з Польщі українці переказали понад 3,1 мільярда доларів. Цікаво, що в польському уряді назвали навіть трохи більшу суму – 13 мільярдів злотих, що в еквіваленті становить 100 мільярдів гривень (або 3,7 мільярда доларів).
У Нацбанку прогнозують, що в 2018 році сума буде як мінімум не меншою або навіть більшою. Так, заступник голови Нацбанку Дмитро Сологуб зазначив, що в регулятора очікують обсяги надходження від переказів на суму у 11,6 мільярда доларів. Тоді як у 2019 році ще більше – 12,2 мільярда доларів.
Звісно, така статистика могла б стати приводом для оптимізму в короткостроковій перспективі, адже покращується платіжний баланс, що позитивно впливає на стабільність курсу гривні. Також притік валюти пожвавлює внутрішню торгівлю в Україні, а це впливає на збільшення ділової активності. Втім, є й негативний бік цього явища – зростання інфляції. Крім того, левова частка товарів, які купують українці, є імпортованими.
Загалом, уже зараз у НБУ попереджають про негативні наслідки трудової міграції в довготривалій перспективі. Трудова міграція призведе до прискорення зростання цін та уповільнить темпи економічного зростання. «Один з основних ризиків базового сценарію – продовження відтоку робочої сили з України. Це буде високими темпами створювати подальше підвищення диспропорцій між попитом і пропозицією на ринку праці», – прогнозують експерти НБУ в оприлюдненому минулого місяця звіті.
І справді, кадровики вже зараз скаржаться на те, що в Україні бракує фахівців саме з робітничих спеціальностей. Громадяни їдуть за більшими заробітками – середня зарплата в Польщі становить 600 доларів (близько 16 тисяч гривень). За даними Держстату, в червні 2018 року середня зарплата в регіонах України становила 9141 гривню (найбільше можна було заробити в Києві – 11668 гривень, а найменше – в Тернопільській області, 5865 гривень).
Експерти говорять про те, що збільшення середньої зарплати в Україні до рівня 14-15 тисяч гривень на місяць за збереження помірних обсягів зростання інфляції могло б розвернути тренд на трудову міграцію й змусити більшість фахівців повернутися додому. Втім, причина не лише в зарплатні.
Вся справа в освіті?
Є й інші диспропорції. Одна з найголовніших – невідповідність кількості та якості підготовки спеціалістів до реалій ринку праці в Україні. Так, у Державній службі зайнятості зазначають, що на 3 тисячі вакансій економістів є 5 тисяч охочих отримати цю роботу. Тоді як ринок потребує інших спеціальностей – електрозварників, медсестер, будівельників, рестораторів, продавців тощо. Парадокс ще й у тому, що вже зараз зарплати робітничих спеціальностей та офісних менеджерів майже зрівнялися. А іноді рівень зарплат висококваліфікованих працівників перевищують пропозиції в окладах за вакансіями в офісах.
Це призводить до того, що робота в нашій державі є, а працювати нікому. Водночас відсутність зростання економіки позначається на рівні зарплати, й більш активні українці або перекваліфіковуються, або шукають більших заробітків за кордоном, виконуючи роботу, яка не потребує спеціальної кваліфікації.
Перш за все виїжджає молодь, яка не змогла знайти гідну роботу чи зарплату в Україні. Це найнебезпечніша тенденція, адже саме цей прошарок українських громадян найбільш схильний до подальшої еміграції та після кількох років, проведених за кордоном, часто не пов’язує свого майбутнього з Україною.
Найгірша ситуація з тими, хто не просто їде на заробітки, а свідомо йде на навчання до закордонних вишів, щоб отримати там спеціальність та будувати кар’єру за кордоном. Згідно із дослідження Інституту суспільних відносин (ISP), проведеного серед українських студентів у Польщі, лише 7% із них після отримання диплому збираються повертатися на батьківщину.
Така тенденція загрожує соціальним колапсом в Україні. Враховуючи те, що значна частина українського ринку праці перебуває «в тіні», за статистикою вже зараз на одного працюючого припадає утримання двох пенсіонерів. Економісти прогнозують, що динаміка цього співвідношення лише зростатиме, а значить, тиск на Пенсійний фонд збільшуватиметься – банально не вистачатиме грошей. Прогнозується, що за збереження нинішньої динаміки вже за 10 років українцям потрібно буде взагалі відмовитися від солідарної системи пенсійного забезпечення, адже держава просто не зможе забезпечити такі виплати.
Усі ці явища пов’язані ще й із тим, що в Україні витрачаються великі кошти на підготовку незатребуваних на вітчизняному ринку праці спеціалістів. Нещодавно в цьому зізналися в самому уряді. «Ми не маємо точної інформації щодо поточної потреби в професіях і не робимо розрахунків, які фахівці потрібні будуть в економіці, наприклад, через 10 років. З 2014 року Мінекономрозвитку здійснює середньострокове прогнозування потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці, однак якість цього прогнозу залишає бажати кращого», – зазначив перший віце-прем’єр-міністр Степан Кубів у одній зі своїх нещодавніх публікацій.
Ситуацію могла б врятувати злагоджена політика уряду у визначені пріоритетних сфер розвитку економіки разом із проведенням потужної кампанії із залучення іноземних інвесторів в Україну. Покращення інвестиційного клімату допомогло б залучити інвесторів для заробітку грошей саме в нашій державі. А це допомогло б вирішити проблему із залученням кадрів в економіку, підвищити зарплати, а значить, зменшити відтік українців за кордон. Звісно, для цього потрібно подбати про зменшення рівня корупції, захист прав власності, забезпечити чесні суди, покращити умови для ведення бізнесу. Всі ці рецепти давно відомі.
Одночасно з покращенням інвестиційного клімату уряд міг би подбати про потреби ринку праці. Для цього потрібне щонайменше втручання самої держави у формування порядку денного навчання у вишах – ідеться саме про роль посередника між потребами бізнесу та самими майбутніми фахівцями.
Політичний аспект
У трудової міграції є ще одна місія – українці не лише заробляють гроші й набувають досвіду за кордоном, але й бачать усі вади та переваги власної держави. Поки що переважають вади. Втім, ситуація може змінитися, адже повертаючись додому, заробітчани не просто краще адаптуються до умов сьогодення і є більш фінансово самостійними, але й стають більш активними та свідомими громадянами.
З іншого боку, відтік активних українців сприяє укоріненню негативних явищ у політиці. Так, політики, йдучи на вибори, використовують популістські обіцянки й основною своєю цільовою аудиторією бачать людей старшого віку. Це сприяє такому явищу, як патерналізм, – перекладанню відповідальності за позитивні зміни в державі на інших. Тенденція небезпечна, адже призводить до ще більших соціальних дисбалансів у суспільстві та неможливості якісної ротації політичних еліт.
Дуже важливо, щоб українські заробітчани, перебуваючи за кордоном, не втратили інтерес до долі власної держави. Адже ці люди можуть не лише голосувати на виборах, але й мати цілком аргументовану позицію, які саме зміни потрібні нашій державі й із чого варто розпочинати. Це саме те конструктивне протестне за своєю суттю середовище, з якого можуть справді розпочатися позитивні зміни в державі. Щоправда, чи відбудеться такий поступ у процесі конфлікту з чинними інститутами держави, чи навпаки – за їх активного сприяння, справді дискусійне питання.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»