З початку серпня Туреччина потерпає від економічної кризи. Причина – різка девальвація ліри щодо долара. Передувала цим подіям ціла низка геополітичних чвар, які зрештою вилилися в публічне протистояння президентів США Дональда Трампа й Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана.
Експерти вже говорять про те, що таке протистояння може обернутися масштабною економічною кризою не лише для країн Близького Сходу та Європи, але й для всього світу. Ба більше, на карту поставлені дуже важливі для геополітичної стабільності в світі питання єдності в НАТО, можливість створення нових військових альянсів та ще більше погіршення відносин між країнами ЄС та США.
Україна на цьому тлі може потрапити до ще більшої турбулентності, адже вітчизняна сировинна економіка дуже чутливо реагує на будь-яку нестабільність на фінансових ринках. До того ж потрібно буде робити дуже непростий геополітичний вибір, із ким саме «дружити»: з Туреччиною, ЄС чи США. Відразу з усіма залишатися в добрих відносинах не вдасться, адже йдеться про дуже суперечливі процеси, які відбуваються у відносинах між цими геополітичними гравцями.
Камінь спотикання
Конфлікт між Туреччиною та США назрівав давно. Причиною ескалації ситуації стали політичні вимоги держав одна до одної. Наприкінці липня США в ультимативному порядку запросили в Туреччини звільнити з в’язниці американського пастора Ендрю Брансона, звинуваченого турецькими правоохоронцями у скоєнні злочинів від імені терористичних груп та шпигунстві. Американці попередили: в разі відмови застосують санкції.
Втім, Анкара не дослухалася до вимог США. Мовляв, ніхто не має права диктувати Туреччині, що їй робити зі злочинцями. Натомість турецька влада раніше пропонувала американцям обміняти Брансона на Фетхуллаха Ґюлена – саме його Ердоган звинувачує в організації та спробі здійснити державний переворот улітку 2016 року. Ґюлен має офіційний прихисток у США й, звісно, американці усіляко відмовляються співпрацювати з Туреччиною в питанні екстрадиції опозиційного до Ердогана політика.
Оскільки Туреччина відмовилася звільнити Ендрю Брансона, американський президент Дональд Трамп вирішив діяти більш рішуче. Американці запровадили санкції проти міністрів юстиції та внутрішніх справ Туреччини, а також припинили дію пільгового режиму на експорт турецької продукції (перш за все сталі та алюмінію). Саме ця новини розхитала ринки та викликали суттєву девальвацію турецької ліри.
Та питання не лише в обміні бранцями. США негативно ставляться до зближення у відносинах між Туреччиною та Іраном, а також товариських намірах Ердогана розвивати відносини з Росією та підтримувати рух ХАМАС. Своєю чергою в Туреччині дуже негативно ставляться до останніх геополітичних кроків Дональда Трампа, який відкрито закликає світ до ізоляції Ірану й усіляко підтримує політику Ізраїлю. Додала напруженості й підтримка США курдських збройних формувань, які воювали проти ІДІЛ у Сирії.
Життя в борг
Криза в Туреччині може боляче вдарити й по країнах ЄС. Адже більшість інфраструктурних проектів у Туреччині кредитується за рахунок європейських банків. За останні роки економіка Туреччини демонструвала успіхи, втім, все це не в останню чергу за рахунок запозичень. Зовнішній борг країни зріс зі 130 мільярдів доларів у 2002 році до 1,5 трильйона доларів у 2018-му.
Саме тому європейські лідери в конфлікті «Трамп-Ердоган» зайняли позицію саме турецького лідера. Так, канцлер Німеччини Ангела Меркель висловила надію на те, що ситуацію з лірою вдасться врівноважити, а в німецькому уряді загалом розкритикували США за ведення торгової війни проти Туреччини.
Річ у тім, що коли Туреччина не зможе виплатити борги через кризу, європейські банки недорахуються сотень мільярдів позичених євро. А це неминучі проблеми для самої економіки ЄС. До того ж в Анкари є ще одна перевага – мільйони біженців, які уряд Туреччини забезпечує тимчасовими умовами проживання, стримуючи подальший потік мігрантів до Європи. Це потужна зброя впливу в руках Ердогана.
Втрачаючи геополітичний глузд
Туреччина хоч і отримала серйозний привід для занепокоєння щодо спроможності власної економіки, втім, не втрачає геополітичних позицій у регіоні. Насамперед агресивні дії США можуть підштовхнути Ердогана до чергового зближення з Росією та Іраном. А враховуючи те, що нині Туреччина є однією з найпотужніших військових держав-союзниць НАТО, такі маневри можуть мати вплив на подальшу долю Північноатлантичного альянсу.
Ескалація відносин між Трампом та Ердоганом може призвести навіть до гучних заяв про вихід Туреччини зі складу НАТО. До слова, Дональд Трамп кілька разів публічно натякав, що Туреччина могла б сплачувати більше внесків до бюджету Альянсу.
Якщо Ердоган таки вдасться до сміливих кроків, така ситуація зіграє на руку перш за все Росії. По-перше, Кремль може отримати нового потужного союзника на Близькому Сході та в Середземному морі. По-друге, така ситуація ще більше затисне Україну в лещатах протистояння між США та РФ.
З іншого боку, один із основних уроків, які має винести Україна в ситуації з Туреччиною, – будь-яка диктатура веде до поступового погіршення економічного стану держави. Адже для зміцнення своєї влади потрібно постійно шукати внутрішніх та зовнішніх ворогів. Натомість здоровий глузд у надважливих для країни питаннях втрачається. Саме це зараз і відбувається з Туреччиною: як би Ердоган не закликав співвітчизників об’єднатися в протистоянні з новим «ворогом» – США, економічні реалії все-таки переможуть. Туреччина опинилася в непростій ситуації вибору – залишитися на шляху диктатури чи все ж таки продовжити шлях до процвітання та розвитку.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»