Очікували несподіванок з початком нового політичного сезону і дочекалися. Петро Порошенко увійшов у гру з вибачень.
Мало хто любить визнавати свої помилки, політики - менше інших, але і на їх фоні Петро Олексійович виділяється особливою несхильністю говорити про власні помилки. Складно сказати, чого в цьому більше: бажання пощадити свої ніжні почуття, зневага думок інших про власну персону або відмови надавати значення епізодами з минулого, якими складно пишатися. Зрештою, минулого було настільки багато, що психіка просто вибудувала потужну систему захисту, на далеких підступах розстрілювали будь-які сумніви в спроможності особистості. Ясна річ, мова не про матеріальну спроможність, тут успішність, котра хлюпає через край, не вимагає доказів.
Тим дивніше, що Порошенко раптом заговорив про невиконану обіцянку: «Понад чотири роки тому я заявив, що АТО триватиме годинни, а не місяці. Тепер вже не так важливо, в якому контексті ці слова були сказані. Також не важлива й образність цієї заяви. Люди сприйняли її як можливість завершити війну дуже і дуже швидко. Я шкодую, що породив завищені очікування. Щиро перепрошую, що подав надію, котра не збулася. Шкода, що дав обіцянку, котра не справдилася. Прошу за це вибачення. Це для мене серйозний урок обережного та відповідального ставлення до своїх слів і обіцянок... З самого початку треба було націлити всіх на тривалу і виснажливу боротьбу за те, щоб звільнити кожен клаптик української землі». Вибачення прозвучали в промові, яку він виголосив у Дніпрі на урочистостях, присвячених Дню українського прапора.
Легко розпізнається докір людям, які по простоті душевній не змогли розпізнати образність і врахувати контекст президентської обіцянки, яка виявилася нездійсненною, але, мовляв, сам винен, прошу вибачення. При цьому в якості показового зразка взято обіцянку, абсурдність якої стала очевидна вже тим же літом 2014 го, але яка видавала надію, котру роздяліли спочатку інші патріоти України. Наступали тоді наші успішно, і, здавалося, ось-ось... помиляється президент, виходить, разом з найкращими. А раз так, то вже і не сильно прикро, вірно? Правда, і вибачення втрачає свою силу щирого душевного імпульсу, перетворюючись в нескладний спрічрайтерський трюк.
Вибачення вимагають не ті речі, які президент Порошенко змінити не міг, але змінити обіцяв, а ті, які він змінити міг, але не став, незважаючи на публічні обіцянки. «Слово і Діло» нарахувало невиконаного на чотири із гаком сторінки. Якщо Петро Олексійович почне вибачатися за всіма пунктами прямо зараз, цього вистачить на всю виборчу кампанію. Але ж не почне, і всі це прекрасно знають. А є ще те, чого прямо не обіцяв, але на що сподівалися.
Взагалі вибачення - не найкраща тактика заходу на другий термін, оскільки в принципі це стилістика прощання. «Я хочу попросити у вас пробачення. За те, що багато наших із вами мрій не збулися. І те, що нам здавалося просто, виявилося болісно важко. Я прошу вибачення за те, що не виправдав деяких надій тих людей, які вірили, що ми одним ривком, одним махом зможемо перестрибнути з сірого, застійного, тоталітарного минулого в світле, багате, цивілізоване майбутнє. Я сам в це вірив. Здавалося, одним ривком, і все здолаємо. Одним ривком не вийшло. У чомусь я виявився занадто наївним. Десь проблеми виявилися занадто складними». Впізнаєте? Знаменита промова Бориса Єльцина «Я втомився, я йду», сказана ним у новорічну ніч 31 грудня 1999 року.
Від глави держави, від якого взагалі ще чогось чекають, не чекають вибачень за незроблене в минулому і обіцянок щось зробити в майбутньому. Його беззаперечний козир - ефективні і вражаючі рішення, розкіш, недоступна для опонентів, які претендують на його посаду з опозиції. Такий невпинний політичний натиск знімає необхідність виправдовуватися за якісь прорахунки і ясно свідчить про волю до перетворень. Якщо ж натиск відсутній, оскільки і напирати нічому, а воля зводиться лише до скромного бажанням затриматися ще на один термін, в хід йдуть пафосні політтехнологічні прийоми, покликані підмінити щирість. Але на п'ятому році президентства на такі примітивні штуки купуватися соромно. Вибачте.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла».
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA