Все проходить, як мудро відзначив ще біблійний цар Соломон, ось і невизначеність Вселенського Патріархату в питанні канонічної самостійності (автокефалії) Української православної церкви теж пройшла. Патріарх Варфоломій готує найсильніший хід, до якого сама Україна не була готова ані 27 років тому, тільки-но отримавши незалежність, ані 10 років тому, коли цей першоієрарх відвідав Київ і побачив порожнечу в очах тодішнього президента Віктора Ющенка, а також беззмістовні дріб'язкові чвари між трьома гілками українського православ'я.
«Почнемо з головного: єдина помісна автокефальна православна Церква в Україні обов'язково буде. Така логіка історичних процесів, що протікають сьогодні з неймовірною швидкістю і з такою ж невідворотністю», - так починалася моя стаття, опублікована «Словом і Ділом» більше двох років тому. У те, що відбувається сьогодні, тоді ще мало хто вірив, але це в нас епохи вимірюються жалюгідними 3-4 роками між черговими та позачерговими виборами то президента, то парламенту.
Хронометр в стародавньому Константинополі вимірює час століттями і там готові як завгодно довго чекати слушного моменту для історичного рішення. А рішення про дарування українському православ'ю права на автокефалію буде історичним без жодного перебільшення. Втім, зайвий оптимізм з приводу термінів здобуття автокефалії відчувати не варто – ми маємо справу зі спадкоємцями Візантійської імперії, а з ними ніколи не можна бути в чомусь впевненим на 100%.
Томос (указ) Вселенського Патріарха про автокефалію чекали то до 1030 річниці хрещення Русі в липні цього року, то до Дня Незалежності України. Тепер ось пророкують на свято Покрови - 14 жовтня (відразу після засідання Священного Синоду Вселенського Патріархату на початку наступного місяця, де й очікується прийняття відповідного рішення).
Архієрейський собор (Сінакс) Константинопольського (Вселенського) Патріархату не вповноважений вирішувати питання автокефалії будь-якої церкви. Однак підтримка ієрархів Вселенського Патріархату з усього світу, які зібралися на Сінакс (1-3 вересня) в Стамбулі, важлива перед засіданням Священного Синоду першої по честі православної Церкви, яке відбудеться трохи більше ніж за місяць. Так ось Сінакс підготував ґрунт – підтвердив те, що і раніше було фактом: Вселенський Патріархат має право без усіляких погоджень з будь-ким надавати автокефалію черговій православній церкві, збільшуючи таким чином світову сім'ю Помісних православних Церков.
Сам Вселенський Патріарх Варфоломій озвучив кілька дуже категоричних тез: перенесення київської митрополичої кафедри в XIV столітті до Москву не отримало благословення Матері-Церкви Константинопольської і побожний український народ не раз робив кроки до усунення від влади Москви; патріархат в Москві був проголошений без включення до нього Київської Митрополії; Томос 1686 року був наданий під тиском і в ньому говорилося лише про надання дозволу Московському патріархові засвідчувати Київського митрополита, але цей митрополит повинен і надалі визнавати Вселенського Патріарха як свого главу і перебувати в його юрисдикції, про що мала свідчити згадка імені Вселенського Патріарха під час богослужіння. Ці умови не були дотримані.
Однак відбуватися це може не за бажанням самого лише Вселенського Патріарха або керівництва церкви, яка претендує на автокефалію. За церковною традицією, церква, що претендує на самостійність, повинна бути в країні, яка здобула незалежність. Про автокефалію має попросити і держава, і сама помісна церква. Але Патріарх розглядає не лише ці звернення, але й оцінює те, наскільки ця помісна церква є зрілою: в організаційному, духовному, богословському та адміністративному аспектах.
В України незалежність є вже 27 років, звернення президента і парламенту до Вселенського Патріарха теж є, а ось церков православних аж три і дві з них - УПЦ КП та УАПЦ - неканонічні з точки зору церковного права, а єдина канонічна, контрольована Москвою УПЦ, ніякого звернення до Константинополя не передавала. На цьому акцентують всі представники РПЦ/УПЦ.
Вихід із ситуації, проте, все ж є. В Константинополі УПЦ КП під проводом «розкольника» Філарета сприймають як таку, що відкололася від УПЦ (а значить і від РПЦ). Там само кажуть, що якщо якась церква неканонічна, то це геть не означає, що її не існує. І в ці дні крім іншого в резиденції на березі затоки Золотий Ріг розглядають питання про скасування анафеми (відлучення від церкви), яку на Філарета наклала РПЦ.
Варто нагадати, що нинішній предстоятель УПЦ КП Філарет був до 1992 року (тобто до створення УПЦ КП) митрополитом Київським і всієї України - предстоятелем УПЦ, що була і залишається поки частиною РПЦ. Так ось, за давньою церковною традицією якщо розкол неможливо вилікувати на місцевому рівні, то тоді арбітром виступає православний першоієрарх - Вселенський Патріарх. А тепер варто нагадати, що 16 листопада 2017 року самопроголошений патріарх Філарет звернувся до настоятеля РПЦ патріарха Кирила з проханням про відновлення євхаристійного та молитовного спілкування.
Багато хто тоді накинувся на Філарета з критикою, мовляв, я кого це дива гордий і непохитний лідер незалежної від Москви православної громади України звернувся до одного з апологетів російської агресії і послідовного ворога самостійної української церкви? Та навчений досвідом 89-річний церковний діяч просто дотримувався церковної процедури. Дуже скоро побачимо, до чого це призведе.
Один з найвпливовіших ієрархів Константинопольського патріархату, митрополит Прусський Елпідофор напередодні нинішнього Сінаксу заявив: «Те, в чому ми переконалися вже майже три десятиліття, відколи існує проблема (церковного розколу в Україні - авт.), що церква Москви відхиляє, відкладає, уникає діалогу, і, як результат, увічнюється ця неприйнятна ситуація, яка є ганьбою для православ'я, особливо у цей критичний час, коли ми виживаємо як православні в усьому світі. Ми не маємо розкоші, щоб втратити і тримати мільйони людей поза православною спільнотою… І ми, як Вселенський патріархат, маємо відповідальність, тому що наша роль - не лише головувати, керувати чи гордо виступати, якщо можна так висловитися, на літургіях чи зборах для поклоніння, але й час від часу, засукавши рукави, працювати й руками, щоб прибирати тоді, коли виникають важкі ситуації, складні ситуації, небезпечні ситуації, такі як сьогодні в Україні. Це завдання і обов'язок Вселенського Патріархату в церковній системі православ'я - управління та вирішення таких проблем».
От би Радбез ООН так само реагував на «заморожені конфлікти» в Грузії, Молдові, Україні тощо.
Москва сьогодні сама погрожує розколом світовому православ'ю. Почалося з того, що РПЦ проігнорувала Всеправославний Собор 2016 року, який готувався 60 років (!) за участю тієї ж РПЦ і який перенесли зі Стамбула до Криту через загострення на той момент відносини Росії й Туреччини (в зв'язку з тим, що турки збили над своєю територією російський військовий літак, що залетів із Сирії).
Є версія, що участь Москви в цьому соборі була умовою для того, щоб патріарх Варфоломей не піднімав питання про автокефалію української церкви, оскільки цей Всеправославний собор був «справою всього життя» нинішнього Вселенського Патріарха. Але демарш патріарха Кирила і відмова від участі в соборі не пов'язані безпосередньо з «українським питанням» - це частина великої геополітичної гри, в якій найбільша (поки ще) православна церква - РПЦ - намагається перетягнути на себе першість у православному світі, закріпивши за собою придуманий ще пропагандистами царів Романових статус «третього Риму» (у Константинополя, як відомо, коли він був столицею Римської (Візантійської) імперії була ще одна офіційна назва - Другий (або Новий) Рим).
РПЦ тепер йде ва-банк і не гребує жодними методами заради утримання мільйонів українських православних в своїй вузді, адже це більше 40% всіх парафій РПЦ! У Стамбул почали часто їздити делегації російських бізнесменів, що опікуються РПЦ (Якунін, Саввіді), а також українських бізнесменів-політиків, які є захисниками позицій РПЦ в Україні (на чолі з Вадимом Новинським). Намагався зустрітися з Варфоломієм навіть особисто російський президент під час візиту до Туреччини, але той від зустрічі дипломатично ухилився. Нарешті, візит Кирила до Стамбула і зустріч з Варфоломієм (якого россЗМІ називають запросто - колегою патріарха Кирила) теж нічого не дали - в Константинополі рішення своє вже ухвалили: автокефальній українській церкві бути. А ставки занадто високі, адже мало того, що після здобуття автокефалії Російська церква з гіганта перетвориться в приблизно рівну українській за чисельністю і навіть стане менш чисельною, аніж Румунська православна церква, так це означало б також і геополітичну поразку Росії, яка намагається зберегти свою гегемонію на всьому пострадянському просторі.
Недалеко й до того, що Кирило (Гундяєв) залишиться без свого патріаршого куколя і навіть без погон офіцера КДБ-ФСБ за таке фіаско. Нині очевидні всі ознаки політичної агонії: делегація РПЦ об'їздила резиденції всіх православних патріархів з вмовляннями та погрозами «великого розколу» на кшталт того, що стався в 1054 році, коли єдина церква розкололася на католицьку та православну.
Ще раз процитуємо митрополита Прусського Елпідофора: «Церква Росії розпочала кампанію з інформування інших церков, по суті, це кампанія наклепів на Вселенський Патріархат, кампанія, як би це точніше сказати, шантажу, мовляв, якщо Вселенський Патріархат зробить так, то станеться се, станеться те, відбудеться схизма, прийде кінець, стане друге пришестя, і такі подібні речі, намагаючись залякати і відлякати інші православні церкви, прагнучи наскільки може вплинути будь-яким чином, політично чи інакшим відомим їй способом, вплинути на церкви, щоб ті не визнавали можливе проголошення автокефалії церкви України. Власне, саме через таку діяльність Російської церкви Патріархат вирішив створити представницьку комісію з архієреїв ВП, делегація якої відвідає православні церкви по всьому світу, щоб інформувати їх про реальні факти, про реальні наміри, про реальний стан речей стосовно вирішення проблеми України, щоб розвінчати неправдиву інформацію, що вводить в оману, та перекручені повідомлення, які розповсюджуються церквою Росії».
Що ж, гідне заняття як для «людей божих», нічого казати. Зате мало хто з оскаженілих прихожан РПЦ/УПЦ та особливо завзятих ієрархів (яких давно вже прозвали в нас мракобісами) поморщиться через методи своїх «духовних лідерів», адже в гібридної війні за «рускій мир» абсолютно всі методи годяться, аж до приховування бойовиків у храмах та монастирях, відвертої брехні архієпископів та підбурювання людей, виправдання церквою (!) збройної агресії проти Грузії, України та освячення міжконтинентальних балістичних ракет «Сатана» для залякування всього світу.
Роль президента України Петра Порошенка в тому, що відбувається, досить скромна: у Константинополі, очевидно, попросили його оновити, актуалізувати прохання про автокефалію і провести через парламент нове звернення, оскільки сценарій дій за останні 2 роки (після попереднього звернення Верховної Ради до Вселенського Патріарха), мабуть, скорегували.
З 2016 найвірогіднішим називали сценарій скасування Томосу 1686 року й таким чином відновлення статусу-кво, за якого київська митрополія є екзархатом Вселенського Патріархату (як, наприклад, українські православні Церкви США, Канади тощо.). Петро Порошенко фактично не приховує, що набуття автокефалії стане для нього джокером (адже ейфорія від безвізу вже минула) на майбутніх президентських виборах - слово «віра» вже присутнє в його рекламних білбордах. Але Константинопольський Патріархат, який пережив всіх східно-римських імператорів, османських султанів і вже чимало турецьких президентів зовсім не збирається бути на підтанцьовках у майбутній президентській виборчій кампанії чинного президента.
Між іншим, незаконним Томос 1686 року вже названий в Томосі Вселенського Патріарха від 1924 року, яким автокефалія дарувалася Польській православній Церкві. Тепер же в зверненні президента України, підтриманому парламентом, йдеться про автокефалію і, о диво: виявилося, що на момент ухвалення цього звернення, в квітні, рішення по Україні було вже прийнято Константинополем. До речі, російські ієрархи зневажливо називають Вселенський Патріархат навіть не Константинополем (з якого християнство прийшло в Х столітті на Русь, до Києва, а кілька століть потому поширилося і на північ, до Московії), а Фанаром - за назвою невеликого грецького району Стамбула на березі Золотого Рогу, в якому знаходиться резиденція Патріарха і головний храм ВП - пам'яті Георгія Побідоносця. Мабуть, не зайвим буде нагадати російським «святим отцям», що гординя - це той гріх, який привів до повалення Люцифера у пекло, де він перетворився на Сатану, перший і головний з гріхів диявола, корінь всіх інших гріхів, найтяжчий гріх для людини.
Але питання, що поки без відповіді - це те, яким буде механізм надання автокефалії. Нагадаємо, що і термінів прийняття цього рішення ніхто не назве вам сьогодні з повною упевненістю.
Патріарх Філарет сподівається, що це буде до кінця поточного року, та й йому, як і нинішньому президентові України, Константинополь підігравати не буде. Найбільш реалістичним є наступний варіант: Вселенський Патріархат благословить архієрейський собор підписантів звернення до нього з проханням про автокефалію (а там єпископи з всіх трьох гілок православ'я - так-так, і представники УПЦ там теж є). До собору можуть приєднатися ще чимало духовенства підконтрольної Москві УПЦ, адже вони будуть розуміти, що йдуть не до розкольників, а до новостворюваної церкви, яка після обрання предстоятеля на своєму установчому соборі отримає Томос про автокефалію чи то з рук самого патріарха Варфоломія, чи то від його представника і станеться це швидше за все в Софії Київській, яку держава швидше за все дозволить зробити кафедральним собором нової канонічної Церкви. УПЦ КП та УАПЦ самоліквідуються шляхом вливання до нової Помісної Української Церкви.
А що ж з проросійською УПЦ, запитаєте ви? А нічого - вона залишиться. Невже в Україні буде існувати одразу дві канонічних православних церкви? А чому б і ні? Адже це так по-візантійські.
Ставку Константинополь зробить на те, що до новоствореної канонічної церкви кинеться велика кількість віруючих мирян і священиків УПЦ (цілими парафіями, разом з храмами та іншим майном). Адже нова церква вже не буде «безблагодатною» і «розкольницькою», якими поки є УПЦ КП та УАПЦ. А в УПЦ залишаться в основному заполітизовані священики й особливо фанатичні бабусі, а ось поповнюватися її лави за рахунок молодого покоління вже точно не будуть - вона просто приречена на природне зменшення прихожан. До речі, канонічність цієї церкви в Константинополі ставлять тепер під сумнів, оскільки київський митрополит не згадує під час літургії Вселенського Патріарха, а за таке, кажуть сьогодні в Константинополі, слід позбавляти сану!
Згодом, по закінченні російської агресії і шаленого тиску Москви на внутрішньоукраїнські конфесійні справи, нові предстоятелі УПЦ можуть провести об'єднавчий собор з канонічною Помісною українською православною церквою. Кажуть, що новій конфесії може дістатися назва тієї, яку нині очолює патріарх Філарет - УПЦ КП, ось тільки очолити її має неодмінно священик нового покоління, не заплямований зв'язками з Москвою та службою в КДБ-ФСБ.
Дай Боже!
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA