Напередодні Петро Порошенко вніс до парламенту пропозиції змін до української Конституції щодо закріплення позицій членства України в НАТО та Євросоюзі. Це стало одним з предметів нашого спілкування з віце-прем’єр-міністром України із питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванною Климпуш-Цинцадзе. Вона розповіла, чи потрібен, на її думку, референдум щодо вступу в Альянс, яким чином Україна сьогодні співпрацює з НАТО, який діалог ведеться з європейськими партнерами щодо «Північного потоку-2», які гарантії отримання мільярду євро від ЄС і коли, нарешті, електронні декларації чиновників будуть перевірятися швидко й автоматизовано.
Є актуальна тема, з якої хочеться почати: пропозиції президента щодо змін до Конституції про закріплення в головному Законі країни євроатлантичного курсу. Документа у відкритому доступі ще немає (розмова відбувалася 3 вересня вдень – ред.), тому ми їх не бачили, але Ви, напевно, знаєте, про що там ідеться.
Так, я знаю про те, що президент планував, я знаю про те, що подав. І дуже тішуся тому факту, що президент України взяв на себе це лідерство і запропонував парламенту визначитися остаточно і закріпити ці стратегічні цілі, які ми для себе визначили під час Революції Гідності, які вже є закріплені в законодавстві України. Зокрема, в Законі «Про засади зовнішньої і внутрішньої політики». Але все ж таки такі цілі поки не закріплені в Конституції.
Це шлях, яким ішли деякі наші країни-партнери, наприклад, Литва. У них такий напрям руху був зафіксований у конституційних законах. І вони (закони – ред.), як ми знаємо, допомогли свого часу литовцям втриматися на шляху і не допустити реваншу комуністичних сил, коли комуністи були при владі після відновлення незалежності Литви.
Я сподіваюся, що ми зараз матимемо волю політичних сил, які присутні в парламенті, до того, щоби це зафіксувати в українській Конституції.
Точно розумію, що боротьба «проти» теж буде достатньо запеклою і ми будемо зараз наражатися на велику кількість якихось технічних пояснень, чому це неможливо. Будемо чути про те, що «нас ніхто не чекає» або «така складна ситуація всередині чи-то Європейського Союзу, чи-то НАТО»… Тобто буде весь набір аргументів, який тільки можна вигадати на протиставлення того, щоб закріпити цей стратегічний курс в Конституції.
І вже один аргумент є. Це позиція Угорщини і те, як це взагалі корелюється. Я знаю Вашу жорстку позицію щодо Угорщини…
Ну, знаєте, я не дуже розумію, в який спосіб Угорщина може за нас приймати рішення щодо нашого майбутнього.
До речі, якщо Угорщина активно опікується представниками національної меншини тут, в Україні, я думаю, що Угорщина мала би бути перша зацікавлена в тому, щоб Україна якомога швидше виконала своє домашнє завдання і стала членом і Європейського Союзу, і НАТО. Саме з огляду на те, щоби представники українського народу, які складаються з багатьох національних меншин, були громадянами країни, яка досягла того рівня верховенства права і забезпечення економічних свобод, і демократичних свобод, і внутрішніх перетворень і трансформацій, які би дали можливість краще розвиватися тут, в Україні, і мати всі ці можливості для взаємодії з іншими країнами.
Тому, як на мене, така різка позиція Угорщини щодо нашого майбутнього в НАТО і в ЄС – це певною мірою постріл собі в ногу. Не нам.
Чи потрібен референдум для того, щоб вступати у НАТО?
Такої вимоги прописаної ніде немає. Це було рішення окремих країн: проводити такі референдуми. Інші країни їх не проводили. Це залежить уже від політичного рішення, яке прийнято в тій чи іншій країні.
А на Вашу думку?
Чи потрібен? Я вважаю, що ми маємо повний карт-бланш, якщо хочете, і від громадян України, які вийшли на Майдан, і від тих громадян, які сьогодні борються проти російської агресії, від тих, що загинули або поранені, тих, що втратили свої домівки на сході України чи в Криму і змушені були переїхати, стали внутрішньо-переміщеними особами.
Я переконана, що цей консенсус уже збудований всередині України. І я би почекала насамперед до того, щоб ми змінили Закон «Про референдум». Тому що ми пам’ятаємо, в який спосіб, як і для яких цілей він ухвалювався за часів Януковича. Не думаю, що це сьогодні є той інструмент – принаймні у тому виконанні, в якому він зараз існує – яким демократична держава могла би послуговуватися.
У деяких іноземних партнерів, зокрема, всередині самого НАТО, є позиція, що Україна, навіть не будучи членом Альянсу, все одно є неофіційним, неформальним членом: країною, яка найбільше зосереджена на заходах НАТО. Чи погоджуєтеся Ви з цим?
Ну, це напевно перебільшення (усміхається – ред.). Я думаю, грузини би сказали, що вони можуть конкурувати з нами за таке визначення стосовно того, наскільки вони є активними з точки зору внутрішніх перетворень – зокрема, в царині багаторічної реформи в галузі оборони і безпеки – або їхнього внеску до тих чи інших операцій, які проводяться Північноатлантичним Альянсом. Вони мають найчисельніший контингент в операціях під егідою Північноатлантичного Альянсу серед не-членів Альянсу. Тому є з ким посперечатися. Але безумовно Україна протягом останніх чотирьох років надзвичайно наростила різні напрямки взаємодії з НАТО, оновила свою внутрішню стратегію взаємин з НАТО, поставила її зовсім на інший рівень.
Поза тим ми відновили ті інструменти і механізми, які були знищені за часів Януковича. Знаєте, коли ми прийшли сюди, в Кабінет міністрів – навіть у 2016 році – на той момент у секретаріаті Кабінету міністрів питаннями НАТО опікувалися дві людини. Це було суто формально. Це ті люди, які «вижили» в бюрократичному сенсі, попри всі чистки, які провадив Янукович. Так само і в Міністерстві закордонних справ України, на жаль, було реструктуризовано департамент, який займався питаннями взаємодії з Альянсом.
За трохи більше, ніж два з половиною роки в секретаріаті Кабінету міністрів – я пишаюся тим – урядовий офіс з європейської інтеграції ми розширили до повноважень європейської і євроатлантичної інтеграції. Зараз всередині офісу восьмеро людей ведуть напрям взаємодії з НАТО і ми маємо можливість оголосити ще кілька конкурсів, набрати додатково людей. Це вже є інтелектуальна потуга: голови і руки, які можуть забезпечити координацію, під моїм керівництвом, відповідно, роботи з Північноатлантичним Альянсом.
Нам вдалося за цей час заснувати нові трастові фонди, виходячи з наших потреб для України. Ми перезапустили роботу кількох програм. Наприклад, програму професійного розвитку НАТО, яка насправді існувала досить давно в Україні, але кволо орієнтувалася в основному на пропозицію англомовних курсів для державних службовців.
Це було необов’язково, ніхто не перевіряв, як вони закінчували ці курси, навіть не всі цим користувалися. Ми провели разом з партнерами глибоку оцінку: що треба змінити, в який спосіб почати рухатися. Другий рік фактично близько ста державних службовців з різних міністерств займаються взаємодією з НАТО – hundred champions ми їх називаємо. Протягом різних модулів ми готуємо їх до роботи відповідно до тих рамок, в яких функціонує НАТО, до тих підходів, у яких працює Альянс. Уже зараз ми маємо зовсім іншу кадрову спроможність взаємодії з усіма міністерствами, для того, щоб бути у взаємодії з НАТО.
Або, наприклад, програма «Наука заради миру та безпеки». Треба віддати належне Альянсу, відразу після того, як почалася агресія Російської Федерації проти України, вона була повністю згорнута в напрямку взаємодії Альянсу і Російської Федерації. Фактично на ті кошти, які направлялися в РФ, ми маємо тепер можливість підтримати наших науковців тут, в Україні. Є фінансування для того, щоб купити якесь додаткове новітнє обладнання чи навчити фахівців, чи дати їм можливість з тими чи іншими реактивами попрацювати. Це вже зовсім інший рівень.
І таких прикладів є багато. Зараз на моє прохання, за моєю ініціативою, зробили оцінку трастового фонду з переведення військових, які звільняються в запас, з військової професії на цивільні. Трастовий фонд цей задумувався раніше, коли ми не збільшували армію – навпаки, коли люди максимально звільнялися зі Збройних сил. Зараз ми сподіваємося, що Норвегія, яка є країною-лідером у цьому трастовому фонді, сприйме ці пропозиції, які ми напрацювали разом з командою з міжнародного секретаріату НАТО, і візьметься за те, щоби продовжувати роботу цього трастового фонду. Тільки вже з акцентом на тих потребах, які ми сьогодні маємо.
А потреби очевидно полягають і в психологічній реабілітації – не тільки військовослужбовців, а всіх представників безпекових і оборонних органів, які брали участь в АТО, а зараз – в Операції об’єднаних сил. Так само (потреби полягають – ред.) у соціальній адаптації, професійній фаховій адаптації. Тому чекаємо зараз на рішення наших колег з Норвегії, щодо того, в який спосіб, і чи будуть вони готові далі рухатися. У кожному напрямку в нас є серйозні позитивні зрушення, які, можливо, не видно на перший погляд і які не є зрозумілими, але це кропітка робота, яка дає можливість – я думаю що це найпринциповіше і найважливіше – міняти психологію і традицію роботи з Альянсом. І так само – психологію людей, які працюють в безпековому і оборонному секторах.
Ну і до речі, я тішуся, що ми відновили інформаційну роботу якраз з європейської та євроатлантичної інтеграції. Буквально минулої п’ятниці Держкомтелерадіо оголосили тендери на інформаційні кампанії. Я можу, з Вашого дозволу, скористуватися цією нагодою і запросити абсолютно всі організації, які відчувають в собі сили професійні і, водночас, ціннісні, включитися в боротьбу за виграш в тих тендерах, де ми розраховуємо детальніше і чіткіше пояснити для наших громадян, що ж таке Альянс, і протистояти тим зусиллям поновити радянські міфи стосовно Альянсу, які ми бачимо сьогодні.
В Угоді про Асоціацію України з ЄС, за словами експертів, є щонайменше три пункти, які змушують Європу узгоджувати з нами питання щодо транзиту газу. Чи проводите Ви якісь консультації з європейськими партнерами щодо їхньої сьогоднішньої позиції стосовно Північного Потоку – 2?
Ми ведемо і двосторонній діалог, і Україна погодилася також на тристоронні консультації з включенням Російської Федерації.
Наша політика і позиція є абсолютно чіткою: ми вважаємо, що будь-які домовленості про майбутній транзит газу з Російської Федерації на Європу через Україну мають відбуватися і базуватися на європейському праві, яке регулює енергетичний ринок Європейського Союзу. Ми зі свого боку виділили енергетику як одну з пріоритетних галузей для взаємодії і співробітництва з Європейським Союзом. Це означає для нас, що ми працюємо зараз над дорожньою картою. Для того, щоби повністю відповідати правилам, які функціонують в Європейському Союзі: як з точки зору ринку газу, так і з точки зору ринку електроенергії. Для того, щоб де-факто вийти на визнання Європейським Союзом України як частини енергетичного ринку Європейського Союзу.
Саме ті речі, які ми вже виконали в енергетиці, з точки зору виконання Угоди про Асоціацію, це є хороша база для того, щоб рухатися далі таким шляхом.
Після тривалих консультацій ми все-таки вийшли на розуміння того, що Європейський Союз сприймає цю позицію України і готовий саме на цьому базувати свої подальші взаємини, якщо Україна буде виконувати свої. Але це, звичайно, непростий діалог.
Ми бачимо, наприклад, що та сама Європейська комісія не може внести зміни до Третього енергетичного пакету, які би передбачали однакові правила для газогонів, які ідуть над землею, і тих, які проходять під водою. Тут є, на жаль, певний поділ позицій різних країн Європейського Союзу: хтось проти, а хтось абсолютно підтримує це. А саме вони, насамперед, мають дійти цієї згоди. Але ця дискусія досі триває. Якби такі рішення були прийняті, то, власне, всі засади конкуренції, які мають бути наявними у будь-якому європейському ринку, поширювалися б так само і на Північний Потік-2.
Ми щодня і далі будемо протидіяти реалізації цього проекту Російської Федерації, який точно спрямований не на чесну конкуренцію і не має суто економічної складової, а має абсолютно серйозний геополітичний вимір. Дедалі більше наших партнерів поступово це усвідомлюють.
Разом з тим, коли борються абстрактний (для декого абстрактний, для нас – дуже чіткий і відчутний) геополітичний компонент і сьогоденні бізнесові інтереси, які можуть бути відчутні вже сьогодні, то, звичайно, перспектива загрози віддаленіша і не така зрозуміла. Її складніше пояснити, ніж те, що хтось буде мати синицю в руках.
Тому ми ведемо нерівноцінний аргументаційний діалог, але ми його ведемо з різними країнами. Деякі з країн-членів Європейського Союзу мають абсолютно чітку позицію і усвідомлюють, які загрози несе цей Північний Потік – 2. Він збільшить залежність країн Європейського Союзу від одного джерела: і того ж постачальника, і того ж транзитера енергоресурсів до Європи. Він зменшить ту спроможність реалізувати завдання диверсифікації джерел, носіїв і транзитерів, яку для себе поставив Європейський Союз. І одночасно він завжди може бути використаним важелем впливу на політику тієї чи іншої європейської країни, яка через себе пропускає цей газогін.
На жаль, ті хто не був частиною радянського світу, гірше відчувають загрози, ніж ті, хто був чи-то частиною Радянського Союзу, чи-то частиною його впливу.
З приводу мораторію на вивезення лісу. Відома Ваша позиція: європейські інтереси в законопроекті не дотримані, але чи була…
Не європейські інтереси. Не дотримане наше зобов’язання не застосовувати дискримінаційних заходів, яких би ми не погодили з Європейським Союзом. Відповідно до Угоди, це те, що ми мали робити.
Якщо ми вважали, що нам необхідно ввести якесь тимчасове обмеження, то нормальні сусіди – які тим більше послуговуються документом, який вони зобов’язалися виконувати, який вони хотіли підписати, про який довго домовлялися, врешті домовилися, підписали, ратифікували – поводять себе в інший спосіб.
Треба було провести відповідні консультації, аргументувати, пояснити, застерегти, і тоді вийти на якийсь проект рішення, який був би прийнятним для нас і разом з тим відповідав би нашій добросусідській політиці стосовно Європейського Союзу. Та, на жаль, народні депутати вирішили інакше. Вони вирішили, що самі можуть визначати, як трактувати Угоду про Асоціацію і вирішили ухвалити рішення щодо накладання ось такого тимчасового мораторію.
Так от, власне, чи була реакція європейських партнерів ще до того, як президент ветував ухвалений законопроект?
Ви вже говорите про другий законопроект? Окей. Те, що я говорила, стосувалося насправді і першого, і другого.
Ні, ми не мали реакції європейців до того часу, як президент його ветував. Але знову ж таки ми маємо розуміти: ми, з боку уряду, з боку урядового офісу, підтримували першу редакцію законопроекту, який містив норми щодо посилення кримінальної відповідальності за незаконні рубки. Тому що він містив велику кількість важливих заходів, які би дали можливість навести лад у царині обліку деревини, посилити цю кримінальну відповідальність за незаконні вирубки і таке інше. Звичайно, такі речі ми підтримували.
Але коли між першим і другим читанням зненацька в останній момент, не зрозуміло навіть звідки, у перехідних положеннях з’являється така невеличка норма в одне речення, яка по суті руйнує всі ті речі, які були закладені в тілі законопроекту, і передбачає чергове порушення Угоди про Асоціацію, то я просто вдячна президенту, що він подав своє вето з пропозиціями. Насправді його пропозиції полягають саме в тому, щоб зберегти все тіло законопроекту, але видалити норму про запровадження мораторію.
Ну… побачимо, як себе поводитимуть зараз народні депутати. Ґвалт і крик ми вже чули.
Оскільки ми стежимо за обіцянками, ми пам’ятаємо, як Ви в інтерв’ю Українській правді сказали, що розроблятимете власний законопроект. Мався на увазі, напевно, урядовий законопроект з цього питання. Чому його немає?
Я не казала ніколи, що ми розроблятимемо власний законопроект – може, це якось не так було трактовано.
Я давно в уряді пропоную систему заходів, за допомогою яких можна було б вирішити проблему з деревиною. Частина цих заходів, безумовно, є в підвищенні відповідальності. Такого типу, як це було закладено в законопроекті народних депутатів. Інша частина стосується того, що потрібно думати про систему заохочення для нашої деревообробної промисловості, і проведення перемовин на основі чесної, правдивої позиції, де ми б сказали: «Ми бачимо це так, так і так». Але це повинен бути комплекс заходів.
На жаль, мої пропозиції можуть залишатися лише пропозиціями – у нас є Лісагентство, яке відповідає за формулювання політики в цьому напрямку. Їхніх системних пропозицій, стосовно того, в який спосіб нам вирішити і екологічні проблеми, і проблеми незаконної вирубки, і як підтримати галузь деревообробки, я не бачу. Хоча була добра воля пропонувати різні засоби з боку Міністерства екологічного розвитку і торгівлі. Ми також з урядового офісу подавали декілька пропозицій…
Але, на жаль, мої повноваження не охоплюють можливості подавати такий системний документ. Хіба що я маю знайти десь окремих фахівців і просити його розробити.
Євросоюз вирішив надати Україні мільярд євро у вигляді макрофінансової допомоги. Але попередня програма макрофіну завершилася без виплати останнього траншу у 600 мільйонів євро, оскільки Київ не виконав усі погоджені умови. Зокрема, систему перевірки електронних декларацій так і не автоматизували. Напевно, ця вимога знову ввійшла до списку…
Увійшла.
Є така думка, що мільярд євро макрофінансової допомоги саме з цієї причини може залишитися на папері. Принаймні, якась його частина. Тобто, буде один транш, а потім, через те, що немає автоматизації, ми можемо залишитися без якоїсь частини цієї суми.
Приблизно з липня я це питання взяла на особистий контроль і почала активно працювати з усіма органами державної влади, які мають забезпечити виконання цієї вимоги, і з міжнародними партнерами. Тому що було зрозуміло, що ті вимоги, які не були виконані нами на третій транш попереднього пакету макрофінансової допомоги, перейдуть автоматично в наступний.
Єдина річ, яка туди не перейшла з попередніх вимог, це питання якраз запровадження мораторію на ліс-кругляк. Але це питання виведено в рамки торговельних спорів і це є зараз окремий напрям діалогу, який не буде простим для України, на жаль. Це навіть не діалог, це суперечка, певною мірою.
Оскільки ми розуміли, що арифметична логічна перевірка (е-декларацій – ред.) залишатиметься в наступному макрофіні, я провела кілька робочих нарад, ми розробили дорожню карту, як ми рухаємося поденно. Для того, щоб у максимально стислі терміни виконати це завдання.
Так, як воно зараз виглядає, здається, що нам все вдасться зробити. Єдине питання, яке я не можу рухнути у взаємодії з нашими владними органами – це питання, яке стосується автоматичного доступу до реєстрів для НАЗК. Тому що це питання вимагає законодавчого врегулювання.
Ця зміна була зроблена Мінюстом і подана урядом до Верховної Ради більше року тому. Ми зараз з боку уряду наполягаємо у нашому діалозі з парламентом, щоби цей законопроект був розглянутий. І тут уже залежимо від позитивного рішення принаймні двохсот двадцяти шести депутатів, для того, щоб це забезпечити. Це може бути єдиним компонентом, який може стримувати процес автоматизації.
З боку уряду і всіх агенцій, включно з НАЗК, на даний момент ми маємо поденну взаємодію. Буквально всередині минулого тижня я збирала чергову нараду, якою було підтверджено, що на третє вересня ми рухаємося за графіком, як і планували.
За технічну роботу відповідає саме НАЗК, згідно з цим планом?
ПРООН знайшло підрядника, провело тендер, де технічні умови були виписані, зокрема, Національним агентством із запобігання корупції. Підрядник знайдений, він працює безпосередньо із НАЗК і ДСТЗІ. Тобто, всі наші служби, які в той чи інший спосіб мають дати своє технічне підтвердження, залучені зараз у цей процес.
Коли Ви очікуєте готовий продукт?
Fingers crossed (схрещує вказівний і середній пальці на удачу – ред.)! На кінець вересня, я думаю, що ми мали би… З точки зору того, що ми маємо зробити збоку виконавчих структур, кінець вересня – початок жовтня, наскільки пам’ятаю, там такі закладені терміни.
А щодо скасування електронного декларування для громадських активістів?
Слово за парламентарями.
Знаєте, мені дуже прикро. Мені здається, що це була якась така, якщо хочете, спроба помсти збоку багатьох депутатів, які підтримали рішення змінити законопроект, який був поданий президентом. Додати ось таку норму стосовно громадських активістів, як на мене, трохи… низько.
Були напрацьовані, як на мене, прості і сприятливі рішення на основі практик країн Європейського Союзу: коли забезпечуєш прозорість роботи громадських організацій, але і не атакуєш громадських антикорупційних активістів через вимогу декларувати свої статки в реєстрі осіб, які повинні виконувати державну функцію, що є нонсенсом.
Та це, на жаль, не могло бути сприйнято. Вони до кінця минулої сесії вже не могли голосувати (відповідно до регламенту, відхилений Верховною Радою законопроект або такий, що повторює його за суттю, не може бути внесений на поточній сесії Верховної Ради – ред.).
Нових версій цього законопроекту, зареєстрованих на цю сесію, я ще не бачила.
Скажіть, будь ласка, коли можна очікувати на «товарний безвіз» з Європою? Я розумію, що дуже багато кроків треба зробити. Перший з них, який Ви вже декларуєте, це – інститут уповноважених економічних операторів. Чи є на меті приєднатися до Єдиної транзитної системи? І коли саме?
Ми вчергове проаналізували Угоду, подивилися, які речі є для українців цікавими і, як нам здається, реалістичними для української держави. Протягом кількох місяців перед самітом між Україною і ЄС ми працювали з нашими партнерами в Європейському Союзі, щоб вони погодилися на пріоритизацію чотирьох сфер: цифрова економіка, енергетика, новий порядок денний у розвиток минулорічних пропозицій президента України в діалозі з питань свободи, юстиції і безпеки та питання митниці і технічного регулювання.
І цього вдалося домогтися. В декларації саміту ми маємо зафіксовані ці чотири напрямки, за якими Європейський Союз погоджує, що готовий пріоритизиувати співпрацю з Україною. Тепер робота ведеться на технічно-експертному рівні: під час наших консультацій з Європейським Союзом ми будемо узгоджувати по всім цим чотирьом напрямкам дорожні карти з Європейським Союзом. Визначати, в який спосіб ми можемо рухнутися швидше.
Минулоріч ми внесли законопроект «Про економічного уповноваженого оператора», який уже навіть перевносився урядом – оновлений, допрацьований разом з депутатським корпусом – я дуже сподіваюся, що він буде фігурувати серед пріоритетних на цю сесію.
Але Закон «Про економічного уповноваженого оператора», якщо його ухвалять – це тільки один з кроків, для того, щоб ми могли бути запрошені до приєднання до Конвенції про процедуру міжнародного митного транзиту. Зараз питання в тому, аби узгодити, що ще треба зробити для того, щоб ми були запрошені до цієї Конвенції. Після того – узгодити це з європейцями. Після того – затвердити це або у вигляді рекомендацій на Раді Асоціацій, або в дорожню карту, якщо нам вдасться її узгодити до кінця. От коли ми закріпимо це з двох боків, це означатиме, що ми приблизно такою ж системою дій, як і з безвізом для громадян, будемо діяти з європейцями.
Це означає більше включення європейських експертів у взаємодію роботи з нами по підготовці тих рішень, які треба реалізувати. Це означає спільний моніторинг виконання цих завдань. І, відповідно, політичне зобов’язання Європейського Союзу, якщо ми виконуємо цю частину, запросити нас до приєднання до цієї Конвенції.
Я не думаю, що остаточний результат буде протягом одного року – точно ні. Це мінімум кілька років, які нам будуть потрібні, щоби вийти на це. Але це реальний «безвіз для товарів». Ну і так само по цифровому. Це подібна історія, але це – «безвіз для послуг». Оці «безвізи» зрозуміліші для ширшого загалу. Зрозуміло, що ж ми робимо із цими дивними дорожніми картами і з цими рішеннями.
Цього року Ви разом з європейськими експертами планували робити моніторинг виконання угоди про Асоціацію у кількох сферах. Чи є якісь перші результати такого моніторингу.
Ми робимо.
25 жовтня минулого року ми ухвалили документ, який за глибиною пропрацювання і охоплення, і навіть за обсягом, був унікальним: аналогічних речей не приймалося ніколи урядом. Це була якраз система заходів, які ми маємо зробити на виконання Угоди про Асоціацію. І з нею разом ми запровадили електронну систему моніторингу.
Нею послуговуються суто 106 міністерств і відомств: виконавців, які відповідальні за виконання Угоди про Асоціацію. Кожен має до своєї частини доступ, вони можуть зрозуміти, де вони на цей момент перебувають. Раз на квартал вони звітують до урядового офісу. Ми скасували купу паралельних звітувань і визначили одну форму звітування.
За минулий рік, коли ми підбили підсумки, по різних сферах були різні показники: хтось на 100% виконав завдання на минулий рік, хтось виконав завдання уже на цей рік ще минулоріч, а хтось – зовсім нічого не зробив. У результаті загальна цифра вийшла 41% виконання угоди минулого року. І це якась сакральна цифра вийшла, тому що за перше півріччя цього року ми маємо теж 41% виконання. Це дає мені можливість сподіватися, що на кінець року ми вийдемо з кращим середнім показником по всіх сферах.
Я знаю, що деякі мої колеги критикують те, що ми намагаємося все вимірювати у відсотках. Кажуть, що європейська інтеграція або є, або її нема. Я переконана: якщо ти не вимірюєш, то ти не знаєш, де ти знаходишся, на що треба звернути більше уваги. І тому будемо продовжувати користуватися цією системою моніторинговою, яку ми розробили.
Нас теж критикують за відсотки, за те, що ми переводимо обіцянки в цифри. До речі, минулого року Верховна Рада погано впоралася з виконанням своїх завдань щодо Угоди про Асоціацію: лише 30% виконали. І от буквально сьогодні Андрій Парубій сказав, що цієї сесії парламент буде щотижня ставити на розгляд по кілька євроінтеграційних законопроектів. Отже, цього року є зрушення у Верховної Ради?
Я думаю, що це є результатом дуже тісної взаємодії між урядом і парламентом. Зі спікером парламенту і з керівництвом та членами комітету європейської інтеграції, з першим заступником голови Верховної Ради ми ведемо дуже практичний діалог. Ми проаналізували зараз по підготовці до нової сесії: які законопроекти вже внесені, які нові внесені, які були прийняті з тієї дорожньої карти, яку ми сформулювали для себе 28 лютого цього року. Думаю, що саме про це і йшлося. Я дуже рада, що Андрій Парубій на цьому наголосив, тому що це для нас це дуже важливо і це потребує великої роботи кожного міністерства.
До речі, урядовому офісу довелося, хоча це не входить в компетенції і завдання урядового офісу, перевірити не лише проекти актів і законопроектів Кабінету міністрів, а й велику кількість депутатських законопроектів. До нас звернувся комітет з європейської інтеграції для того, щоби проаналізувати, наскільки слогани у пояснювальних записках, мовляв, «це спрямовано на виконання Угоди про Асоціацію», дійсно відповідають реаліям. Дуже часто ми бачимо підміну понять: за красивими і голосними назвами немає того змісту, який повинен мати такий законопроект. Звичайно, для нас є завдання продовжувати мобілізовувати різні міністерства, щоб вони активніше і ефективніше працювали над тими законопроектами, які вони мають вносити на розгляд уряду.
А можна виокремити одне завдання з Угоди про Асоціацію, яке є найбільш складним, найбільш об’ємним?
Угода про Асоціацію (сміється – ред.).
Я думаю, що так не можна сказати. Ну от, моя «улюблена» галузь – це транспортна. Де ми ніяк – ніяк! – не ухвалимо жоден з тих законопроектів, які вже лежать у Верховній Раді протягом тривалого часу. Законопроекти, які регулюють автомобільну галузь, спочатку були подані Міністерством інфраструктури, а потім штучно розділені на якісь депутатські законопроекти.
Я бачу зараз, що Міністерство інфраструктури знов повернулося до тих наполягань, які віце-прем’єрка давала протягом довшого часу. Вони їх знову збирають, намагаються доопрацювати і знову ж таки намагаються внести через уряд, що, я думаю, треба було зробити давніше. Я на цьому наполягала, але було трохи інше бачення у міністра з цього приводу. Зараз ми об’єднали своє бачення і, я думаю, що таки будуть внесені ці законопроекти.
Але це та галузь, яка потребує серйозної зміни регулювання. І це не тільки автомобільний транспорт. Є ще залізничний, водний…
Щодо водного транспорту у нас теж було два законопроекти – практично ідентичні за основою – щодо виконання Угоди про Асоціацію. Але списи билися за ті речі, які держава може сама регулювати. Нарешті ніби дійшли згоди народні депутати у транспортному комітеті і, я сподіваюся, що вони його винесуть нарешті на обговорення в залу. Хоча домовленості і з керівництвом, і з комітетом Верховної Ради щодо проведення так званого транспортного дня були ще на квітень, потім на травень, потім на червень. Ну подивимося, коли це буде. Я вже боюся загадувати.
Чи комфортно Вам працювати у нинішньому уряді?
Я вдячна всім колегам, що вони завжди дослухаються до того, коли я кажу про те, що запропоновані акти не відповідають Угоді чи праву Європейського Союзу. Не було ще жодного разу, щоб хтось наполягав: «Ні-ні, ми все одно робимо так, як ми вважаємо за потрібне».
Завжди є готовність до конструктивного діалогу. Я не скажу, що для це радість велика. Але, безумовно, є конструктив і в цьому велика заслуга прем’єра, який завжди підтримує цю позицію. Тому з точки зору своїх повноважень я маю підтримку колег.
Чи Ви хочете залишатися в політиці після того, як уряд завершить свої повноваження?
Ви знаєте, я дедалі більше бачу, скільки викликів, скільки загроз починає з’являтися з активним початком політичної передвиборчої кампанії в Україні. Як багато є намагань сформулювати реваншистський порядок денний. Чи такий, знаєте, нейтральний «між крапельками» порядок денний: і вашим, і нашим. Продати українському втомленому громадянину – виснаженому економічними негараздами, морально пригніченому, тому що весь час іде війна протягом цих років, і психологічно виснаженому – прості відповіді на надзвичайно складні запитання.
Я сьогодні буквально почула прекрасний вислів, він мені страшенно до вподоби: «Популіст – це лідер брехні». Так ось цих лідерів брехні ми будемо бачити у великій кількості дедалі більше. Тому насамперед для себе на найближчий рік я ставлю завдання максимально глибоко вкорінити, де можу – у всіх наших інституціях, механізмах, правилах, процедурах – той шлях, який ми для себе обрали: європейської і євроатлантичної інтеграції. Щоби за будь-яких результатів це було неможливо змінити. І саме тому я надзвичайно підтримую рішення закласти цей напрям у Конституцію, остаточно закріпити свій цивілізаційний вибір і не дати можливості ним маніпулювати.
Звичайно, що ти відчуваєш відповідальність, якщо почав щось робити. І якщо стільки сил, енергії і життя поклав на те, щоб воно відбулося, то просто так кидати – просто не чесно до тих людей, які мені повірили. І до себе, до своїх дітей, і до своєї родини, яка весь цей час віддає частину дружини і мами для того, щоб країні вдалося. Тому відповідь про політику – це, напевно, так.
Катерина Пітєніна, «Слово і Діло»
Фото: Аліна Сміла, «Слово і Діло»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA