Коли влітку Роман Насіров заявив, що збирається брати участь у президентській кампанії, це прозвучало, як анекдот. Публіка посміялася і забула. Але претендент з електронним браслетом під шкарпеткою проявляє наполегливість. У програмі Романа Скрипіна «16+» він наговорив всякого, в тому числі підтвердив, що працює з політтехнологами і готується взяти участь у виборах. Ну, ось навіщо, а?
Що змушує людину, яка безнадійно обгидилася на очах у всього світу, знову і знову вистрибувати перед усіма і непристойно розчинятися? Звідки ця впевненість, що з надцятого разу все вийде, забудуть, пробачать і знову дозволять себе очолити?
Насіров з'явився в українській політиці в 2014 році, коли потрапив до Верховної Ради за квотою БПП, і те, що новачок відразу очолив жирний комітет з податкової і митної політики, говорить про те, що випадковою людиною він не був. Як не могла випадкова людина стати заступником голови правління «Державної продовольчої зернової корпорації України» при Януковичі. ДПЗКУ – єдиний збитковий зернотрейдер в країні і просто Ельдорадо для махінацій. Здавалося, однієї цієї обставини досить було, щоб сито конкурсу на посаду голови Державної фіскальної служби виявилося занадто дрібним для фігури Романа Насірова, але шановна рада з відбору кандидатур з 67 претендентів віддав перевагу саме його. Наївно допустимо, що, може, в цей раз це випадковість.
Може, в новій чиновницькій якості він випадково був звинувачений у нанесенні державі збитків в два мільярди гривень, а судовий процес випадково затягується: обвинувальний висновок об'ємом в сім сотень сторінок зачитується в суді зі швидкістю в кілька десятків сторінок раз на місяць. Хоча, здавалося б, якщо ти чистий, до чого цей фарс? Швидше приступити до розбору справи по суті, довести свою чистоту і повернути добре ім'я, підказує логіка невинного. Втім, що ми знаємо про логіку тих, хто має справу з мільярдами.
Зате будь-який голодранець може судити про вершини людської гідності, проявлені головним податківцем при арешті. Мало хто з ВІП-арештантів так талановито виконував роль жалюгідного нікчеми. Члени ради з відбору кандидатів на пост глави ДФС з цього параметру претендентів не перевіряли і ризикнули поручитися за переможця своєю репутацією.
У програмі Скрипіна Насіров знову блиснув. І я б не надавав великого значення тому, що їм неправильно була названа дата початку Другої світової. Зрештою, не директор Інституту національної пам'яті. А ось те, що недавній керівник ключового фінансового відомства країни, яка нібито здійснює радикальні реформи, називає Каху Бендукідзе «смішною людиною» і визнається, що не чув про його кончину, тому що не стежив за його долею, дуже показова характеристика.
У 2012 році на зустрічі «Форбс-клубу» автор грузинських економічних реформ жорстко перед аудиторією фахівців посадив на дупу українського інвестбанкіра, який показав слабке знання податкової справи у власній країні. При призначенні Насірова цей епізод, звичайно, сплив, що не могло залишитися непоміченим новим главою ДФС. І коли він говорить, що не чув про смерть «смішної людини» Бендукідзе, він або свідомо бреше, мстиво демонструючи зневагу до того, хто колись його образив, або дійсно після того епізоду перестав цікавитися, що там у грузин, та й тим , що в Україні. Справа в тому, що Бендукідзе був членом Економічної і дорадчої ради при уряді України і членом Національної ради реформ при президенті України. Без п'яти хвилин голові парламентського комітету з податків і митниці це слід було б знати, але цей не знав. Чесно кажучи, навіть складно сказати, який з варіантів гірше: що Насіров дрібно бреше про Бендукідзе або говорить правду. Ще раз спасибі Наталії Яресько та іншим поважним членам ради з відбору кандидатів на пост глави ДФС.
Якщо своєю участю в президентській кампанії Роман Насіров хоче отримати шанс виправдатися в очах українців, виходить у нього не дуже. Дуже не дуже. Якщо ж стоїть завдання показати в його особі лякаючу якість кадрової політики іншого кандидата, то виходить зовсім непогано.
А в принципі у факті висунення Романа Насірова кандидатом в президенти немає нічого незвичайного. У кого з претендентів першого-другого ряду немає в анамнезі своєї картатої ковдри? По суті, вся боротьба за головний приз зводиться до сварливого з'ясування, чия ковдра була коротше або брудніше. І нехай ще доведуть, що у Роми гірше.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»