Відмітною ознакою політичного процесу в Львівській області є наявність еліт, які претендують на центральну владу (ще на перших виборах президента в 1991 році конкурентом Леоніда Кравчука був впливовий львівський дисидент В'ячеслав Чорновіл). Ця обставина, по-перше, ускладнює плани президента щодо відновлення моноцентричної вертикалі влади і, по-друге, сприяє підвищеній конкуренції між кількома центрами впливу напередодні наступного електорального циклу.
Відносне домінування президентської партії «БПП-Солідарність» в області забезпечується шляхом призначень на посади у виконавчій вертикалі влади і незначним чисельною перевагою депутатів від БПП в представницьких органах регіону. Головними політичними конкурентами президента виступають Об'єднання «Самопоміч» (на чолі з мером Львова Андрієм Садовим), ВО «Батьківщина» (Юлії Тимошенко), а також ВО «Свобода» (на чолі з Олегом Тягнибоком, для якого область є базовим електоральним регіоном). У разі досягнення відкритого публічного союзу і висунення єдиного кандидата на пост президента, Львівська область може стати серйозним електоральним ресурсом опозиційного кандидата.
Розстановка політичних сил в області
БПП змогла зміцнитися в регіоні завдяки повноваженням президента щодо призначення на посади в обласній та районних державних адміністраціях, а також перемоги на місцевих виборах 2015 року, що сумарно дало їй майже 18% місць в районних і міських радах області. Формальний контроль над виконавчою вертикаллю влади і розподілом бюджетних коштів в регіоні здійснює Олег Синютка – голова Львівської обласної державної адміністрації (ОДА). До призначення на посаду, Синютка очолював обласну організацію «БПП-Солідарність» і протягом восьми років займався міським господарством в команді мера Львова Андрія Садового.
Олега Синютку характеризують як жорсткого і авторитарного функціонера, що має політичні амбіції. Значний адміністративний досвід (17 років), вміння знайти спільну мову з політичними патронами (свого часу з Андрієм Садовим, а з 2014 року з Петром Порошенком), а також здатність відстояти свою позицію, роблять його одним з найвпливовіших політиків в регіоні . Очевидно, що Синютка буде використовувати свій потенціал для переобрання Петра Порошенка на пост президента, що в майбутньому може відкрити для нього нові кар'єрні можливості.
Розклад політичних сил за результатами місцевих виборів 2015 року виглядає наступним чином. У Львівській обласній раді з 84 місць «БПП-Солідарність» отримала – 20, що дозволило їй зайняти пост голови (Олександр Ганущин) і сформувати більшість. «Самопоміч» (13 місць) і ВО «Свобода» (12) знаходяться в опозиції. ВО «Батьківщина» отримала 9 місць, «Громадянська позиція» – 8, УКРОП – 6, а фракції «Радикальної партії Олега Ляшка» (РПЛ), Громадського руху «Народний контроль» та Народного руху України (НРУ) по 5 місць. Союзниками БПП виступають фракції Громадського руху «Народний контроль» (перший заступник голови – Андрій Білоус), РП, НРУ, і «Громадянської позиції» (заступник голови – Володимир Гірняк). Під час окремих голосувань їх підтримують члени фракції ВО «Батьківщина».
У Львівській міській раді Андрій Садовий зумів зберегти свій вплив. На місцевих виборах «Самопоміч» отримала більшість (24 місця з 64). БПП – 10, «Свобода» – 8, «Народний контроль» і «Громадянська позиція» по 6 місць і Українська Галицька партія – 4 місця (решта депутатів знаходяться в двох міжфракційних групах). Головним союзником «Самопомочі» в міськраді виступає фракція «Громадянської позиції» (Анатолія Гриценка). Періодично їх підтримують депутати з «Народного контролю» та БПП. ВО «Свобода», Українська Галицька партія і УКРОП знаходяться в опозиції.
Спектр партійного представництва в районних радах Львівської області ще строкатіше. Так, в 20-ти районних радах присутні 17 партій, з них чотири парламентські (БПП, «Батьківщина», РПЛ, «Самопоміч») і 13 позапарламентських, які розподіляють між собою 734 мандата. Сумарно, найбільшу кількість місць отримали три парламентські партії: «БПП» – 151 (21%), «Батьківщина» – 97 (13%) і «Самопоміч» – 84 (11%). Серед позапарламентських партій значну вагу придбала «Громадянська позиція» (76 місць), в той час як «Свобода» (75) і Народний Рух України (62) зберегли своє представництво. Політичний проект під назвою Українське Об'єднання патріотів (УКРОП) отримав 48 місць.
Представництво в усіх без винятку районних радах мають «БПП-Солідарність» (21% мандатів), ВО «Батьківщина» (13% мандатів) і ВО «Свобода» (10% мандатів). У більш ніж половині районних рад представлені Об'єднання «Самопоміч» (13% мандатів), «Громадянська позиція» (10%), Народний Рух України (9%), УКРОП (7%) і «Радикальна партія Олега Ляшка» (5%) .
Найбільша кількість керівних посад у районних радах отримали представники БПП (14). «Громадянська позиція» та Народний Рух України контролюють по 5 посад, виступаючи в якості ключових союзників партії президента. Опозиційні фракції «Батьківщина», «Самопоміч» та «Свобода» мають в своєму активі 4 і по 3 керівні посади відповідно. Таким чином, розподіл керівних посад в області демонструє переважання президентської партії, а реальний розклад сил в радах є результатом політичних домовленостей, і не відповідає волевиявленню громадян.
Тим часом, результати виборчих кампаній в об'єднаних територіальних громадах (ОТГ) Львівщини свідчать про те, що, беззаперечним фаворитом виборів ОТГ на Львівщині стала ВО «Батьківщина», яка отримала 69 місць, або 13% від усіх місць в радах ОТГ, і 32% всіх мандатів, які були здобуті політичними партіями. Далі йдуть «БПП-Солідарність» (26 місць, або 5% і 12%), УКРОП – 22 місця (4% і 10%), ВО «Свобода» – 19 місць (3,6% і 9%), «Громадянська позиція» – 15 (3% і 7%), Українська Галицька Партія – 13 (2,5% і 7%) тощо.
Ці результати показують, що вплив БПП, «Самопомочі», «Народного контролю» та Народного Руху України знижується. У той же час підтримка «Батьківщини», УКРОПу і Української Галицької Партії зростає. Причини такої динаміки, можливо, криються в особистих якостях депутатів, висунутих партіями для участі в місцевих виборах. Щодо стабільними залишаються позиції ВО «Свобода», «Громадянської позиції» та «Радикальної партії Олега Ляшка».
Узагальнюючи розклад сил, варто відзначити, що президентська партія припала і зміцнилася в представницьких органах регіону (за винятком міської ради Львова). Вона домінує як за кількістю депутатів, так і за кількістю керівних посад. Збільшення впливу БПП – типовий приклад кліентелістської орієнтації еліт в системі патронатного президенціалізму (patronal presidentialism). Як свідчить доля Партії регіонів, як тільки патрон втрачає свій пост, його партія відразу ж втрачає вплив.
Головними опонентами президента в області є партії ВО «Батьківщина» (Юлія Тимошенко), Об'єднання «Самопоміч» (Андрій Садовий) і ВО «Свобода» (Олег Тягнибок). Не дивлячись на жорстку критику президента лідером «Громадянської позиції» (Анатолій Гриценко) депутати його партії, як і депутати Народного Руху України співпрацюють з БПП на різних рівнях з метою отримання політичних дивідендів.
Мережа впливу Петра Порошенка
Кліентелістська мережу президента на Львівщині сформована за рахунок виконавчої вертикалі влади, очолювану представниками БПП, депутатського корпусу, і мережі регіональних клієнтели, що склалися навколо депутатів Верховної Ради (ВР).
Особливістю неформальних відносин всередині президентської партії на Львівщині, є відкритий конфлікт між двома центрами впливу – головою Львівської ОДА Олегом Синюткою, якого вважають ставлеником Ігоря Гриніва (політтехнолога Петра Порошенка і «неформального куратора Львівщини») і братами Богданом та Ярославом Дубневичами – депутатами ВРУ від БПП, які виступають головними фінансовими донорами партії на Львівщині. Брати Дубневичі мають потужні фінансовими ресурсами і контролюють значну частину депутатів місцевих рад від БПП. У той же час заступництво Ігоря Гриніва (брат якого Юрій Гринів, формально очолює обласну організацію «БПП-Солідарність») трохи підсилює позиції Синютки та дає останньому можливість контролювати внутрішні партійні процеси в області. Політичні амбіції О. Синютки йдуть врозріз з інтересами братів Дубневичів, які намагаються збільшити свій вплив і бізнес в області. У журналістському середовищі говорять про те, що брати, нібито, наполягають на переведенні Олега Синютки в іншу область або навіть на міністерську посаду в Київ для зменшення його впливу в регіоні. Загострення цього конфлікту може негативно позначитися на результатах президентської кампанії П. Порошенка в регіоні.
Кожен з центрів впливу намагається максимально використовувати ресурсний потенціал президентської партії в регіоні. Олег Синютка контролює адміністративний ресурс і за рахунок регуляторних механізмів здатний впливати як на розподіл бюджетних коштів, так і на політичні процеси в області. Заступництво Ігоря Гриніва забезпечує голові ОДА необхідну політичну підтримку на рівні Адміністрації президента.
Брати Ярослав і Богдан Дубневичі уособлюють фінансовий ресурс (згідно з даними їх електронних декларацій сукупно володіють 700 млн гривень), а через фінансування громадських приймалень та партійних осередків у своєму розпорядженні значний неформальним впливом. Структура власності братів включає підприємства енергетичного (ТОВ «Енергія», «Енергія-Новояворівськ», «Енергі-Новий Розділ» та інші) і агропромислового комплексу («Львівське»), металургійні («Рівненський завод надміцних металоконструкцій») і хімічні заводи (Самбірський керамзитовий завод), мисливські («ЗУБР»), фінансові («Енергія-Інвест»), медичні (клініка «Ангеліка») і торгово-розважальні (ТЦ «Роксолана») установи. Володіння такими різними економічними активами змушує Дубневичів до створення особистих мереж лояльності в найрізноманітніших спільнотах.
До орбітах впливу Дубневичів належить керівництво Львівської обласної ради – голова облради Олександр Ганущак, голова бюджетної комісії Олег Домчак, а також Володимир Саган та Михайло Гичка. Не меншим впливам розташовують брати і в міській раді Львова, де їх інтереси, крім фракції БПП, активно захищають депутати «Самопомочі». Додатковим політичним козирем Дубневичів є те, що вони близько 10 років керували обласним представництвом партії ВО «Батьківщина». Маючи в своєму розпорядженні інформацію про слабкі сторони команди Юлії Тимошенко в області, брати можуть використовувати свої зв'язки в майбутніх політичних протистояннях.
З огляду на те, що всередині БПП присутній конфлікт між Синюткою і Дубневичами, мережа регіональних представництв партії в області функціонує неефективно. В першу чергу, це пов'язано з тим, що процес партійного будівництва БПП відбувався за рахунок об'єднання, а фактично поглинання добре розвинених підрозділів партії «УДАР» (В. Кличко) і інших партій (Аграрної партії, партій «Відродження», «Народний фронт» та інших) партією президента. В результаті постійних змін керівництва, як на обласному, так і міському рівнях, партія президента в області являє собою сукупність роз'єднаних груп інтересів і політичних угруповань, які сформувалися задовго до їх включення в партійну структуру БПП. Відповідно, процес прийняття рішень на обласному рівні і на місцях часто носить суперечливий і конфліктний характер. Очевидно, що в контексті президентської кампанії 2019 року ця може послабити позиції Петра Порошенка в регіоні (на президентських виборах 2014 року у Львівській області Порошенко отримав найвищий результат по країні – 69,92% голосів).
В контексті президентської кампанії 2019 року, політична мобілізація прихильників Петра Порошенка буде мати успіх лише в разі поєднання потенціалів адміністративної вертикалі (Олега Синютки), фінансових ресурсів та зв'язків братів Дубневичів, а також політичної підтримки Ігоря Гриніва. В іншому випадку, Петру Порошенко навряд чи вдасться повторити електоральний успіх 2014 року.
Мережа впливу Юлії Тимошенко
Мережа Юлії Тимошенко на Львівщині сформована навколо регіональних представництв партії, на чолі з обласним центром, і депутатського корпусу, представленого в місцевих радах регіону.
Партійна організації ВО «Батьківщина» на Львівщині нараховує 35 осередків, і є однією з найбільш розгалужених в регіоні. Формальний і неформальний контроль за внутрішніми процесами партії, а також діяльністю депутатів місцевих рад, здійснює голова обласної організації партії Михайло Цимбалюк. Цимбалюк був призначений на посаду виконуючого обов'язки голови обласної організації в 2015 році особисто Юлією Тимошенко, через провальні результати, які партія отримала під час електорального циклу 2014-2015 років, а також для перебудови партійної структури, яка протягом 2000-2010 років перебувала під контролем братів Дубневичів, згодом перейшли в команду Петра Порошенка.
Михайло Цимбалюк раніше обіймав посаду голови обласного управління МВС в Рівненській, Полтавській та Львівській областях, в 2004 і 2010 роках виконував обов'язки голови Тернопільської ОДА, а протягом 2010-2011 також голови Львівської ОДА. Досвід адміністративної та оперативної роботи свідчить про розгалуженій системі зв'язків Михайла Цимбалюка. При цьому рядові члени партії характеризують його як авторитарного лідера, який не терпить критики і намагається досягати потрібного результату будь-якою ціною.
Відразу після призначення на посаду Цимбалюк розпочав процес оновлення партії, намагаючись усунути від керівництва партійними осередками людей, лояльних Дубневичам. Незважаючи на старання Цимбалюка, лояльні Дубневичам особи все ще присутні в керівних органах партії і низових структурах. До їх числа, можна віднести голови Львівської міської організації ВО «Батьківщина» Ігоря Коця, а також заступника М. Цимбалюка Юрія Гудиму, що входить до ради директорів підприємства ТОВ «Будінвест», що належить Дубневичам.
Наявність лояльних Дубневичам осіб в керівних і низових структурах партії «Батьківщина» свідчить про уразливість позицій Юлії Тимошенко в контексті президентської кампанії 2019 року і може використовуватися опонентами, як з метою дискредитації, так і досягнення своїх політичних цілей. З іншого боку багаторічний досвід і наявність розгалуженої мережі зв'язків Михайла Цимбалюка можуть бути сильною стороною команди Юлії Тимошенко в регіоні.
В районних радах області «Батьківщина» контролює 97 депутатів (13% мандатів), у Львівській обласній раді – 9 депутатів. Рівень партійної дисципліни в місцевих радах досить високий, депутати діють злагоджено і відповідально, що, безумовно, є сильною стороною партійної організації в регіоні. З іншого боку, партія має лише 4 керівні посади в представницьких органах області, що знижує можливості впливу на прийняття політичних рішень, але, в той же час, дозволяє використовувати опозиційну нішу для критики команди Петра Порошенка.
Підсумовуючи, варто зазначити, що команда Юлії Тимошенко на Львівщині має розгалужену партійну мережу, достатнє представництво в місцевих радах, і має високий рівень довіри серед населення. Позитивна динаміки підтримки партії під час виборів в ОТГ свідчить про те, що в період кампанії 2019 року Юлія Тимошенко складе серйозну конкуренцію Петру Порошенко, як в області, так і в цілому по країні.
Мережа впливу Андрія Садового
Ще в середині 2016 року Андрій Садовий, разом з Тимошенко вважався одним з двох головних конкурентів президента на виборах 2019 року. Так, в червні 2016 року за даними Київського міжнародного інституту соціології, рівень підтримки Анддрія Садового становив 12,9%, в той час, як Петра Порошенка готові були підтримати 14% виборців. Головними політичними ресурсами Садового були фракція «Самопомочі» в ВР (яка зайняла нішу системної опозиції), адміністративний і неформальний контроль над політичними процесами в одному з ключових міст Західної України, а також імідж одного з найбільш успішних мерів в історії України.
Зниження електорального іміджу Андрія Садового обумовлено трагедією на Грибовицькому сміттєзвалищі, де в травні 2016 року загинули люди. Команді Петра Порошенка вдалося використати цю подію для дискредитації Садового в цілому по Україні шляхом активної кампанії в ЗМІ, застосування адміністративних важелів впливу і політичного тиску. За останніми дослідженнями, в президентському рейтингу А. Садовий перебуває на 9 місці з рівнем підтримки 3,3%, що істотно знижує його шанси претендувати на пост президента. Проте, його недавній візит в США, сигналізує про те, що він готуватися до президентських перегонах.
Якщо Порошенко розглядати як олігарха, що відбувся, то Садовий – це молодоолігарх, який претендує на центральну владу. У його партії, однак, є політики, керовані не тільки матеріальними інтересами. В активі Андрія Садового фракція «Самопомочі» в ВР (25 депутатів), фракція в обласній раді (14), у Львівській міській раді (24), і 84 депутата в районних радах Львівщини, що становить 11% від загального числа всіх депутатів. Крім політичних ресурсів, Садовий також володіє великим медіа-холдингом, який, очевидно, буде використаний під час президентської кампанії 2019 року. У структуру власності сім'ї Садового входять радіостанції «Люкс FM» і «24» (що складають 10,21% ринку), інтернет-портали «Zaxid.net» та «Football 24», а також всеукраїнський новинний телеканал «24» (що покриває близько 2% ТВ-аудиторії).
Протистояння між Петром Порошенком і Андрієм Садовим навряд чи завершитися політичним альянсом (як це сталося з Віталієм Кличком напередодні виборів 2014 року). Більш вірогідним виглядає союз між Андрієм Садовим і Юлією Тимошенко, з огляду на досвід їх спільної участі в політичних акціях, ініційованих Михайлом Саакашвілі, а також тісні зв'язки обох політиків з олігархом Ігорем Коломойським. Можливий також варіант співпраці між Андрієм Садовим і Анатолієм Гриценко, електоральний потенціал якого йде вгору. Фракції «Самопоміч» та «Громадянської позиції» співпрацюють у Львівській міській раді, де представник «Громадянської позиції» Анатолій Забарило виконує обов'язки секретаря міської ради. Крім того, Гриценко і Садовий мають досвід спільної політичної діяльності в рамках співробітництва з Рухом нових сил (Михайло Саакашвілі), тому їх об'єднання виглядає цілком імовірним.
Таким чином, політичний і медійний ресурси Садового, а також розгалужена мережа союзників в регіоні дозволяють меру Львова залишатися одним з ключових політичних гравців в Україні.
Мережа впливу Олега Тягнибока
Львівська область вважається базовим регіоном партії ВО «Свобода» і, відповідно, її лідера Олега Тягнибока. За результатами виборів 2012 року, «Свобода» отримала 10,44% голосів в Україні, а на Львівщині перемогла з результатом 38,02%. Здавалося, що високий рівень підтримки виборців стане запорукою успіху партії і її лідера в Україні. Однак ряд популістських дій в регіонах, де партія отримала домінуючі позиції, скандали навколо сумнівних джерел фінансування партії, участь Олега Тягнибока (разом з Арсенієм Яценюком і Віталієм Кличко) в переговорах з Віктором Януковичем, а також підозри у політичній корупції представників партії після зміни влади в 2014 році, призвели до того, що партія втратила значну частину своїх прихильників (в абсолютних цифрах з 2 мільйонів 130 тисяч у 2012 році до 740 тисяч в 2014). На дострокових парламентських виборах 2014 року партія не подолала виборчий поріг (результат 4,7%) і змогла провести в парламент лише 6 депутатів за мажоритарними округами. Під час президентської кампанії 2014 року, Олега Тягнибока підтримали лише 1,2% виборців, а за результатами місцевих виборів 2015 року партія втратила домінуючі позиції в представницьких органах Львівщини, поступившись БПП і «Самопомочі» в обласній та міській радах, а «Батьківщині» і «Громадянської позиції» – в районних.
На сьогоднішній день в місцевих органах самоврядування Львівщини «Свободу» представляють 95 депутатів (10% від загального числа). Незважаючи на електоральні втрати, Олегу Тягнибоку вдалося зберегти ядро своєї команди і представництво партії в усіх без винятку радах.
На сьогоднішній день одним з головних політичних ресурсів партії залишається група з 6 депутатів в парламенті. Близький до Тягнибока і один з найбільш впливових фігур в партії Руслан Кошулинський був головним опонентом чинного мера Львова.
Виражена патріотична забарвлення, по суті, мало відрізняє «Свободу» від більшості кліентелістських партій в Україні. Сірим кардиналом «Свободи» і її головним фінансовим спонсором вважають Ігоря Кривецького (відомого під прізвиськом «Пупс»). Кривецький формально є заступникам голови партії, а також виконує обов'язки голови економічної ради ВО «Свобода». При формуванні нової вертикалі влади в 2014 році Ігор Кривецький від імені партії вів переговори про розподіл посад на рівні міністерств і регіонів. Однією з найбільш неоднозначних історій зростання політичного впливу Ігоря Кривецького, є його співпраця з відомим українським олігархом Дмитром Фірташем. Існує припущення, що активний виступ ВО «Свобода» в 2010-2013 роках проти видобутку сланцевого газу в Західному регіоні, де партія займала домінуючі політичні позиції в місцевих радах, була викликана картельною змовою Кривецького і Фірташа, який контролював ринок поставок російського газу в Україну.
Незважаючи на те, що «Свобода» і її лідер Олег Тягнибок втратили статус домінуючої політичної сили в регіоні, добре розвинена партійна мережа, а також представництво в усіх без винятку місцевих радах можуть стати важливим політичним ресурсом на виборах 2019 року. Очевидно, що ключові претенденти на пост президента будуть зацікавлені в підтримці лідера «Свободи». Це так само стосується і уродженця Львова Святослава Вакарчука, відомого музиканта, чий електоральний рейтинг сьогодні вище (6%), ніж у президента (5,5%). Залучити на свій бік у другому турі президентської кампанії, як відомих політиків, так і публічних фігур будуть намагатися і президент і його конкуренти. Наявність неформальних зв'язків політичного керівництва ВО «Свобода» з відомими українськими олігархами вказує на те, що партія може бути використана як ресурс у президентській кампанії як на стороні, так і проти П. Порошенка. Що стосується Вакарчука, то будь-яких сигналів про його можливу участь у президентських виборах 2019 року поки не було. Його громадянська позиція, однак, дає підстави припускати, що він може підтримати опозиційного кандидата.
Резюмуючи, важливо відзначити наступні:
політичний процес в області характеризуються високим рівнем конкуренції і конфліктності;
незважаючи на домінуючі позиції БПП, загострення внутрішнього конфлікту в партії може негативно вплинути на результат Петра Порошенка в області;
головними конкурентами чинного президента в регіоні будуть мер Львова Андрій Садовий і Юлія Тимошенко. Олег Тягнибок і Анатолій Гриценко будуть брати участь в президентських перегонах з метою посилення позицій своїх партій в парламенті. Останній, проте, у разі висунення його єдиним кандидатом від опозиції, може скласти серйозну конкуренцію П. Порошенку;
успіх опонентів чинного президента можливий лише в разі досягнення відкритого публічного союзу і мобілізації громадянського суспільства на підтримку єдиного опозиційного кандидата.
Михайло Мозоль, Юрій Мацієвський, спеціально для «Слова і Діла»