Безглузда, за всієї трагічності, історія з ГРУшниками «Бошировим» і «Петровим», яких відправили до Британії труїти свого колишнього колегу, дає Україні невелику надію. І підготовка замаху, і його виконання, і жалюгідна спроба відбрехатися, і навіть настрій вижившого полковника Скрипаля, чия голова опинилася під дах набита ватою, – все це залишає шанс, що тупуваті російські спецслужби не зуміли провести операцію з вербування Сергія Семочка. Перший заступник голови Служби зовнішньої розвідки України, як з'ясували журналісти програми Дениса Бігуса «Наші гроші», є просто зразком скомпрометованого високопоставленого керівника, з повним асортиментом потенційних гачків: від мільйонів, що невідомо звідки взялися, до прямих зв'язків з окупованим Кримом і Росією.
Чи було вербування та чи вдалося – предмет найретельнішої перевірки, але проблема в тому, що до перевіряльників також довіри немає ані в професійному, ні в моральному сенсі. Людина пропрацювала багато років у СБУ, обросла рухомим і нерухомим майном у промислових масштабах, проте нікого з тих, хто в силу обов'язків має звертати на такі речі регулярну й пильну увагу, це не турбувало. Причому перехід із СБУ до СЗР також не спричинив ретельного з'ясування, кому ж держава вирішила довірити таку надміру відповідальну позицію, та ще й у воєнний час. Або знали, але знехтували, що не менш вражає.
Належні скрупульозність і принциповість не були проявлені службами раніше, немає звідки їм узятися й зараз. А якщо вони раптом з'являться, це що ж, Семочку можна висувати звинувачення в незаконному збагаченні (окреме питання – яким чином), а керівництву інших українських силових структур не можна? А якщо можна, то хто ж, після організаційних висновків, у лавці взагалі залишиться?
Достатньо посміявшись над їхнім полковником Чепігою, ми отримали можливість помилуватися своїм полковником Семочком, і питання, що виникли, зовсім не веселять, а відверто лякають. Ось це і є справжній рівень гарантування національної безпеки в Україні? Мовчання президента, який любить підкреслювати свою роль головнокомандувача й чий підпис стоїть під указом про призначення козятинського поміщика до СЗР, непристойно затягується. Може, і йому все подобається, ну, крім неприємного розголосу? Ось це і є справжній рівень політичного керівництва, яке до того ж претендує на продовження абонемента?
Дивлячись на те, як відбувається мимовільне самовикриття перед усім світом путінської системи, заточеної на бабло й лояльність, яка відкинула совість і плюнула на професіоналізм, не заважає не втрачати з поля зору, як такі процеси вражають рідну Вітчизну. Ми занадто поспішаємо заявляти, що ніякі вони нам не брати й не сестри. Для цього зроблено занадто мало. У тому числі на тому відповідальному напрямку, де це мало бути зроблено в першу чергу – у сфері безпеки.
Поки вислів «носії цінностей» щодо українських керівників силових та інших спеціальних структур зчитуватиметься лише в матеріальному сенсі, всі розмови про те, наскільки Україна просунулася на шляху геть від Росії, будуть порожніми балачками, що маскують реальний стан речей. Лінія фронту набагато ближча, ніж нам того хотілося б.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA