Надання томосу та можливість створення Єдиної помісної церкви в Україні суттєво зіпсували плани Кремля в проекті просування «русского мира» на теренах нашої держави. Фактичне розірвання стосунків між РПЦ та Константинополем, скандальні заяви російських високопосадовців та духовенства, істерія в ЗМІ – це все вже відома реакція пропагандистської машини путінського режиму.
Щоправда, поки росіяни, попри завданий удар на релігійному фронті, мало що можуть протиставити в цьому питанні. Річ у тім, що в середовищі духовенства в головному оплоті РПЦ в Україні – УПЦ (МП) – немає єдності в питанні підтримки своєї материнської церкви. Частина УПЦ (МП) планує взяти участь у питанні об’єднання української церкви в Єдину помісну, тому навряд чи захочуть йти на поглиблення конфлікту з представниками інших церков та прихожанами. А значить, поки що «релігійна карта» в найближчому майбутньому навряд чи розглядатиметься Кремлем як чинник дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні.
А ось військово-політичне загострення – цілком можливо. Про це вже відверто говорять у російській Думі та президент РФ Володимир Путін. Останній під час засіданні Міжнародного дискусійного клубу «Валдай» виголосив низку заяв, серед яких відверто й учергове погрожував «ворогам» застосуванням ядерної зброї, а також натякнув на подальші свої наміри щодо України. Що саме мав на увазі очільник Кремля та чи достатньо для цього ресурсів?
Плани на короткострокову війну
І Путін, і Держдума РФ майже одночасно заявили про можливість військового загострення з Україною. Відповідно, в Думі оприлюднили заяву щодо «зростання військової загрози» на Донбасі з боку української влади й пообіцяли «адекватно відповісти» на спроби наступу.
При цьому в Держдумі чомусь згадали марш націоналістів 14 жовтня, який проходив далеко від лінії фронту – в Києві. Також російські депутати поскаржилися на ситуацію довкола створення Єдиної помісної церкви в Україні, яка начебто «вбиває» «справжню православну церкву», та ще й провокує «продовження війни проти росіян і російськомовних». Згадали в Держдумі й про низку «антиросійських» законів, які ухвалювала Верховна Рада й розірвання Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між РФ та Україною. І навіть ще більше: депутати Держдуми звинуватили українську владу в зриві Мінських угод і тероризмі.
Не стримував емоцій на «Валдаї» й президент Росії Володимир Путін. Зокрема, він знову намагався налякати весь світ можливістю росіян завдати ядерного удару «лише у відповідь». І не забув при цьому уточнити, що «ми як мученики потрапимо до раю, а вони (вочевидь, вороги росіян) просто здохнуть, тому що навіть покаятися не встигнуть».
Усі ці заяви лунають на тлі чергових масштабних військових навчань росіян в акваторії Азовського моря. А також випадку зі стріляниною в коледжі в Керчі в окупованому Криму. Звісно, російські слідчі вже заявили тамтешнім ЗМІ, що перевіряють нападника Владислава Рослякова на зв’язок з українськими націоналістичними організаціями «Правий сектор» та УНА-УНСО. Сама подія має дуже великий розголос як серед мешканців півострова, так і всієї Росії. Вочевидь, російській владі для здійснення власної політики потрібна загальна атмосфера страху та нервозності. До того ж асоціація з українцями, які бажають зла й начебто причетні до диверсій на території Росії, лише укріплює думку росіян щодо можливості та необхідності помсти.
Зміна вектору
Заяви про військову міць та можливість завдати нищівного удару ворогам – давній прийом російської владної верхівки, спрямований на внутрішню консолідацію росіян. Та головна ідея щодо подальших планів Кремля щодо України пролунала в іншій заяві Путіна.
Головний акцент – на вибори 2019 року. При цьому, ймовірно, Володимир Путін розраховує на сприятливий результат не лише після президентських виборів, але й парламентських. «Потрібно дочекатися, коли закінчиться внутрішньополітичний цикл, і я дуже розраховую, що вдасться з новим керівництвом країни вибудовувати хоч якісь відносини й про щось домовлятися. Ми до цього готові! Ми цього хочемо!», – наголосив Путін.
Іншими словами, Кремль готовий до співпраці лише з тими політичними силами, які підуть на умови росіян і щодо Донбасу, і щодо Криму, і щодо інших стратегічних питань. Цікаво, що цього разу, крім войовничої риторики, Путін укотре підкреслив, що Україна, по суті, стала жертвою меркантильних інтересів Заходу. Мовляв, американці хочуть, щоб в Україні вся сільськогосподарська продукція вирощувалася із застосуванням ГМО, а в подальших планах узагалі збираються вивозити родючий український чорнозем. А підігрівання ворожнечі українців до росіян, на думку очільника Кремля, здійснюється для того, щоб зруйнувати всі відносини та можливості для «кооперації» України та Росії. Начебто для того, щоб позбутися конкурентів.
Звісно, в хворобливій уяві нинішніх російських вождів Україна завжди постає не як самостійний суб’єкт, а як «зброя» проти росіян. І якщо прибрати іноземний вплив, то жодних перепон для «дружби» між двома країнами немає.
Саме цією логікою керуватимуться ті політичні сили всередині України, які орієнтуються на зближення з Росією. І працюватимуть саме на такому електоральному полі. Звісно, сама Росія намагатиметься всіляко сприяти таким політичним проектам. Проте чи справді вони мають шанс на успіх?
Тактика підступного «примирення»?
Росії та її партнерам в українській політиці для домінування наразі бракує головного ресурсу – значної частини проросійського електорату, сконцентрованого в східних областях, на тимчасово окупованих територіях Донбасу та Криму.
Увесь «внутрішній фронт» орієнтованих на Кремль політичних сил працюватиме на ідею «примирення» з Донбасом. При цьому найголовніший елемент задуму – протягнути до Верховної Ради достатню кількість політичних сил, які проголосують за повернення Донбасу на вигідних для Росії умовах. І ця умова – якнайшвидше проведення на цих територіях виборів. За таких обставин у проросійських політичних сил з’явиться суттєвий електоральний потенціал, який у майбутньому може конвертуватися у ще кращі результати на наступних після 2019 року парламентських виборах.
Щоправда, втілити в життя такй сценарій буде вкрай складно. Поки що всі політичні партії, які орієнтуються на зближення з Росією й відверто декларують такі заклики, не мають значної прихильності серед виборців.
Наприклад, партія «За життя», яка, скоріш за все, буде одним із драйверів повернення України до курсу на зближення з Росією, за даними соціологічних досліджень, не набирає більш ніж 6% голосів виборців. Питання можливого зближення з Росією стало причиною появи суттєвих розбіжностей у подальшому позиціонуванні в таборі партії «Опозиційний блок». Тож поки що політичний спектр прихильників Кремля перебуває в меншості. Однак усе може змінитися після президентських виборів, адже позиція нового глави держави з приводу подальшої політики щодо Росії буде вирішальним фактором у діяльності проросійських сил усередині України.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»