Вперше в історії незалежної України на теренах нашої держави запроваджується воєнний стан. Щоправда, поширюватиметься він не на всю територію, а лише на низку прикордонних із Росією областей, крім того, зоною потенційної небезпеки в РНБО визначили й невизнані території так званої «ПМР», яка межує з Вінницькою та Одеською областями.
Звісно, применшувати небезпеку у війні з набагато сильнішим ворогом не варто. Тим паче, коли вперше з часу гібридної агресії в 2014 році Росія атакувала українські кораблі власними ВМС. Тобто пішла на відкритий акт агресії, пояснюючи це тим, що наші військові кораблі начебто з порушеннями зайшли в територіальні води Росії.
Наразі маємо суттєві наслідки як у внутрішньополітичній ситуації, так і у дипломатичній площині. Увесь день після подій в Азовському морі українців непокоїли досить логічні запитання. Чому воєнний стан потрібно запроваджувати саме зараз, коли РФ хоч і приховано, але здійснювала свою агресію й раніше? Чому на 60 днів, а потім – на 30? Що означатимуть для пересічного українця такі зміни в житті? Що буде з економікою? Що буде з виборами президента? І багато інших.
Звісно, і в Адміністрації президента, і в РНБО цілком логічно пояснюють необхідність запровадження воєнного стану. Прямий напад на українських моряків, які виконували свої безпосередні обов’язки й слідували за маршрутом до своєї бази в Азовському морі. До того ж у своєму рішенні про оголошення воєнного стану і президент (він же головнокомандувач), і РНБО посилаються ще й на розвідувальні дані, які свідчать про зростання військової небезпеки з боку північного сусіда.
Втім, з точки зору внутрішньополітичної ситуації, історія із запровадженням воєнного стану – це той самий «чорний лебідь», який уже перемішав усі політичні розклади напередодні виборчого сезону в 2019 році. Спробуймо проаналізувати, що саме відбуватиметься з виборами президента з точки зору саме політичної логіки поведінки основних гравців.
Вийти з цугцвангу
Як би в подальшому не розгорталися події довкола запровадження воєнного стану, всі політичні гравці всередині України зрозуміли одне – реальність повномасштабної війни з РФ є набагато сильнішим фактором за будь-які інші негаразди. І українці в своїй більшості передусім бажають бачити рішучі кроки з гарантування їхньої безпеки.
Саме тому рішення чинного президента про запровадження воєнного стану – сильний крок перед обличчям реальних загроз. Звісно, до всієї ситуації довкола нападу на українських військових наразі більше запитань, ніж відповідей. З іншого боку, Петро Порошенко в поліфонії критики в переддень президентської виборчої кампанії показав, хто залишається головнокомандувачем і за ким останнє слово.
Глава держави поки що елегантно вийшов із дискусії довкола ймовірного перенесення дати президентських виборів, поступившись у термінах запровадження воєнного стану. Якщо 60 днів могли стати цілком реальною загрозою зриву виборчого процесу, то 30 днів – такою вже не є. А що буде після 30 днів воєнного стану, поки що не відомо. Дуже небезпечний «горизонт планування» для решти потенційних кандидатів у президенти.
Команді президента, незважаючи на серйозність ситуації з нападом РФ, вдалося досягти двох вкрай необхідних ефектів. По-перше, вийти з дискурсу про рейтинги, які постійно падають, та докорінно змінити порядок денний. Війна – справа серйозна, тож говорити про решту загроз може бути цілком не на часі. І головне, що суспільство зрозуміє таку логіку, бо вона проста та стосується кожного. По-друге, паралельно команді президента вдалося «взяти на гачок» загальну передвиборчу ситуацію в Україні. Тепер спектр сценаріїв розвитку подій настільки різноманітний, що з виборами можна моделювати будь-які ситуації.
Зовнішній дипломатичний фронт
Разом із рішенням про запровадження воєнного стану Верховна Рада 298 голосами проголосувала за призначення виборів президента на 31 березня 2018 року. Втім, навіть після ухвалення цього рішення ймовірність перенесення виборів залишається – прогнозувати ворожі наміри ніхто не береться.
Втім, навіть за реальної загрози повномасштабної війни, які нависають над Україною вже понад 4 роки років, раніше це не ставало приводом для перенесення виборів. Звісно, такі рішення не ухвалюються без попередньої підготовки. Наразі, крім внутрішніх гравців, у необхідності перенесення виборів через загрозу війни потрібно буде переконати й увесь світ – особливо західних партнерів із демократичних країн.
Поки зовнішньополітична ситуація для України є сприятливою. Завдання мінімум є цілком реальним для виконання – звернути увагу світу на ситуацію в Азовському морі й переконати запровадити ще більші санкції щодо Росії. Майже всі демократичні країни, які підтримують Україну, засудили застосування сили ВМС Росії проти українських кораблів у Азовському морі.
Пояснюючи світу всю серйозність ситуації, в українському МЗС натякають на секретні дані розвідників, деталі яких не розкриваються. Однак основний зміст оприлюднив міністр зовнішніх справ Павло Клімкін. Зокрема, він повідомив, що в Росії є плани як щодо захоплення Маріуполя та узбережжя Азовського моря, так і подальшого просування вздовж південних областей України аж до невизнаного Придністров’я задля розчленування України.
Цікаво, що попри всі заяви світових лідерів і запровадження воєнного стану в низці прикордонних областей із Росією, Україна поки що не наважилася на офіційне розірвання дипломатичних відносин. Зважаючи на риторику Росії та безпосередні агресивні дії держави-сусідки, цей крок видається найбільш логічним. Але керівництво держави так на нього й не наважилося.
Політична опція воєнного стану
З огляду на те, що воєнний стан запроваджується лише на частині території України, основні права українців не зазнають утисків, вибори поки не переносяться, а дипломатичні відносини з Росією не розірвані, залишається лише припускати, яку саме політичну користь може принести подібні маневри. Звісно, з точки зору оборони та національної безпеки таких питань не виникає – крок абсолютно необхідний і логічний. Втім, режим «напіввоєнного стану» буде незрозумілим для багатьох українців. Адже не можна реагувати на агресію чи готуватися до нападу потенційного ворога лише наполовину.
Наразі в політичному плані противником ідеї запровадження воєнного стану прогнозовано стала фракція «Опозиційного блоку» та інші політики з проросійського табору. Воєнний стан мобілізовує виборців як у таборі Петра Порошенка, так і в таборі тих, хто найбільше говорить «ми за мир», тобто того ж самого Юрія Бойка. А ще близкість такої загрози змушує громадян швидше визначатися зі своєю позицією – багато потенційних виборців решти кандидатів у президенти, які сумнівалися, кого саме обрати, зроблять свій вибір на користь позиції переконливіших аргументів.
Непереливки в найближчі місяці буде й іншим до цього часу рейтинговим кандидатам – Юлії Тимошенко та потенційним висуванцям, «новим обличчям» Володимиру Зеленському та Святославу Вакарчуку. Останніх, з огляду на відсутність досвіду в політиці, взагалі не сприйматимуть серйозно в ситуації потенційних загроз, з якими зітикнулася Україна. А Юлії Тимошенко доведеться продемонструвати винахідливість, щоб «переважити» в інформаційному просторі всі заяви та дії чинного президента, новин від якого відтепер усі чекатимуть із додатковою непідробною увагою. Решта кандидатів узагалі «губляться» на тлі підняття ставок, які запропонував Петро Порошенко, запроваджуючи воєнний стан.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»