Запровадження воєнного стану водночас створює чудове підґрунтя для двох взаємовиключних процесів. Ідеться про стрімке поширення фейків та паніки серед населення, а з іншого боку, передумов для створення максимально контрольованого інформаційного порядку денного.
І до одного, і до іншого процесу ані українці, ані влада виявилися не готовими. Здавалося б, під час воєнного стану мали би бути описані чіткі інструкції, як діяти в тій чи іншій ситуації, відповідаючи на інформаційні загрози. Натомість у соцмережах поширюється дезінформація, яка поволі впливає на настрої громадян.
Першою жертвою ситуативних панічних настроїв українців стала національна валюта. Курс гривні почав втрачати позиції вже наступного дня після того, як в Україні заговорили про можливість запровадження воєнного стану. Втім, серйозного ажіотажу поки що не спостерігається: курс гривні коливається в коридорі 28,10-28,20 гривні за долар, а об’єктивних факторів для подальшого стрімкого знецінення гривні поки немає. Ситуацією з «розігріванням» курсу нацвалюти скористаються спекулянти, повідомили в Нацбанку.
Хто й для чого використовує чутки, як на них реагують українці та яких наслідків чекати?
Панічні припадки
Наразі найбільше чуток з приводу воєнного стану поширюється саме в соціальних мережах та за допомогою різноманітних месенджерів. Джерело атак – мешканці та користувачі інтернету в 10 областях України, в яких оголосили воєнний стан.
Найчастіше для інформаційних атак із метою поширення паніки використовують 5 основних тематичних напрямків – імовірність зростання цін, дефіциту товарів, безладів та мародерства, доступу до майна та житла громадян, питання з мобілізацією.
Всі ці ймовірні небезпеки були спростовані як центральною, так і регіональною владою. Втім, у сучасній історії України вже було кілька неконтрольованих «панічних припадків».
Усі вони припадають на середину 2000-х років. Вперше серйозна паніка наздогнала українців у 2009-му році в зв’язку з поширенням інформації про так звану «епідемію свинячого грипу». Тоді в аптеках українці масово скуповували пов’язки на обличчя та різноманітні ліки. Особливо популярними були начебто найефективніші ліки «Таміфлю», які швидко стали дефіцитом й придбати які можна було за шалені гроші на «чорному ринку».
У 2010 році українці почали масово скуповувати гречку – крупа стрімко подорожчала на тлі новин про її дефіцит. Логіка «панічних атак» переслідує українців і під час будь-яких негативних новин про вітчизняну економіку – на цьому тлі громадяни починають масово скуповувати валюту, що ще більше розігріває настрої спекулянтів.
Наразі слід відзначити, що крім поодиноких випадків, суттєвих ознак паніки не спостерігається. Вочевидь, черговий інформаційний фейк російської пропаганди про брак кухонної солі виглядає для наших громадян занадто неправдоподібним.
Теорія поширення чуток
Чутки як політична технологія можуть використовуватися з різною метою. Перш за все це один із найбільш ефективних каналів передачі інформації. Але якість цих самих фейків – окреме питання, що потребує ретельної підготовки.
Наразі інформація, яка останнім часом поширюється в соцмережах для нагнітання паніки, має ознаки інформаційної диверсії. Втім, не знаючи місцевої специфіки, фейки та чутки можуть поширюватися в соцмережах досить ефективно, але навряд чи призведуть до якихось наслідків. Наскільки ефективною буде робота з протидії фейкам, настільки стабільною й керованою буде ситуація під час воєнного стану.
У цьому питанні керівну роль на себе має взяти держава – по-перше, вести постійну роз’яснювальну роботу через офіційні джерела (офіційні сайти, ЗМІ, сторінки в соцмережах), по-друге, це контрдиверсійну діяльність із виявлення та придушення джерел поширення неправдивої інформації. Із цим наразі проблема, адже перед тим, як оголошувати воєнний стан у регіонах, при відповідних органах влади (чи військових частинах) мали би бути створені ефективні команди (центри) з протидії інформаційній війні та поширенню фейків. Громадянам потрібно пояснювати, як правильно аналізувати й шукати потрібну достовірну інформацію, а крім цього, виявляти джерела поширення ворожої пропаганди.
Політичний компонент
Однак більш складною виглядає ситуація, коли фейки мають дуже сприятливе тло, їх поширенню ніхто не протидіє, й узагалі вони можуть мати цілком вітчизняне походження.
Річ у тім, що воєнний стан оголосили в тих областях (окрім Вінницької), де переважають проросійські настрої. Це основний електорат «Опозиційного блоку» й партій на кшталт «За життя» Рабіновича-Медведчука. За 30 днів воєнного стану поширення панічних настроїв може бути використане з політичною метою – щоб схилити на свій бік певну частину громадян.
Досі до проблеми контрпропагади та кібербезпеки на державному рівні не поставилися з усією серйозністю. Адже досі не зрозуміло, до сфери компетенції якого відомства належать профілактика та реагування на такого роду явища. Очевидно, що протидіяти таким викликам мали б одночасно в 4 відомствах: Міністерстві внутрішніх справ, Міносвіти, Міністерстві інформації та СБУ. Для цього варто було б створити спільний координаційний центр. Натомість «кураторів» дедалі частіше виявляють саме небайдужі громадяни, які намагаються попередити таку злочинну діяльність власними зусиллями.
Зараз частина мереж із поширення фейків перебуває й у руках спритних кіберзлочинців, які за гроші зацікавлених сторін можуть спробувати «розхитати» ситуацію, використовуючи саме технологію чуток та запуску паніки.
На жаль, знаходити й знешкоджувати таких злочинців у нас эфективно так і не навчилися. Тому наступні 29 днів воєнного стану можуть стати справжнім випробовуванням для українців, коли легше просто не заходити до своїх профілів у соцмережах і намагатися отримувати потрібну інформацію лише з перевірених офіційних джерел. Схоже, що завдання з інформаційної профілактики, завдяки якій ми мали б підготуватися до такого роду війни, було провалене. І прогнозувати, що стане спусковим гачком для підняття паніки, вкрай складно навіть досвідченим спеціалістам.
Залишається лише сподіватися на здоровий глузд і пильність самих українських громадян.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»