Уже четвертий тиждень Францію лихоманить від вуличних протестів. Приводом для невдоволення французів стало бажання уряду підвищити ціни на пальне. Мотив влади начебто благородний – піклування про екологію.
Втім, подальші події стали справжньою несподіванкою для правлячих політичних сил у Франції. І попри те, що президент Франції Еммануель Макрон пішов на поступки протестувальників, а уряд погодився скасувати підвищення цін на паливо й заморозити ціни на газ та електрику на 2019 рік, французи не заспокоїлися. Протестувальники почали збиратися не лише в Парижі, але й у більшості регіонів країни, та висувати багато інших вимог.
Кульмінацією стало оприлюднення 25 вимог протестувальників до уряду. Серед них є багато пунктів, на які керівництво країни піти навряд чи наважиться, адже тоді Францію можуть охопити ще більші бунти. Так, наприклад, серед вимог є вихід держави з ЄС та відновлення власної валюти, негайний вихід із НАТО, відновлення можливості для проведення місцевих референдумів, заборона ГМО та пестицидів, скасування дорожніх камер і радарів, припинення потоку мігрантів і ще низка масштабних за своєю суттю реформ.
Звісно, така історія примушує замислитися, хто саме стоїть за акціями протесту та яка їх кінцева мета? Адже на перший погляд жодної формальної структури за «жовтими жилетами» немає. Щоправда, французька влада підозрює в причетності до акцій протестів у Парижі лідерку ультраправого Національного об'єднання Марін Ле Пен. Ба більше, за свідченнями французьких спецслужб, без «руки Кремля» також не обійшлося – мовляв, у соцмережі Twitter близько 600 російських користувачів активно поширюють інформацію про вуличні акції протестів у Франції.
Усе це наштовхує на низку неоднозначних висновків. Адже Франція є одним із ключових гравців у житті Європейського Союзу й має суттєву вагу в міжнародних відносинах і в питанні підтримки зовнішньополітичного курсу України.
Страхи Європи
Рейтинги французького президента на тлі тривалих акцій протестів впали до рекордно низьких показників. Навесні 2017 року він у другому турі президентських виборів переміг із підтримкою у 65,8% голосів, тоді як зараз його рейтинг становить уже 25%.
Еммануель Макрон почав швидко відігравати ситуацію в бік задоволення соціального блоку вимог протестувальників. Так, він оголосив надзвичайний економічний стан і вже попередив французів, що виконання бодай частини вимог протестувальників обійдеться бюджету у 8-10 мільярдів євро на рік. Крім того, Макрон уже пообіцяв, що мінімальний розмір оплати праці з 2019 року зросте на 100 євро.
Вочевидь, французькій владі буде нелегко заспокоїти апетити протестувальників, адже їхні вимоги лягли на сприятливий ґрунт. Мітингарів активно підтримують пересічні французи, які й справді вважають діяльність уряду та президента занадто спрямованою на підтримку великих корпорацій та інтересів багатіїв. Натомість славнозвісний лівий спектр політичних сил активно грає на настроях громадян, тому зламати опір протестувальників силою чи дуже незначними поступками не вдасться.
Насправді, наступною державою, яка також може стати на шлях протестів, є Німеччина. Саме там питання мігрантської кризи настільки глибоко в’їлося в суспільне життя пересічних німців, що варто лише знайти привід і рушійну силу й нерви в пересічних громадян можуть таки не витримати. Саме проблеми з мігрантами з інших країн є зараз найбільш болючою темою для уряду Німеччини й дуже сприятливою для опозиційних політичних сил. Таких, як «Альтернатива для Німеччини» – партії, яка здобуває дедалі більше прихильності серед громадян на місцевому рівні та у вересні 2017-го вже отримала чималу фракцію в Бундестазі. Партія вперше пройшла до Бундестагу, отримавши 13% голосів, а це 94 депутати серед 709 від загальної кількості. Слід також і врахувати зміни в партійному керівництві керівної партії ХДС. Ангела Меркель остаточно пішла з посади голови партії, на яку вона була обрана 18 років тому. Її наступницею стала Аннегрет Крамп-Карренбауер.
Загалом, Європу очікують непрості часи. Окрім уряду популістів у Італії та приходу до влади відкритих чи прихованих прихильників ультраправих до влади в кількох країнах Європи (Австрія, Угорщина), в непростій ситуації опинилася Велика Британія. Прем’єр-міністр Тереза Мей ніяк не наважиться провести голосування щодо так званого «Брекзіту». Вона опинилася між двох вогнів – якщо не вдасться домовитися про сприятливі умови для виходу Великої Британії з ЄС, то, скоріш за все, вона втратить посаду.
Неспокійно і в інших країнах Європи. Так, днями масовими акціями протестів закінчилося протистояння місцевих анархістів із поліцією. Тільки в грецькій столиці під час сутичок, які розпочалися ще в четвер після обіду, були затримані 66 осіб, 13 із них заарештували.
Тим часом Словаччина, Чехія, Угорщина та Польща змагаються за українських робітників. Ці країни намагаються покращити своє економічне становище за рахунок працьовитих гастарбайтерів – у першу чергу українців. Поступово збільшуються квоти на офіційне працевлаштування та покращення умов праці.
Фактори Кремля та США
Загалом, ситуація з протестами у Франції ставить у дуже скрутне положення чинного президента Еммануеля Макрона. Крім падіння рейтингів, через протести Франція може суттєво послабити свої позиції в зовнішній політиці. А це і ситуація в Сирії, і позиція щодо України, і чергові неприємності для всього ЄС.
Серед іншого, Макрон втрачає шанси на переобрання на другий термін. Тоді як ідеї ультраправих на чолі з Марін Ле Пен лише набирають прихильників. Якщо вдасться досягти бодай частину із заявлених протестувальниками вимог, то додатковий електоральний ресурс гарантований.
У Франції ультраправі – давні ідеологічні союзники Кремля. Втім, довести бодай якийсь реальний зв’язок вкрай складно. Ймовірно, організувати такі акції протесту ззовні навряд чи під силу навіть таким впливовим спецслужбам, як ФСБ. Скоріш за все, на руку ультраправим зіграли відповідні настрої у французькому суспільстві та низка соціально-економічних проблем, які накопичувалися останні 10-15 років.
У США також незадоволені діяльністю Макрона. Зокрема, критично висловився з приводу причини протестних акцій у Франції президент США Дональд Трамп. Безумовно, він висловився на підтримку виходу США з Паризької угоди щодо клімату й розкритикував її принципи. Таким чином, репутаційні втрати Макрона – бальзам на душу Дональду Трампу та додаткові аргументи на користь його кроків у зовнішній політиці.
Очевидно, є два варіанти розвитку ситуації з протестами у Франції. Якщо ескалація досягне апогею, цілком можливо, що Еммануель Макрон опиниться перед неприємним вибором – піти на дострокові вибори або спробувати вирішити ситуацію за допомогою силового придушення протесту. Обидва варіанти малоймовірні. Але якщо корінь проблем у самому французькому суспільстві, то й компроміс цілком реально знайти. Можливо, цією поступкою буде відставка уряду та врахування низки пропозицій протестувальників.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»