В останні тижні 2018 року однією з головних міжнародних тем стало можливе поглинання Російською Федерацією Білорусі. Кремль активно схиляв президента Білорусі Олександра Лукашенка до тіснішої інтеграції в межах Союзної держави. Натомість Білорусь мала отримати дешеві енергоносії. Підсумок цього шантажу поки невідомий, але якщо план Володимира Путіна щодо фактичної анексії Білорусі пройде, то Україна зіткнеться з новими серйозними викликами для своєї національної безпеки.
У грудні 2018 року президент Білорусі Олександр Лукашенко неодноразово їздив до Москви на переговори зі своїм колегою Володимиром Путіним. Темою переговорів була глибша інтеграція РФ із Білоруссю в межах так званої Союзної держави.
Договір про створення Союзної держави між РФ і Білоруссю був підписаний 8 грудня 1999 року, а 26 січня 2000 року він набув чинності. Ініціатором створення такого союзу був якраз Олександр Лукашенко. В перспективі Союзна держава передбачає уніфікацію законодавства обох країн, формування єдиного парламенту, Кабінету міністрів, запровадження єдиної символіки та валюти. Однак досі інтеграційні процеси тривали ані добре, ані погано. Перелом стався саме в 2018 році в зв'язку з прийдешнім запуском у Росії так званого «податкового маневру».
У чому його суть? Починаючи з 2019 року Росія має намір знизити вивізне мито на нафту, яке не сплачує Білорусь, із 30% до 0%. Досі ці 30% у межах процедури «перерозмитнення» надходили безпосередньо до бюджету Білорусі у вигляді живих грошей. Водночас Білорусь купувала в Росії нафту за зниженими цінами у більших кількостях, аніж їй це було необхідно для внутрішніх потреб. Залишок перероблявся на білоруських нафтопереробних заводах і перепродавався у вигляді палива за кордон. У тому числі й в Україну, яка воює з Росією й має гостру потребу в поставках ПММ.
Такий стан речей не міг влаштувати Володимира Путіна. У найближчі шість років «податковий маневр» міг би коштувати білоруському бюджету у $8-12 недоотриманих мільярдів. Подальша «халява» у вигляді дешевих енергоносіїв могла продовжитися лише за умови прискорення інтеграційних процесів у межах створення Союзної держави, що й стало темою грудневих переговорів між Володимиром Путіним та Олександром Лукашенком. Природно, уніфікація законодавств і створення єдиних органів влади передбачається лише за російським зразком, а це означає «м'яку» анексію Білорусі та усунення Олександра Лукашенка від влади.
Останні переговори між Путіним і Лукашенком відбулися 29 грудня 2018 року. За їх підсумками поки неясно, чи вдалося Путіну зломити опір білоруського президента. Але в кожному разі, Кремль намагатиметься завершити тиху анексію Білорусі, оскільки вона дуже вигідна Володимиру Путіну.
По-перше, тому, що президент Росії зможе пред'явити своєму народові ще одну зовнішньополітичну перемогу, яка, можливо, дозволить йому підняти свій рейтинг до «кримських» показників.
А по-друге, після створення об'єднаної держави й формування нових органів влади одночасно виникне необхідність обрати й нового президента. Це дозволить Володимиру Путіну узурпувати владу ще на два терміни й просидіти на троні до 2030 року або взагалі доти, доки йому дозволить здоров'я.
Ця ситуація створює нові ризики для України, особливо в тому разі, якщо відносини між Києвом і Москвою будуть залишатися, м'яко кажучи, недружніми. Опитані автором патріотично налаштовані громадяни Білорусі вважають, що й на сьогодні Білорусь де-факто вже анексована Росією, а інтеграція в межах Союзу лише оформить ситуацію де-юре. Однак режим Олександра Лукашенка можна вважати скільки завгодно маріонетковим, але досі він не був ворожим для України.
Так, білоруська влада затримувала українських громадян, зокрема журналіста Павла Шаройка. Крім того, білоруська делегація в ООН не підтримувала українські варіанти резолюцій щодо порушення прав людини в анексованому Криму.
Але, з іншого боку, Олександр Лукашенко ще навесні 2014 року твердо пообіцяв, що Білорусь не стане плацдармом для російського вторгнення в Україну й досі слова свого дотримує. Крім того, за останні 5 п'ять років Білорусь та Україна здійснюють досить широке військово-технічне співробітництво. До нашої країни надходить не лише паливо, але й необхідні військам оптичні прилади, а також колісна техніка, зокрема вантажівки МАЗ. А в 2016 році ліцензійне виробництво МАЗів було налагоджене на потужностях корпорації «Богдан».
Якщо ж Білорусь стане Росією, то з щонайменше нейтрального сусіда вона перетвориться на ворога. Сама по собі білоруська армія сильно поступається за чисельністю Збройним силам України й не зможе вторгнутися в Україну. Однак, на думку координатора групи «Інформаційний спротив» Костянтина Машовця, анексія Білорусі дозволить РФ здійснити стратегічне розгортання своїх військ на території Білорусі. А це різко погіршує стратегічне становище України.
«По суті, у військово-стратегічному значенні ми ще до широкомасштабного вторгнення опинимося в напівоточенні. В російському Генштабі досить чітко вирахували, що, по суті, ключем до України є Білорусь ... Її захоплення, аншлюс цілком здатний поставити Україну у військовому значенні майже у безвихідне становище», – вважає Машовець.
Іншими словами, якщо «аншлюс» Білорусі відбудеться, то Україна буде змушена тримати оборону за величезним периметром державного кордону – від Волинської області до Приазов'я. А це разом із фактичною блокадою Росією Азовського моря створює новий серйозний виклик для національної безпеки нашої країни.
Ігор Вєтров, спеціально для «Слова і Діла»