В інформаційній картині останніх днів минулого року й перших нового на тлі постійного святкування томосу та обговорення Зеленського якось загубився глава уряду. І це, між іншим, не так для нього погано, з урахуванням тарифної історії, яка неминуче додасть гостроти у відносини громадян і влади. Лише за зростання цін на газ, яке спричинило підвищення розцінок на гарячу воду та опалення, недоотриманими голосами відповість, і вже досить скоро, президент, навіть якщо комусь це здається несправедливим.
Володимир Гройсман, між тим, спробував вибратися з інформаційного забуття, на першому ж засіданні Кабміну в 2019 році створивши якусь структуру з гарною, закличною назвою Стратегічний комітет. Саме слово «стратегія» викликає зазвичай трепіт, а причетні – глибоку повагу: вони точно вищі за рутину, якою змучені прості смертні, й дивляться далі завтрашнього дня.
До цього в нас було два органи з цим магічним епітетом: неформальна «стратегічна сімка-дев'ятка», залежно від числа учасників, щось на зразок держради при президенті, та Стратегічна група радників із підтримки реформ, яку очолювали Лешек Бальцерович та Іван Міклош. До речі, радників зібрали воєдино навесні 2016 року, коли уряд очолив Гройсман, і це йому в допомогу залучили фахівців, в тому числі зі світовим ім'ям.
Зрозуміло, що в президентській структурі прем'єру за визначенням відведене не перше місце, зате тепер у нього є свій Стратегічний комітет, в якому він беззаперечно головна особа. Завдання комітету: «формування політики та основ урядових рішень у контексті переходу України на трирічне бюджетне планування». Замах гарний. Мовляв, поки ви тут усі зав'язли в кон'юнктурщині – боротьбі за виборця з горизонтом у місяці, хтось же має подумати про майбутнє, і це буде Володимир Борисович, хранитель стабільності, мудрець і стратег. Справа хороша, тільки, як завжди, є багато «але».
По-перше, з цього рішення випливає, що про стратегію та довгострокове планування в уряді реформаторів задумалися лише зараз, у 2019 році, попередні роки якось обходилися, цілком вистачало тактичного чуття. Обходилися, до речі, й без послуг Стратегічної групи радників: відома історія, коли восени 2016 року Лешек Бальцерович із засобів масової інформації дізнався про підняття урядом мінімальної зарплати вдвічі. На зібраному з цього приводу брифінгу польський реформатор зізнався: «Неприємний сюрприз був учора. Я хочу сказати, що ні я, і ніхто з міжнародних організацій не знали про це, що буде збільшення на 100% мінімальної зарплати. Що ще важливіше, ми не мали можливості ознайомитися з калькуляцією, на яку спирається це рішення». Перед цим був схожий сюрприз, коли в радників ніхто не спитав думки щодо продовження мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення. На таке ставлення до себе Бальцерович відреагував відмовою продовжувати контракт з Україною, зараз групу очолює один Міклош. Не схоже, що його турбують частіше.
Виникає законне питання: а що це були за дивовижні реформи, про які нам розповідають, без стратегії?
По-друге, за словами прем'єра, до нового Стратегічного комітету увійдуть усі члени Кабінету. Виходить, Стратегічний комітет – це ніщо інше, як засідання того ж уряду, тільки з довгостроковим плануванням у порядку денному? А до чого тоді взагалі цей трюк? Відомо, що важливі рішення Володимир Гройсман ухвалює у вузькому колі наближених людей, а на загальних засіданнях Кабінету відбувається лише їх формальне затвердження, дискусій начальство не любить. Виникає інше резонне запитання: а які можливі реформи без дискусії?
І відразу третє питання: як можливі реформи, якщо не існує команди реформаторів, однодумців, які в постійних суперечках між собою й за участю залучених фахівців і радників прокладають шлях уперед, здійснюють ті самі якісні, незворотні зміни в ближній, середньостроковій і довгостроковій перспективі? Ви можете назвати того чи тих, хто уособлює українські реформи, їхній мозок? Тому й не можете, що назвати нікого.
Відповідь на всі питання одна: так немає жодних реформ, Україна керується в режимі ЖЕКу, коли всі зусилля йдуть на підтримку інфраструктури в сякому-такому порядку, не більше. Безумовно, це також дуже непроста справа в нашому занедбаному господарстві, й тут Володимир Гройсман кращий за багатьох інших. І яка стратегія в ЖЕКу, бога побійтеся. А для більшого потрібні люди іншого масштабу.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».