Реєстрація кандидатів у президенти триватиме ще два з половиною тижні в режимі нон-стоп. Щодня ЦВК реєструє щонайменше 1-2 потенційних претендентів на посаду президента. Звісно, пік подачі документів на реєстрацію ще не прийшов – наразі на сайті Центрвиборчкому є імена лише 8 кандидатів на найвищу посаду в країні.
Втім, реальну виборчу кампанію ведуть набагато більше політиків. Політологи вже підрахували, що цього року кількість учасників виборчих перегонів на посаду глави держави впевнено досягне позначки в 50 кандидатів.
Це абсолютний рекорд за всі роки незалежності. У 1991 році кандидатів було лише 6, у 1994-му – 7, у 1999-му – 13. У президентських виборах у 2004 році брали участь 24 кандидати, в 2010-му – 18, у 2014-му – 21 кандидат.
Тож чому цього року кандидатів буде принаймні вдвічі більше? Чому так відбувається та до яких наслідків призведе?
Кількість має значення
Нинішня передвиборча президентська кампанія й справді унікальна. Річ у тім, що зазвичай фаворитів перегонів можна визначити ще за півроку до проведення самих виборів. В такому разі саме двоє чи троє кандидатів із найвищими рейтингами змагаються за прихильність виборців.
У разі «класичної» виборчої кампанії вже за 6-8 місяців до дня голосування штаби фаворитів перегонів починають працювати за різними схемами розширення електоральної бази. Дехто обирає шлях поїздок регіонами, масового засилля зовнішньої реклами та появи в ЗМІ, інші шукають компромат на конкурентів, а інколи в такій роботі успіх визначають так звані «польовики», які створюють справжню потужну мережу прихильників того чи іншого кандидата. Звісно, створення таких мереж має подвійну мету – агітаційну (в тому числі методи прямого й непрямого підкупу громадян) та захист результатів виборів, коли на конкретного кандидата на кожній виборчій дільниці працює навіть не один, а кілька спостерігачів.
У 2019 році ми спостерігаємо зовсім іншу картину. Кандидати-фаворити не можуть розпочати «класичний» етап підготовки до виборів – їм цього не дають зробити їхні рейтинги та маленька «електоральна дистанція» один від одного. Те, що вибори відбудуться в 2 тури, стало зрозуміло ще в другій половині 2017 року. Тоді як нинішньому фавориту рейтингових замірів Юлії Тимошенко навіть зараз «дихають у спину» одразу 3 потенційних конкуренти. І хоча в лідерки партії «Батьківщина» наразі найвищі шанси потрапити до другого туру, стовідсоткової впевненості в її виграші в другому турі немає.
Ще один фактор, який сприяє появі величезної кількості альтернативних кандидатів, – високі антирейтинги всіх чинних політиків із високою впізнаваністю. Українці підсвідомо бажають бачити політиків, які ще не були у владі, й пов’язують із ними надії щодо позитивніших змін у державі. Саме з цим пов’язаний успіх шоумена Володимира Зеленського. Пересічні українці бажають швидких змін, але не надто заглиблюються в суть виборчих програм своїх фаворитів і способів досягнення політиками поставлених цілей.
Саме з двома вищеперерахованими факторами й пов’язаний бум появи великої кількості технічних кандидатів. Адже вони мають «відтягувати» голоси рейтингових конкурентів, але що робити, якщо їх не 1-2, а 4-5? Таким чином, приблизно втричі збільшилася й кількість технічних кандидатів – замість 10-12 їх буде близько 30!
Технологічне дежавю
Поява так званих «сполерів» у рейтингових кандидатів – спроба змоделювати вибори, коли власні електоральні можливості вже вичерпані.
Тому поява технічного кандидата не завжди тягне за собою гучну критику в бік конкурента. Інколи «спойлер» може проводити цілком цивілізовану виборчу кампанію, розуміючи, що навряд чи отримає навіть 2% голосів виборців. Але якщо таких «засланих козачків» уже 3-4, то вони можуть значно змінити розклад сил на користь того чи іншого кандидата-фаворита.
«Розмиваючи» електоральне поле, технічні кандидати кристалізують найбільш стійкий електорат кожного з фаворитів перегонів. А значить, правильно підібрані «спойлери» в сукупності можуть відібрати критичну масу голосів виборців, необхідну для впевненішої перемоги когось із фаворитів. Особливо гострою боротьба буде за вихід до другого туру виборів, адже умовна «дистанція» в рейтингах кандидатів на друге місце дуже мала. І будь-які 0,5 чи 1% голосів виборців, які відтягне на себе технічний кандидата, можуть бути на вагу золота.
Тим паче, що капіталовкладення в технічного кандидата можуть бути цілком виправданими, адже такий політик не веде повноцінної виборчої кампанії, а радше діє як медійний персонаж. Тож в українських реаліях умовних 5-10 мільйонів доларів може вистачити, щоб створити серйозні проблеми своїм конкурентам у виборчих перегонах.
Торпеди запущені
Дуже часто визначити технічного кандидата можна не лише за схожістю його програми та месиджів з одним із фаворитів перегонів, але й за риторикою. Як правило, технічних кандидатів ще називають «медійними торпедами» – політики, які будують свою кампанію на критиці когось із кандидатів-фаворитів.
Мета – посіяти сумнів у головах виборців. Особливо й тих, хто ще сумнівається в своїх вподобаннях.
Ще одна роль, яку виконуватимуть технічні кандидати, пов’язана з процесом підрахунку голосів. Річ у тім, що реєструючись на участь у виборах, усі кандидати отримують рівні права та виборчі можливості. Кандидатам-фаворитам потрібно подбати не лише про власних представників у виборчих комісіях, але й заручитися допомогою потенційних «союзників». Роль яких і виконує команда членів комісії та спостерігачів від технічного кандидата.
Технічні кандидати та їхні команди допомагають рейтинговим кандидатам краще захистити результати виборів. А інколи – закрити очі й на відверті порушення.
Звісно, допомагаючи рейтинговим кандидатам досягти своєї мети, всі ці «спойлери», «торпеди» та просто технічні кандидати переслідують власні цілі, часто поєднуючи приємне з корисним. Дехто хоче банально заробити грошей, інші – йдуть на такі дії заради майбутніх посад, хтось намагається таким чином підвищити свою впізнаваність напередодні парламентських виборів.
Втім, оцінити реальний успіх технології висування технічних кандидатів – непросте завдання. Всі капіталовкладення та організаційна підготовка можуть бути марними, якщо конкуренти виявляться спритнішими й зможуть лише технологічно лише однією дією нейтралізувати плани технічного кандидата вплинути на підсумки виборчої кампанії.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»