Наявність адміністративного ресурсу традиційно вважається вагомою перевагою інкумбента – кандидата, який переобирається на обійману посаду. Як не обмежуй ці можливості особи, наділеної владою, влада випирає звідусіль. А вже якщо не обмежувати... Ось тільки не завжди це дає фору, іноді зовсім навіть навпаки.
У певному сенсі адмінресурс платить головному своєму розпоряднику за рахунками за звітний період ще раніше, ніж це роблять виборці. Вдалося створити ефективний державний механізм – отримай бонуси у вигляді грамотно організованої, охайної та зовні стриманої підтримки місцевої й державної бюрократії. Пішов на поводу в ледачого й корумпованого чиновництва, будь готовим до того, що вірні кадри сто разів протягом кампанії виставлять тебе дурнем, демонструючи рабське завзяття, а в підсумку взагалі зіллються конкурентам за невелику копійку. Кого тут звинувачувати керівнику проекту?
Петро Порошенко може скільки завгодно ставити собі в заслугу успіхи в становленні єдиної помісної церкви України, але в частині державного будівництва йому похвалитися нічим, претензії громадян до держави та окремих її інституцій величезні, довіра взагалі відсутня. Парадоксально, в цій ситуації, справедливо не покладаючись на масову суспільну підтримку, президент мимоволі робить ставку на той самий адміністративний ресурс, який здатен лише додатково нашкодити.
Історія з томосом в цьому сенсі дуже показова. Як відомо, з трьох відомих випробувань мідні труби є найбільшої проблемою. Вогонь і вода мобілізують, а слава розслабляє. Загальновизнаний успіх робить вразливішим, у той час як здається, ніби прийшов час безтурботно пожинати заслужені плоди. Але ця тонка обставина може бути схоплена й врахована в роботі органами, здатними вловлювати тонкощі. Тупа ж державна машина бере під козирок і починає вичавлювати з реальної, рідкісної й тим ціннішої перемоги всі соки, нескінченно тицяючи нею в ніс виборцям і викликаючи неабияке роздратування навіть у щирих прихильників Петра Олексійовича та вірних парафіян.
Тут би варто президенту поспівчувати, наскільки дурні та некреативні його підлеглі й радники, які знищують, по суті, заслуги Порошенка, будучи не в змозі зробити з них електоральну цукерку. Але президент не лише споживач державних послуг і жертва адміністративного ресурсу, він і є адміністративний ресурс, не кажучи про те, що він свій найголовніший радник. Це Петро Порошенко вирішив, що його виборча кампанія відбуватиметься саме так, із непомірним акцентом на томосі, ставкою на місцевих кримінальних царьків і нібито вірних людей в електоральних комісіях. Цю неїстівну страву ще рясно заллють – уже заливають – патріотичною патокою, щоб перебити смак і запах, а насправді лише підкреслюючи їх.
Громадянам інколи складно робити висновки про державну політику, але оцінити виборчу кампанію кандидата вони цілком здатні. А кампанія – відмінний спосіб зрозуміти, як претендент керуватиме або вже керує державою. Порошенко керує ось так.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».