Завжди хотілося дізнатися, чи має Давос такий же священний статус в інших країнах, як до нього ставляться в Україні. Участь у роботі Всесвітнього економічного форуму в нас прирівнюється ледь не до відвідування Олімпу. Хоч трохи долучитися до обговорення світових проблем у колі найбагатших і найуспішніших, немов має якийсь магічний ефект: раптом від щасливчиків трохи удачі й лузерам перепаде?
Перед виборами доторкнутися до місця сили вирішили троє кандидатів із числа провідних претендентів на перемогу: Порошенко, Тимошенко та Гриценко. Шкода, не поїхав Зеленський, це б внесло хоч якусь інтригу, тому що Петро Олексійович і Юлія Володимирівна звично відпрацювали в режимі старих коней: борозни не зіпсували, але й глибоко рити не стали. Гриценко, як завжди, самопрезентацію провалив, підтвердивши статус майстра невиразності та могильника шансів. Втім, хизуватися не було перед ким. За показністю цей форум помітно просів, адже не з'явилися з різних причин ані Дональд Трамп, ані Сі Цзиньпін, ані Тереза Мей, ані Еммануель Макрон, а Ангела Меркель заскочила буквально на хвилинку.
Петро Порошенко, проте, виконав якийсь необхідний президентський мінімум, зустрівшись з іншими важливими людьми й навіть урвав дорогоцінний час Меркель. Однак найбільш обговорюваними подіями стала безглузда поведінка маргінального кандидата в президенти Ігоря Шевченка та спроба організаторів посадити на «українському сніданку» за один стіл рака, лебедя та щуку – власне президента, Юлію Тимошенко та Анатолія Гриценка. Порошенко зірвав цю підступну провокацію, відмовившись не лише сідати за цей стіл, але навіть підходити до нього, хоча інші столи, вітаючись, обійшов. Петру Олексійовичу все ще важливо демонструвати, що він іншим претендентам не рівня. Юлія Володимирівна помстилася, взявшись під час президентського виступу демонстративно наминати йогурт.
Але Давосу-2019 в українській історії судилося залишитися заходом, на якому претендент на президентську посаду в Україні спробував набрати якомога більше дармових лижних шапочок і навіть зчепився з цього приводу з місцевим охоронцем. Те, що Шевченко є претендентом лише номінально й використовує вибори чи то як спробу знайти дружину, чи то просто розважитися, щоб спогади залишилися на все життя, це справа десята й наша внутрішньоукраїнська. Головне ж, що Україна одну руку простягає за інвестиціями, розповідаючи, які ми сексі й що нас всі хочуть, іншою намагається щось поцупити й дуже пишається, якщо поцупити виходить: Ігор Шевченко на весь світ, у Фейсбуці, похвалився своїми трофеями. Втім, навряд чи для наших зовнішніх партнерів є новиною, що українська еліта переважно представлена дрібними жлобами.
Фраза про те, що всі хочуть сексуальну України, належить Володимиру Кличку, який намагався таким дивним чином пояснити інвесторам у Давосі, що від них і так відбою немає. Брат свого брата, м'яко кажучи, сильно прикрасив ситуацію, незрозуміло навіщо. Братам узагалі в Давосі добре, краще за інших, вони ж там у першу чергу в статусі світових зірок, яких дійсно «всі хочуть», а лише потім представники України, яку хочуть помітно менше. І в ситуаціях, де Порошенко відморожувався, Віталій легко сідав до Гриценка чи спілкувався з Тимошенко.
А взагалі в Давосі одне погано: їм усім доведеться повертатися додому. Хіба що Володя Кличко поїде в іншому напрямку. Йому що, він сексі.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA