У ці дні в Україні відзначаються четверті роковини драматичних подій зими 2015 року – завершення оборони Донецького аеропорту та битви під Дебальцевим. Результатом цих подій стало укладення «Мінська-2» та перехід війни в позиційну фазу, яка триває досі.
Бої за Донецький аеропорт і бій під Дебальцевим узимку 2015 року стали продовженням бойових операцій літа 2014 року. Потрапивши в серпні 2014 року на територію України, підрозділи російської регулярної армії вберегли підконтрольні РФ «республіки» «ДНР» та «ЛНР» від військового розгрому. Відступивши, ЗСУ зберегли за собою позиції в Донецькому аеропорту й, що найголовніше, продовжували контролювати Дебальцеве – важливий стратегічний пункт у цьому регіоні.
Позиції української армії під Дебальцевим нагадували великий виступ, що вклинився в оборону бойовиків між Алчевськом і Горлівкою. Використовуючи цей виступ, ЗСУ могли б спробувати або відрізати «ДНР» і «ЛНР» один від одного, або обійти Донецьк, взявши це місто в «кліщі». Водночас дебальцевський виступ, що оборонявся українськими військами, був вразливим із флангів і дозволяв російським військам та підконтрольним їм бойовикам зробити операцію з оточення українського угруповання.
На думку Генерального штабу ЗС України, оточення та розгром українських частин під Дебальцевим створили б величезну пробоїну в обороні на всьому фронті. Це дозволило б противнику вийти на межі Харківської області й уже з позиції сили диктувати вищому військово-політичному керівництву нашої країни умови завершення війни на Донбасі.
Паралельно з обороною під Дебальцевим розгортався заключний акт боїв у Донецькому аеропорті. Оборона ДАП розпочалася 26 травня 2014 року, коли бойовики вперше спробували захопити об'єкт, що оборонявся тоді підрозділами 3-го кіровоградського полку спецпризначення ВСУ, а також зенітниками з 25-ї бригади – загалом, близько 80 осіб. Проти них зібрався загін бойовиків чисельністю до 120 осіб, що складався з найманців, які встигли повоювати в Афганістані, Придністров'ї, Нагірному Карабасі, а також у двох чеченських війнах.
Операцію спланував колишній командир донецької «Альфи» Олександр Ходаковський, що згодом перейшов на бік «ДНР». Перша атака на ДАП 26 травня закінчилася чутливою поразкою бойовиків – українські бійці викликали на допомогу авіацію й утримали об'єкт, завдавши нападникам великої шкоди. Після цього ДАП надовго зник зі зведень, щоб знову з'явитися там восени та взимку того ж року. Протягом декількох місяців українські бійці відбивали атаки на аеропорт, які йшли одна за одною із застосуванням танків та артилерії.
Героїчна оборона аеропорту тривала 242 дні й завершилася 22 січня 2015 року, коли останні захисники, що отримали за свою стійкість назву «кіборги», пішли з будівлі нового терміналу ДАП. Ця споруда, яка будувалася з нагоди проведення Євро-2012, зовсім не призначалася для довготривалої оборони. Наприкінці січня 2015 року вона було практично знищена артилерійським і танковим вогнем. До того ж бойовики зуміли підірвати опори нового терміналу. Уламки впали на українських бійців, завдавши їм значних втрат.
Оборона ДАП мала радше морально-психологічне значення. Відступивши з аеропорту, українські війська зберегли головні позиції на околиці Донецька, завдяки яким бойовики, що окупували місто, досі не можуть почуватися в безпеці.
Серйозне військове значення, як уже було сказано вище, мала оборона Дебальцевого. За даними Генштабу ЗСУ, чисельність українського угруповання в цьому районі становила 4 тисячі 700 бійців ВСУ й близько 500 військовослужбовців Нацгвардії. Їм протистояли понад 10 тисяч бойовиків, найманців і військовослужбовців регулярних частин ЗС РФ. Противник мав перевагу також і в озброєнні – танках, ствольній і реактивній артилерії – в середньому в півтора-два рази.
Спротив українських військ був дуже наполегливим. Одним із найяскравіших епізодів Дебальцевської епопеї є знаменитий бій біля опорного пункту «Валера». Його боронили бійці ЗСУ зі 128-ї гірсько-піхотної бригади, 17-ї окремої танкової бригади, а також розвідники. Цей бій отримав назву «Сталінград під Санжарівкою». На опорний пункт увірвалися три танки так званого «батальйону «Август» із «ЛНР». Під гусениці Т-72 потрапили троє українських бійців. Ще двоє хлопців отримали важкі травми. Але врешті-решт усі три танки були спалені з гранатометів, а їхні екіпажі майже в повному складі знищені. Ще два ворожі танки та БТР, що наступали на «Валеру», були змушені повернути назад.
Проте чисельна перевага противника поступово позначалася на користь захисників. Ключовим епізодом битви стало захоплення противником населеного пункту Логвинове 9 лютого. Таким чином, бойовики взяли під контроль єдину дорогу, що сполучала Дебальцевську «кишеню» з «великою землею». Ця ситуація мала назву «оперативне оточення», коли фізично «кільця» ще немає, але основні шляхи, якими можна перекидати підкріплення та евакуювати поранених, уже блоковані.
Майже одночасно почалися переговори в Мінську, які мали реалізувати політичну частину сценарію – змусити Україну перед загрозою повного знищення Дебальцевського угруповання, погодитися на вигідні для РФ умови досягнення миру на Донбасі. Результат цієї епопеї відомий: 12 лютого були укладені так звані другі Мінські угоди, умови яких у частині повного припинення вогню не дотримуються досі. Відповідно, не можуть бути дотримані й інші пункти цих угод, що передбачають, серед іншого, невигідну для України широку автономію нині окупованих районів Донбасу зі збереженням на них російського політичного впливу.
Військові підсумки також відомі – частини ЗСУ відійшли з-під Дебальцевого й зайняли нові позиції, що отримали назву Світлодарська дуга. Ця «дуга» досі є ареною запеклих позиційних боїв. Українською стороною заявляється, що за підсумками Дебальцевської битви українські війська втратили 110 людей убитими, втрати ж противника у 8 разів вищі.
Загалом, результати боїв під Дебальцевим можна оцінювати по-різному. З одного боку, якщо стрілки ворожого наступу дійсно були націлені на Харківську область, то зрив цих планів можна вважати важливим оборонним успіхом української армії. Відтоді війна перейшла в позиційну стадію й ворог уже не намагався наступати.
З іншого боку, всіх цих втрат можна було б уникнути, якби командування, не маючи планів наступати, саме віддало б наказ піти з-під Дебальцевого. Адже позиції в районі цього міста були хорошими для наступу, але в оборонних боях вони перетворювалися на пастку. Схожої думки дотримується й відомий волонтер Юрій Касьянов, який часто критикує чинну владу. «Ці виступи, клини в обороні противника залишилися після наступальних операцій липня-серпня 2014 року. За всіма канонами військової науки їх потрібно було або відразу залишати, займаючи більш вигідні позиції для оборони, або всіма силами зміцнювати й розширювати утримувані плацдарми, знижуючи тим самим ризики оточення й вогневого ураження», – написав Касьянов у своєму Facebook.
Іншими словами, противник просто «зрізав» Дебальцевський «виступ», як це досить часто бувало в історії інших битв. Безперечно, втрата територій, незважаючи на героїзм наших воїнів, це головний негативний результат, який залишає багато запитань щодо готовності українського командування до зимової кампанії 2015 року.
Ігор Вєтров, спціально для «Слова і Діла»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA