Тривожно за життя й здоров'я Владислава Мангера. Підозрюваний у справі про найстрашніший і резонансний замах останніх років опинився на волі під заставу в два з половиною мільйони гривень – майже стільки, скільки потрібно було для реєстрації кандидатом у президенти. Рішення суду не ховати голову Херсонської облради за ґрати може мати фатальні наслідки. Створюється ж враження, що всі перестали чогось і когось боятися.
За херсонської історією давно стежить не лише країна, ім'я Гандзюк добре відоме і в Європі. Це нітрохи не завадило судді ухвалити те рішення, яке було ухвалене. При цьому журналісти з'ясували, що Мангер підозрюється в ще одному злочині – замовленні нападу на журналіста Сергія Нікітенка, тільки цій підозрі з незрозумілих причин не дали ходу. Тим часом голова облради в своїх свідченнях суду заявив про можливу причетність до вбивства Каті Гандзюк цілого генерала СБУ Данила Доценка, який нині керує Департаментом захисту національної державності.
Навіщо він це зробив, можна лише здогадуватися: може, й про людське око, може, для якоїсь страховки, в тому вигляді, як він розуміє страховку. Але очевидно, що Мангеру відомо багато. Велике питання, чи стануть ці багато хто чекати, чи захоче підозрюваний про них розповісти, чи ні. А комусь може бути цікавим і просто усунення такої фігури заради більшого скандалу в напруженій передвиборчій ситуації. Не завжди свобода корисна для здоров'я, але ось Шевченківський суд вирішив ризикнути.
Окружний адміністративний суд Києва не став ризикувати й своє власне рішення про заборону Уляні Супрун виконувати обов'язки міністра охорони здоров'я скасував. На відміну від суду, де ухвалювалося рішення про запобіжний захід Владиславу Мангеру, підтримати Супрун прийшло багато відомих і статусних людей. «Батьківщина» залишила свого вчорашнього однопартійця розбиратися самого зі своїми гріхами, хоча Юлія Тимошенко й заявила, що має місце політична провокація проти її партії: вибори.
Тим часом суди в контексті виборів нагадали всім, здавалося б, очевидну річ, про яку забувають, як про річ, що лежить на найвиднішому місці. І Петро Порошенко, і Юлія Тимошенко є лідерами великих політичних сил, які тільки й існують, тому що існують Порошенко та Тимошенко. Коли потрібно показати позицію лідера, але йому або їй самим з якихось причин це робити недоречно, це можуть зробити вірні партійні соратники.
Справді, неодноразово й із різних приводів говорилося й говориться, що в президента Порошенка немає повноважень ухвалювати рішення з різних актуальних проблем. Якщо навіть залишити за дужками загальну, неодноразову підтверджену переконаність, що вплив Петра Олексійовича простягається набагато далі його формальних повноважень, у нього завжди є БПП і, зрештою, «Солідарність», щоб висловити не лише підтримку своєму неформальному лідеру, але й гнівно затаврувати якийсь державний непорядок.
Обурений, наприклад, президент тим, як відбувається відбір кандидатів до Верховного суду України членами Вищою кваліфікаційною комісією суддів, так і пролазять, всупереч рекомендаціям Громадської ради доброчесності, всілякі сумнівні особи. Фактично, робиться все, щоб поховати судову реформу й щоб рішення, на зразок того, що ухвалювалося щодо Мангера, або першого рішення щодо Уляни Супрун, залишалися нормою судочинства. Але главі держави втручатися незручно: гілка влади геть інша, не може собі дозволити такі речі гарант Конституції. І тоді він просить своїх партійних товаришів: допоможіть, друзі, врятуємо Україну! І ось уже ми бачимо багатотисячний мітинг БПП під будівлею, де відбувається відбір суддівської еліти. Майорять партійні прапори, захриплі голоси активістів таврують нерозбірливість членів комісії й вимагають відібрати до Верховного суду людей виняткової чесності й порядності.
Але ні, нічого такого не відбувається й не відбувалося, і це ще одна з причин, через які в Петра Олексійовича та Юлії Володимирівни виникли деякі складнощі з попаданням до другого туру. З цієї, в тому числі, причини, більшості українців незатишно в своїй країні, й вони говорять, що тут потрібно щось змінювати або їхати подалі. Наші політики, як не дивно, насправді дуже не довіряють власне політиці, навіть якщо це стосується своїх політичних сил. Просто тому що вони, як Мангер, добре знають, як це влаштовано насправді й за скільки.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA