Дострокові вибори до парламенту у 2014 році на хвилі патріотизму, наслідків війни на Донбасі, анексії Криму та Революції Гідності стали знаковими в питанні оновлення депутатського корпусу Верховної ради 8-го скликання.
56% народних депутатів до жовтня 2014-го не обиралися раніше до Верховної ради. Начебто запит суспільства був почутий і виконаний. Та навіть такий значний відсоток «нових облич» у парламенті не зміг докорінно переламати ситуацію на користь більш рішучих та ефективних реформ.
Обрання президентом шоумена Володимира Зеленського – яскравий приклад девальвації довіри суспільства до будь-яких політиків. Навіть тих, хто нею став займатися на хвилі революційних змін у 2013-2014 роках. Наразі запит українців ще вищий. Його базовий критерій «Ні старим політикам, дайте дорогу новим». Тобто тим, хто ще досі не брав участі в політиці, але є авторитетом чи має значущі досягнення в певній галузі.
Тренд на нові обличчя та появу цілих команд тих, хто досі не брав участі в політиці, набирає обертів. Деяким партійним структурам, створеним на цій хвилі, вдалося непогано розбудувати осередки й навіть спробувати власні сили на виборах до новосформованих органів територіальних громад. Інші нові партії відверто використовують молодь і «нові обличчя» з метою проходження до парламенту. Однак часто можуть завуальовано отримувати фінансування з невідомих джерел, що має ознаки чергового партійного проекту з метою отримання політичних дивідендів у новому скликанні парламенту.
Хто з цих політичних партій має шанси позмагатися за проходження до нової Ради? А хто поки вдовольниться досягненням позначки в 2% на виборах і гарантовано отримуватиме на свою розбудову кошти з держбюджету згідно із законодавством про державне фінансування партій?
Шанс позмагатися зі «слугами народу»
Основним конкурентом на парламентських виборах як для всіх «нових» партій, так і вже досвідчених політичних сил стане проект, що здобуватиме рейтинги під брендом Володимира Зеленського – «Слуга народу». Поки цій політичній силі прогнозують найвищі результати на дочасних виборах – близько 44% респондентів у соціологічних опитуваннях.
Тож «Слуга народу» зможе розраховувати приблизно на 90-100 місць за пропорційною системою й не виключено, що матиме й значне представництво серед «мажоритарників». У разі збереження 5% виборчого бар’єра, подолати який зможуть лише 6-7 партій, абсолютно різних за своїми цінностями, створити коаліцію без «Слуги народу» буде неможливо.
Суттєво «відкусити» шмат електорального пирога від політсили Зеленського й одразу від кількох уже досвідчених політичних гравців зможе новостворена партія «Голос» на чолі зі Святославом Вакарчуком. Лише за тиждень після свого створення ця політична сила вже претендує на подолання позначки в 4%, а заява про формування списків без участі в них народних депутатів, які вже були в парламенті, однозначно, вдалий старт для формування довіри виборця. Головна проблема «Голосу» – нестача часу для достатньо потужної розкрутки власного бренду та нарощування рейтингів. Та навіть за таких жорстких умов партія може здобути близько 10-12% голосів виборців.
Ще одним реальним шансом позмагатися з політичним проектом Зеленського може скористатися партія «Сила і честь» Ігоря Смешка. Щоправда, хто увійде до виборчого списку, крім самого Смешка, залишається інтригою. Поки в середовищі політологів лунають досить неоднозначні прізвища, які хоч і не всі були народними депутатами, проте навряд чи можуть вважатися новими обличчями в політиці.
Амбіційні плани
Повністю перебудувати свою роботу з виборцями планують у політичній силі БПП, яка віднедавна перейменувалася на «Європейську солідарність». Антирейтинг екс-глави держави Петра Пеорошенка поки залишається тим якорем, який не дозволяє рейтингам цієї політичної сили набрати політичної ваги.
Саме тому в «Європейській солідарності» вирішили дати шанс на оновлення й активно шукають молодих політиків, активістів, волонтерів, щоб наповнити ними списки. Цікаво те, що незважаючи на неоднозначність своєї персони, керівником виборчого штабу партії залишиться також молодий політик – Сергій Березенко. А такі «сірі кардинали» епохи Петра Порошенка, як перший заступник голови фракції БПП Ігор Кононенко, нардеп Олександр Грановський, пообіцяли не йти в списку цієї партії на вибори або взагалі залишили лави БПП.
Наразі «Європейська солідарність» оголосили своєрідний праймеріз на «нові обличчя» на основі громадської ініціативи «Солідарна справа громад». Також у партії оголосили про можливість створення молодіжного крила, яке може очолити авторитетний політик. Поки називають декілька кандидатур, серед яких найбільш імовірними є народний депутат Олексій Мушак (запам’ятався лібертаріанськими ініціативами, зокрема про створення ринку землі, легалізацію медичної марихуани та активне впровадження ІТ-технології в усі можливі державні сервіси), екс-заступник глави Адміністрації президента Ростислав Павленко й навіть журналіст Віталій Гайдукевич. Та навіть у разі суттєвого оновлення партія поки може сподіватися на 9-10% голосів виборців.
Оригінальне позиціонування в соцмережах веде партія «Демократична сокира», яку експерти так само часто пов’язують із діяльністю Банкової часів Петра Порошенка. Партія випрацьовує оригінальні ідеї й залучає до своєї активності креативну молодь, яка часто проводить час у соцмережах. Вочевидь, це також відповідь на суспільний запит серед молодого покоління 20-25+, який намагаються використати в передвиборчих інформаційних війнах.
Досить суттєво за останні роки покращила свої позиція партія «Сила людей». Навіть скандал зі зняттям із президентської кампанії кандидата від партії Дмитра Гнапа не затьмарив загалом позитивного іміджу цієї молодої політичної сили. Втім, слід визнати, що із впізнаваністю в СЛ усе дуже погано, а тому найбільш очікуваним результатом, на який можуть сподіватися в цій партії, буде взяття позначки в 2% голосів виборців.
Сподівається зібрати потужну команду та продемонструвати гарний результат політична сила на чолі з поки ще прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом «Українська стратегія». Партія також готується до з’їзду цього тижня, де збирається оприлюднити першу п’ятірку свого виборчого списку. Поки Гройсману та його команді зі старту прогнозують близько 2% потенційної підтримки виборців.
Амбіційні плани будують такі нові політичні проекти, як «Люди важливі», «Дій з нами» та навіть підзабутий «Демальянс», який навряд чи самостійно піде на парламентську кампанію. Втім, усі ці політичні проекти лише набирають ваги й за 2 місяці навряд чи зможуть акумулювати достатньо організаційних, медійних та фінансових ресурсів, щоб потрапити до нової Верховної ради.
Наскільки оновиться наступний парламент?
Як свідчить досвід нинішньої Верховної ради, оновлення пішло парламенту на користь. Законодавчий орган хоч і не вирізнявся своєї ефективністю, проте міг претендувати на статус головного дискусійного майданчика, а у складні моменти – фактору стабілізації.
Партійне життя в Україні хоч і вирізняється багатогранністю, проте має досить хаотичний характер. Лише зо два десятка політичних сил можуть похвалитися своєю тривалою історією змагань за владу та вплив у державі, тоді як наразі їх зареєстровано аж 352.
Цікавим є й той момент, що попри балотування 39 кандидатів у президенти на виборах 2019 року, лише 20 із них висунули політичні партії. Запит на впізнавані обличчя та бренди досі залишається актуальним. Щоб досягти найкращого результату, «нові обличчя» можуть цілком спокійно використовувати популізм – головну зброю для швидкого нарощення рейтингів.
Тож цілком імовірно, що нова Верховна рада може оновитися ще більше, ніж нинішня. Однак варто пам’ятати, що не всі «нові обличчя» прийдуть до парламенту для системної роботи, а значить, і потенційної користі від її оновлення може бути обмаль. З іншого боку, це ще один етап на шляху до підвищення рівня професійності політиків та інституцій.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»