Вбивство хлопчика працівниками Переяслав-Хмельницького відділку поліції в Київській області під час п’яних розваг зі зброєю, вочевидь, стане своєрідним негативним символом усіх 5 років реформ Нацполіції.
Ідеться, перш за все, про гідність і честь усієї поліції та правоохоронної системи. Винні мають бути не просто покарані, але й зроблені дуже глибинні висновки з нинішньої ситуації. Дехто скаже, що даремно, адже, проколів та різноманітних жахливих подій під носом МВС і Нацполіції за останні кілька років відбулося чимало. А правоохоронна система й надалі продовжує бути слабкою ланкою в питанні встановлення довіри між громадянами та державою, використанням примусу та почуттям захищеності й безпеки.
Якщо раніше правоохоронна система багатьма розглядалась як відомство з неприхованими елементами корупції, страху, застосування сили з боку держави й окремих зацікавлених груп, то наразі думки в суспільстві змінилися. Після появи Національної поліції довіра до патрульних зросла, але зросла й невпевненість у їхніх діях, з’явився страх від банальної некомпетентності та недбалості в правоохоронних органах.
У цій ситуації бентежить кадрова політика, яка довгі роки будувалася під пильним оком очільника МВС Арсена Авакова. Після кричущих помилок своїх підопічних він жодного разу не подав у відставку.
Після останніх подій із вбивством хлопчика міністр Аваков також вирішив не поспішати із заявою про відставку. Його колеги в різних країнах світу, потрапивши навіть не в такі кричущі за своїми обставинами ситуації, відразу ж оголошували про складання своїх повноважень. Але, схоже, для Арсена Авакова посада міністра – це не лише про реформи в правоохоронних органах, це міцний плацдарм та ціла імперія впливу на політичне життя в країні. Що він уже неодноразово доводив, приймаючи ту чи іншу політичну позицію або просто залишаючись «над сутичкою».
Міністр-довгожитель
Позиція Арсена Авакова в останньому інциденті вкрай важлива. Це й буде сигналом системі – або ми й справді створюємо реформовану поліцію професіоналів, або й надалі цементуємо клан «недоторканних», яких «свої» в біді не полишають.
Нинішній міністр – 11-й за ліком у незалежній Україні. Арсен Аваков керує МВС із лютого 2014-го й пережив на цій посаді різне – і своїх формальних партійних босів, і залишився працювати в уряді Володимира Гройсмана, і продовжив керувати відомством уже після обрання нового президента України. Єдиний, хто зумів довше керувати системою МВС, ніж Арсен Аваков, – славнозвісний міністр Юрій Кравченко, який був на посаді майже 6 років.
Якщо міністр внутрішніх справ не оголошує про відставку, звільнити його з посади можуть народні депутати 226 голосами. Поки що про намір «поставити питання політичної відповідальності» оголосили дві фракції чинного парламенту – «Батьківщина» та «Самопоміч». Тоді як у фракціях БПП та «Народного фронту» закликають до швидкого розслідування та покарання винних, а також вказують на те, що справа перебуває на розгляді в ДБР. Про політичну відповідальність, особливо серед соратників Арсена Авакова, ані слова.
Не став закликати до відставки міністра й новий президент Володимир Зеленський. Він заявив, що справа буде під його особистим контролем, і запевнив у покаранні винних. Схоже, що нинішня трагедія ніяк не вписувалася в розклади взаємовідносин між основними політичними гравцями.
Обіцянки міністра
За роки на посаді міністра внутрішніх справ рівень відповідальності Арсена Авакова склав 45%. Багато це чи мало?
За останні роки рівень довіри до правоохоронних органів упав. За останніми даними соціологічних досліджень, проведеними Центром Разумкова в лютому 2019 року, рівень довіри до Нацполіції становив 37,8%, а до патрульних – 40,4%. У 2017-му цифри свідчили про вищий рівень довіри – 43,5% та 53% відповідно. За даними Центру Разумкова, в 2017 році негативний баланс довіри/недовіри до поліції становив мінус 46 відсотків, а патрульної поліції – мінус 19 відсотків. На старті реформи в 2015 році довіра до патрульних була значно вищою й, за деякими опитуваннями, сягала рівня 70%.
Одним із критеріїв ефективності роботи поліції є розкриття злочинів. Якщо патрульні – це сервісна служба, то питаннями пошуку та покарання злочинців мають займатися саме слідчі. І хоча в МВС постійно звітують про досить пристойний рівень розкриття й відсутність значних проблем зі злочинністю, маркерами ефективності є саме справи, які потрапляють у публічне поле. Дуже часто відсутність результатів у цих справах і є ключовим підсумком реформ.
Сказати, що причина в недостатньому фінансуванні, також не можна. Фінансування системи МВС постійно збільшується. у 2017 році в бюджеті було закладено 55 мільярдів гривень, у 2018-му – 66 мільярдів гривень, у 2019-му – вже 82 мільярди гривень. Для країни, яка перебуває у стані війни, такий рівень фінансування силовиків є виправданим. Втім, від цього громадяни навряд чи почуватимуться в безпеці.
Одна з ключових проблем – кадрова, яка є продовженням несправедливої системи формування заробітних плат працівників правоохоронних органів на нижчих щаблях. Плинність кадрів колосальна, адже на базову зарплату в 10 тисяч гривень із таким рівнем відповідальності й стресу, з яким доводиться працювати в поліції, навряд чи знайдеться багато охочих працювати.
Що далі?
Вочевидь, уся система правоохоронних органів знову потребує перезапуску. Звісно, разом із судовою, прокуратурою та антикорупційними органами.
Вирішити проблему з кадрами міг би повторний перезапуск системи переатестації. По-друге, варто звернути увагу на вирішення проблеми з корупцією, адже навіть після подій Революції Гідності та спроби перезапуску правоохоронної системи історія з недобросовісними працівниками, «рєшалами» та різноманітними послугами за гроші нікуди не зникли.
По-третє, наразі існує чудовий шанс змінити саме ставлення до застосування державного примусу в державі. Адже досі МВС та новостворена поліція є єдиним джерелом застосування сили в ситуаціях із порушенням закону. Варто детальніше розглянути ідею з легалізацією короткоствольної вогнепальної зброї для самооборони, збільшити рівень відповідальності в суспільстві в ставленні до зброї, а найголовніше – ловити й справедливо карати злочинців. Це буде найкращим доказом змін у правоохоронній системі.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»